Справа № 2-1891/2009 рік
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2009 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
при секретарях Мазуренко Ю.А., Синиченко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Монько Тетяна Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування частини будинку, -
ВСТАНОВИВ:
В липні 2009 року позивач звернулась до суду із позовом про визнання недійсним договору дарування частини будинку. В позові посилається на те, що їй на праві власності належало 30/100 частин АДРЕСА_1 на підставі рішення Ірпінського міського суду від 26.03.1992 року. За договором дарування від 06.09.2005 року, що посвідчений нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Монько Т.В., вона подарувала належні їй 30/100 частин будинку своїй племінниці ОСОБА_2 - відповідачу по справі.
Вказує, що до укладення договору дарування відповідач добре до неї ставилась, допомагала їй, вона сподівалась на допомогу відповідача як рідної людини. Відповідач умовила її укласти договір дарування частини будинку, обіцяючи постійно допомагати їй продуктами, лікуванням та допомогою в побуті; разом із тим після укладення договору дарування відповідач перестала надавати їй допомогу, а в 2009 році не приїхала до неї взагалі, незважаючи на її хвороби відповідач не цікавилась її здоров’ям.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, вказує, що вона уклала договір дарування під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення; її помилка стосувалася прав та обов’язків сторін за договором дарування, оскільки вона вважала, що подарувавши відповідачу належну їй частину будинку, матиме з її сторони допомогу як хвора людина похилого віку, що не може самостійно обслуговувати себе та будинок і земельну ділянку, а відповідач обіцяла їй таку допомогу. Відповідач проживає окремо в іншому населеному пункті, їй не допомагає, що завдає їй фізичних та моральних страждань; на її прохання добровільно розірвати договір дарування відповідач відмовляється.
Вважає, що їй має бути поновлено строк звернення із позовом до суду за захистом свого порушеного права, оскільки строк нею пропущено із поважних причин, так як вона постійно хворіє, їй важко рухатися, не могла звернутися раніше до суду за станом здоров’я.
В зв’язку із викладеними обставинами позивач просила визнати недійсним договір дарування 30/100 частин АДРЕСА_1 від 06.09.2005 року, укладений між нею та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Монько Т.В. за Р№ 1467; поновити їй строк звернення до суду за захистом свого порушеного права.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 позов підтримали, підтвердили обставини, викладені в позовній заяві, просили задовольнити
заявлені позовні вимоги та визнати недійсним договір дарування 30/100 частин АДРЕСА_1 від 06.09.2005 року, укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Монько Т.В. за Р№ 1467; поновити позивачу строк звернення до суду за захистом свого порушеного права.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 позов не визнали, вважали заявлені позивачем позовні вимоги необгрунтованими та безпідставними. Заперечуючи проти позову, вказували, що твердження позивача про те, що договір дарування був укладений за ініціативою відповідача, не відповідають дійсності, вказували, що у сторін були добрі стосунки, відповідач була одинокою матір’ю і позивач бажала їй допомогти, в зв’язку із чим до укладення договору дарування 05.09.2005 року склала на її ім’я заповіт; при укладенні договору дарування нотаріус роз’яснювала правові наслідки такого правочину, про що зазначено в договорі. Посилалися також на те, що на момент укладення договору дарування відповідач мала малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що позивач знала, а тому надавати позивачу постійну допомогу, доглядати за будинком та обробляти земельну ділянку постійно фізично не могла, після закінчення відпустки по догляду за дитиною повернулася на роботу в Київський обласний центр зайнятості. Разом із тим відповідач постійно приїздила до позивача, привозила необхідні ліки та продукти, заготовляла консервацію, протягом 2009 року також відвідувала позивача, останній раз була 07.05.2009 року. Вважали, що позивач пропустила встановлений законом строк для звернення до суду із даним позовом. Із наведених підстав просили відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог.
Третя особа приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Монько Т.В. в судове засідання не з’явилася, направила до суду заяву з проханням розглядати справу у її відсутності. В поясненнях, направлених до суду, вказала, що нею 06.09.2005 року був посвідчений договір дарування частини житлового будинку між сторонами, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_4 30/100 частин житлового будинку в АДРЕСА_1 для посвідчення вказаного договору нею були витребувані всі необхідні документи, при посвідченні було встановлено особи сторін цього договору за їх паспортами та перевірена їх цивільна дієздатність, сторонам за договором нею було роз’яснено зміст, значення та правові наслідки вказаного договору.
Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, вивчивши письмові докази по справі, оглянувши в судовому засіданні справу № 2-2293/2005 рік, вважає позов таким, що не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
В судовому засіданні встановлено, що позивачу на праві власності належало 30/100 частин житлового будинку в АДРЕСА_1 на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26.03.1992 року, зареєстрованого в Ірпінському міжміському бюро технічної інвентаризації 15.07.1992 року.
23.06.2005 року позивач видала відповідачу довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_16, якою уповноважила відповідача бути її представником з питань, пов’язаних з оформленням документів для дарування належної їй на праві власності частини АДРЕСА_1 (а. с. 42) .
05.09.2005 року позивач ОСОБА_1 зробила розпорядження на випадок своєї смерті, яким все своє майно заповіла відповідачу ОСОБА_4, заповіт був посвідчений державним нотаріусом Ірпінської міської державної нотаріальної контори (а. с. 46) .
06.09.2005 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачам ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_11) було укладено договір дарування частини житлового будинку, за яким позивач передала у власність відповідача 30/100 частин житлового будинку в АДРЕСА_1; договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Монько Т.В. (а. с. 26,43) .
Наведені обставини визнані сторонами та відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Відповідно до вимог ст. ст. 203,215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових насідків, що обумовлені ним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Як вбачається із змісту ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
На думку суду, в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що під час вчинення правочину вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення.
Як було встановлено в судовому засіданні, відповідач - племінниця позивача, позивач мала намір розпорядитися належним їй майном на користь відповідача, в зв’язку із чим протягом 2005 року видала спочатку довіреність на ім’я відповідача, потім - заповіт, а в подальшому подарувала належну їй частину будинку відповідачу. На даний час позивач разом із своїм чоловіком залишилася проживати в належній відповідачу частині будинку.
На думку суду, позивач при укладенні договору дарування частини житлового будинку правильно сприймала істотні обставини правочину, розуміла природу даного правочину, права та обов’язки сторін, її волевиявлення при цьому відповідало її справжнім намірам. В судовому засіданні позивач пояснювала, що розуміла, що вона дарує частину житлового будинку безоплатно та не має права вимагати від обдарованої вчинення на її користь будь-яких дій майнового чи немайнового характеру, разом із тим на даний час бажає, щоб відповідач повернула її власність.
Не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та обставина, що відповідач умовила позивача укласти із нею договір дарування частини будинку, обіцяючи за це постійно їй допомагати; будь-яких доказів на підтвердження цих обставин позивач не надала.
Безпідставними суд вважає доводи позивача про те, що відповідач протягом 2009 року не відвідувала її та не телефонувала їй, під час розгляду справи позивач сама підтвердила ті обставини, що протягом 2009 року вони бачилися і відповідач приїздила до неї на свята.
Оцінюючи показання допитаних в судовому засіданні за клопотанням обох сторін свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, суд вважає, що дані показання як не доводять, так і не спростовують доводи позивача про те, що вона неправильно сприймала істотні обставини договору дарування, помилялася щодо природи правочину та прав та обов’язків сторін, а її волевиявлення не відповідало її справжнім намірам. Свідки в судовому засіданні підтвердили ті обставини, що позивач подарувала відповідачу належну їй частину будинку, позивач є хворою людиною, в силу хвороб та віку потребує сторонньої допомоги, а відповідач серед інших надавала їй таку допомогу.
Таким чином, вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини будинку як правочину, який вчинено під впливом помилки, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та не можуть бути задоволені судом.
Стосовно вимог позивач про поновлення їй строку звернення до суду за захистом свого порушеного права, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до вимог ст. ст. 256,257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Відповідно до вимог ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Оскільки відповідач в судовому засіданні не заявила про застосування до спірних правовідносин позовної давності та доводила необґрунтованість та безпідставність заявлених позивачем позовних вимог по суті, суд не вирішував питання щодо застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.
На підставі ст. ст. 203,215,229,256,267 ЦК України, керуючись ст. ст. 10,11,60,209,212,214 - 215,218 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
ОСОБА_1 відмовити в позові до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Монько Тетяна Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування частини будинку.
Повне рішення буде виготовлене протягом п’яти днів з дня закінчення розгляду справи після 01.11.2009 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.