ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Справа №2-119/10

                                                                                                                                                               Кат. 19

                                                                               РІШЕННЯ

                                                                        ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

05 липня 2010 року Ленінський районний суд міста Севастополя у складі:

                     головуючого – судді Проценко О.І.

                     при секретарі – Родічечевій Г.В.,Овчинніковій І.С.

  розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання недійсним,  

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 з вимогами про визнання недійсним договору довічного утримання, укладеного 14 червня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, предметом якого є домоволодіння АДРЕСА_1. Вимоги позову мотивовані тим, що зазначений вище договір було укладено ОСОБА_4 під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Як зазначає позивач, ОСОБА_4 на праві приватної власності належало домоволодіння АДРЕСА_1, під час життя вона не висловлювала сумнівів у тому, що після своєї смерті залишить будинок АДРЕСА_1 своїм дітям ОСОБА_2 та ОСОБА_11 водночас після того, як навесні 2006 року у спірному будинку поселилась ОСОБА_3, відносини померлої ОСОБА_4 до близьких раптово змінилися, зазначені обставини були викликані тим, що відповідач почала чинити перешкоди у спілкуванні ОСОБА_4 із сусідами та родичами, з якими вона завжди підтримувала добрі стосунки, не допускала їх до будинку, відключила телефон, згодом ОСОБА_4 зовсім перестала виходити з будинку, протягом декількох місяців її взагалі ніхто не бачив, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, а як з’ясувалося після її смерті 14 червня 2006 року, тобто за місяць до смерті, між померлою та відповідачем було укладено договір довічного утримання.

Представник позивача у судовому засіданні змінив підстави заявленого позову, просив визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 14 червня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, через те, що в момент укладення договору довічного утримання ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, у обґрунтування позовних вимог, посилався на висновок судової почеркознавчої експертизи від 08.04.2008 року, відповідно до якого експертом встановлено, що характер підпису на договорі довічного утримання може свідчити про те, що його виконано  у тяжкому хворобливому стані особою похилого віку, а також на свідчення свідків.  

            Відповідач та його представник до судового засідання не з’явилися,  неодноразово сповіщалися про час та місце розгляду справи, відповідно до вимог діючого законодавства, про що у матеріалах справи є розписка, про причини неявки позивач суд не сповістила, від представника відповідача безпосередньо перед судовим засіданням надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв’язку із її хворобою, але будь яких документів, підтверджуючих її хворобу надано не було, у зв’язку з чим, на думку суду дії відповідачки та її представника направлені на затягування розгляду справи, а тому враховуючи термін, протягом якого взагалі розглядалася справа, думку позивача, а також визнаючи наявні матеріали про права і взаємостосунки сторін достатніми, суд знаходить можливим розглянути справу у відсутність відповідачки.

Суд, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, приймаючи до уваги доводи відповідачки та її представника доведені суду у попередніх судових засіданнях, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

 У судовому зсіданні судом встановлено, що 14 червня 2006 року між ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з однієї сторони, та ОСОБА_3- з іншої сторони, було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Кузьменко Н.П.

Згідно зазначеного договору, ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_3 домоволодіння АДРЕСА_1 а ОСОБА_3 прийняла на себе зобов’язання забезпечувати ОСОБА_4 довічним доглядом.

 Відповідно до копії свідоцтва про смерть (а.с.4), ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

Згідно акту посмертної судово-психіатричної експертизи №267 від 18.12.2008 року (а.с. 69-71), ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, виявляла ознаки недоумства у формі судинної мультіінфарктної  деменції, а тому, на момент підписання договору довічного утримання 14.06.2006 року, за своїм психічним станом  не могла усвідомлювати значення свої дій та керувати ними. При цьому, як слід з описової частини акту судової експертизу, експертами досліджувались показання свідків, результати почеркознавчої експертизи, амбулаторна картка померлої ОСОБА_4, карта МСЕК.  

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 08.04.2008 р., призначеною за ухвалою суду, надати відповідь, чи було виконано підпис на спірному договорі саме ОСОБА_4, не представилося можливим, через недостатність зразків підпису, водночас встановлено, що характер підпису на договорі довічного утримання може свідчити про те, що його виконано  у тяжкому хворобливому стані особою похилого віку.

Згідно свідчень свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, допитаних раніше у судовому засіданні, в останні місяці свого життя ОСОБА_4 почувала себе дуже погано, виявляла неадекватну поведінку.

Так, згідно пояснень свідка ОСОБА_9, ОСОБА_4 останнім часом, багато чого забувала, не впізнавала знайомих, у травні 2006 року не впізнала саму ОСОБА_9, розповідала, що в неї знайомі крадуть речі, гроші.

Свідок ОСОБА_7 пояснювала, що ОСОБА_4 скаржилась, що в неї крадуть гроші й продукти, зазначала, що постійно чує якийсь шум, їй здавалося, що в неї вдома живе її син ОСОБА_2, тоді як насправді він проживає у Росії.

Опитані свідки пояснювали, що ОСОБА_4 ніколи не висловлювала бажання укласти договір довічного утримання, наполягала на тому, що будинок залишить своїм синам ОСОБА_10 та ОСОБА_11, для чого в 2003 році склала відповідний заповіт.

Таким чином, вивчивши усі докази у справі, суд дійшов висновку, що договір довічного утримання від 14.06.2006 року укладено ОСОБА_4 у стані, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати  ними, тобто воля ОСОБА_4 не була вільною та не відповідала її внутрішньому волевиявленню.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно змісту ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину на може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.    

Відповідно до статті 225 Цивільного кодексу України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права та інтереси порушено.

Враховуючи викладеного, суд вважає, що договір довічного утримання,  укладений 14 червня 2006 року між ОСОБА_4, та ОСОБА_3 з іншої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Кузьменко Н.П., підлягає визнанню недійсним, на підставі  ч. 1  ст. 203, ч. 3 ст. 215, ст. 225 Цивільного кодексу України.

Доводи відповідачки, щодо можливості померлої розуміти значення своїх дій та керувати ними, які вона засновує лише на своїх баченнях та відчуттях під час проживання з нею, суд не може взяти до уваги та покласти у основу рішення, оскільки показання сторін не є доказами у справі відповідно до діючого ЦПК України, до того ж зазначені доводи спростовуються сукупністю інших доказів приведених вище судом. До того ж, відповідач посилається як на підставу щодо призначення повторної експертизи на свідчення нотаріуса Кузьменко Н.П., яка перевіряла дієздатність померлої перед посвідченням угоди, але суд відноситься до цих доводів критично, оскільки, висновки експертів судової-психіатричної експертизи засновувалися не стільки на свідченнях свідків, які безперечно мали важливе значення, скільки на медичних документах, у яких протягом досить тривалого часу відображався стан здоров’я померлої, у тому числі і психічні відхилення.  За клопотанням відповідачки, судом з міської лікарні були витребувані та досліджені у суді, медичні картки стаціонарного хворого на померлу ОСОБА_4, але відомості, що в них є не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати понесені позивачем при зверненні до суду.

На підставі викладеного, ст.ст. 203, 215, 225 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 209, 213-215, 224, 225 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 14 червня 2006 року між ОСОБА_4, з однієї сторони, та ОСОБА_3 з іншої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Кузьменко Н.П.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 68,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30,00 грн.

Рішення може бути оскаржено  в апеляційному порядку до Апеляційного суду м.Севастополя через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

                                   Суддя – підпис

Копія вірна:

Суддя Ленінського районного

суду міста Севастополя О.І. Проценко