Справа № 2-42
за 2010 рік
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
05 липня 2010 року Мостиський районний суд Львівської області в складі :
головуючого – судді Білоус Ю.Б.,
при секретарі – Крив”як О.В.,
за участю:
позивача – ОСОБА_1,
представника позивача – ОСОБА_2,
відповідача 1 – не з’явився,
відповідач 2 – не з’явився,
представника відповідачів – ОСОБА_3,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про: визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1, звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4, та ОСОБА_5, про: визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням у будинку, який належить їй на праві приватної власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Покликається на те, що вона проживає у власному будинку за адресою: АДРЕСА_1, який подарований їй її батьком, ОСОБА_6, також із нею у цьому будинку зареєстровані і проживають: її батько, дочка і рідний брат, а її колишня невістка –відповідачка по справі з своїм сином – племінником позивачки зареєстровані за цією адресою, однак, вже понад сім років фактично у цьому будинку не проживають.
Зазначає, що позивачі добровільно залишили будинок, житлом у ньому не користуються сім років, не приймають участі у оплаті комунальних послуг. Через формальну прописку відповідачів вона змушена нести додаткові витрати по оплаті комунальних послуг, а також немає змоги оформити субсидії.
З огляду на вищенаведене просить суд постановити рішення, яким ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнати такими, що втратили право користування жилим приміщення у будинку за адресою: АДРЕСА_1.
В судовому засіданні позивачка підтримала свої позовні вимоги, надавши суду пояснення, що з 2006 року вона являється власником будинку за адресою: АДРЕСА_1. В даному будинку зареєстровані, однак, не проживають більше семи років її колишня невістка – ОСОБА_4 та племінник – ОСОБА_5, відповідачі у справі, які знаходяться за кордоном. З 2007 року вона несе усі витрати по утриманню даного будинку, відповідачі жодним чином не приймають участі у догляді за будинком та його утриманню. Дані обставини створюють для неї, як власника будинку, певні незручності по його утриманню. З телефонних розмов з відповідачкою – ОСОБА_4, вона переконана, що дана особа не має на меті повертатись у спірний будинок для подальшого проживання, а тому просить позов задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав і просить їх задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідачів позовні вимоги заперечив і надав суду письмове пояснення в якому зазначає, що відповідач ОСОБА_4 тимчасово проживає у Швеції і працює приватним підприємцем, в спірному будинку знаходяться її особисті речі (кухонні та вітальні меблі, телевізор, газова плитка), а також і те, що вона має намір повернутись у цей будинок для проживання. Відповідач ОСОБА_5 тимчасово перебуває в Королівстві Нідерланди де навчається в Державному університеті Гронінген на денній формі навчання на період з 01.02.2004р. по 31.08.2010 року.
Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, повно і всебічно дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, з наступних підстав.
Згідно із ст..11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Розглядаючи даний спір суд звертає увагу на те, що об’єкт власності – жиле приміщення, тому режим проживання в ньому регулюється нормами Житлового кодексу України. На підставі норм, що регулюють договір майнового найму, а не житлового законодавства, вирішуються вимоги про виселення з приміщень, що не входять до складу житлового фонду (виробничих і інших нежилих приміщень, вагончиків, збірно-розбірних, пересувних, контейнерних та інших підсобних споруд).
Згідно із ст..9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку , передбачених законом.
Як встановлено судом відповідачка ОСОБА_4 вселилася в 1983 році у спірний будинок як член сім’ї, дружини сина ОСОБА_6, який був власником спірного будинку до 21 грудня 2006 року та проживала там до 2003 року. На момент вселення відповідачка перебувала у зареєстрованому відділом РАГС Мостиського РУЮ Львівської області, актовий запис №67, шлюбі з ОСОБА_7. Згідно рішення Мостиського районного суду Львівської області від 03.01.2006р. шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_7 розірвано.
21 грудня 2006 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_1 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Мостиського районного нотаріального округу ОСОБА_8, згідно якого, ОСОБА_6 передав безоплатно у власність ОСОБА_1, як дарунок будинок №АДРЕСА_1. Як вбачається із витягу №13303849 від 22.01.2007р. про реєстрацію права власності не нерухоме майно, виданого комунальним підприємством Мостиське РБТІ - власником будинку, за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1.
Як вбачається з актів від 16.03.2007р.,14.01.2008р. та 20.03.2009р. обстеження матеріально – побутових умов проживання сім’ї за адресою: АДРЕСА_1, за даною адресою зареєстровані: ОСОБА_6 1936 р.н.,ОСОБА_1 1967р.н., ОСОБА_9 2004 р.н., ОСОБА_7 1961 р.н., ОСОБА_4 1963 р.н. та ОСОБА_5 1984 р.н., однак ОСОБА_4 1963 р.н. та ОСОБА_5 1984 р.н. за даною адресою з 2002 року не проживають і місце їх перебування невідоме.
Із довідки №1086 від 15.04.2009р, виданої, виконавчим комітетом Мостиської міської ради, громадянці ОСОБА_1, вбачається, що у будинку № АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають – ОСОБА_6.(батько), ОСОБА_7 (брат), ОСОБА_9 (донька), ОСОБА_4 (колишня дружина брата) та ОСОБА_5 (племінник), проте ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані за даною адресою, а фактично не проживають за даною адресою з 2002 року.
Відповідно до правил статей 71, 72 ЖК наймач або члени його сім”ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зокрема, вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців.
Відповідно до ст. 71 ЖК, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців у випадках:
- тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв’язку з навчанням (учні,студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.
Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов’язані з цим правові наслідки слід відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв’язку з вибуттям наймача та членів його сім”ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті.
При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитись до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання. При вибутті на постійне місце проживання в інше жиле приміщення особа втрачає не тільки фактичне володіння жилим приміщенням але й намір повернутись.
На ствердження вибуття судом можуть братись до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання ( повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім’ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
З показів,наданих в судовому засіданні, свідком ОСОБА_10, матері відповідачки, встановлено, що вона протягом 2003-2007 років за дорученням доньки ОСОБА_4 слідкувала за належним станом приміщення в спірному будинку, оскільки там знаходяться особисті речі відповідачів (меблі, телевізор, газова плитка), прибирала приміщення, а також за дорученням та кошти доньки проводила оплату житлово-комунальних послуг.
Дані обставини не можуть прийматись судом як намір повернутись у спірний будинок відповідачкою, оскільки, як встановлено судом з 2007 року відповідачка не приймала участі ні у сплаті комунальних платежів, ні у утриманні зазначеного будинку, що сприймається судом як втрата інтересу до спірного житла та не бажання туди повертатись.
З показів, наданих в судовому засіданні, свідками ОСОБА_11 та ОСОБА_12, ОСОБА_13 дані особи перебували з ОСОБА_4 у дружніх добросусідських відносинах, встановлено, що відповідачка у розмові з ними говорила, що їде за кордон на заробітки, оскільки її чоловік зловживає алкоголем, не працює, а син навчається за кордоном.
З показів свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 наданих в судовому засіданні, вбачається, що відповідачі з 2002 року не проживають у спірному будинку.
З показів свідка ОСОБА_7 наданих в судовому засіданні, вбачається, що відповідачка ОСОБА_4, його колишня дружина, не проживає у спірному будинку з 2003 року, куди і з яких мотивів виїхала не може сказати, оскільки, ще до її від’їзду не спілкувався з нею, а син ОСОБА_5 виїхав за кордон на навчання. Після від’їзду ОСОБА_4 її мати ОСОБА_10 протягом року приходила у спірний будинок доглядала за квітами, готувала їсти його батькові. З 2006 року власником спірного будинку являється ОСОБА_1, яка здійсню утримання та догляд даного будинку.
Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України, член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. До поважних причин закон може віднести строкову службу в армії, навчання за кордоном, лікування, тривалі відрядження.
Як вбачається з матеріалів справи та письмових пояснень представника відповідача, ОСОБА_4, на законних підставах перебуває на території Швеції з метою працевлаштування в якості приватного підприємця (сфера зайнятості – надання побутових послуг, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію, засвідченим Податковою службою Швеції.
Зазначена обставина є посвідчена 31.12.2009р. консулом Посольства України у Королівстві Швеція, ОСОБА_16
Як встановлено судом ОСОБА_4 за освітою інженер-технолог працевлаштована 01.08.2007року в Королівстві Швеція особистим асистентом по наданню побутових послуг по теперішній час.
Стаття 71 ЖК закріплює вичерпний перелік причин відсутності громадянина понад 6 місяців, що є підставою для збереження житла за відсутнім наймачем або членами його сім’ї.
Відповідно до п.2 ст..71 ЖК і п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 р.№2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» за громадянами, відсутніми в місці постійного проживання за умовами й характером роботи (екіпажі суден, працівники геологічних, розвідувальних партій,експедицій, інші працівники діяльність яких пов’язана з постійним пересуванням), зберігається право користування жилим приміщенням на період цієї роботи. В даному випадку робота відповідача у справі ОСОБА_4 не відноситься до жодних зазначених умов чи характеру роботи.
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов переконання, що відсутність відповідача по справі, ОСОБА_4, понад встановлені строки у жилому приміщенні не є з поважних причин, а тому її слід вважати такою, що втратила право на користування жилим приміщенням у спірному будинку.
Щодо позовних вимог в частині визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У будинку №АДРЕСА_1 зареєстрований і проживає ОСОБА_7, який є батьком ОСОБА_5, а відповідно до ч.2 ст.3 СК України, дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Як вбачається з письмових доказів наданих представником відповідача в судовому засіданні і оглянутих судом відповідач по справі ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, на законних підставах перебуває на території Європейського Союзу та зареєстрований в Державному університеті Гронінгена (Королівство Нідерланди) на денній формі навчання на період з 01.02.2004р до 31.08.2010р. на факультеті – міжнародна економіка та бізнес, мешкає за адресою: АДРЕСА_2. Зазначене має посвідку завідувача консульським відділом Посольства України в Королівстві Нідерланди Панченко М.В.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 71 ЖК жиле приміщення за тимчасово відсутнім наймачем зберігається на весь час тимчасового виїзду у зв’язку з навчанням (студенти, аспіранти тощо) у тому числі за кордоном.
Як вбачається з тексту закону, він не містить обмеженого переліку осіб, за якими зберігається право на жилу площу на весь період навчання. Вирішальним в цьому випадку є: форма, умови і характер навчання, а саме те, що воно є тимчасовим і вимагає виїзду зазначених осіб з постійного місця проживання.
Враховуючи вищезазначене, суд переконаний, що тимчасова відсутність відповідача по справі, ОСОБА_5, понад шість місяців у жилому приміщенні є з поважних причин, а саме, навчання за кордоном.
Позивач в заяві про уточнення позовних вимог посилається на ст..ст.167,168,170 ЖК як на підставу визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщення.
Однак, означені норми закону регулюють відносини найму жилого приміщення в будинку, що належить громадянинові на праві приватної власності. В даному разі позивачем не доведено факт укладення з відповідачами договору найму жилого приміщення в будинку, що належить позивачу.
Відповідно до ст.. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Враховуючи усе вищенаведене, суд переконаний, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про: визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням слід задовольнити частково.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 62 - 64, 208, 209, 212, 214-215, 218, ЦПК України, суд –
В И Р І Ш И В :
Цивільний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, такою, що втратила право на користування жилим приміщенням у будинку №АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
В решті позовних вимог – відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Мостиський районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня проголошення рішення і подання після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку, передбаченому ч.4 ст.295 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.294 ЦПК України (20 днів), рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя (підпис) Ю.Б. Білоус
З оригіналом згідно:
Суддя Ю.Б. Білоус
Рішення набрало законної сили «___»_________________ 20_ р.
Суддя Ю.Б. Білоус