РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 березня 2007 року м. Ужгород
Колегія судців судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючого - судді Леска В.В. судців - Панька В.Ф., Готри Т.Ю. при секретарі - Попович А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 26 вересня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, третьої особи Закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -
ВСТАНОВИЛА:
15 червня 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, третьої особи Закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Позовні вимоги мотивував тим, що 21 вересня 1978 року уклав шлюб із відповідачкою ОСОБА_2. Під час шлюбу, 21 січня 1992 року ними було викуплено 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 21 січня 1992 року, посвідченим старшим нотаріусом Мукачівської державної контори, реєстровий № НОМЕР_1.
З червня 2003 .року шлюб між ним та відповідачкою розірвано, про що в книзі реєстрації актів розірвання шлюбу Мукачівським відділом РАЦС було зроблено відповідний запис НОМЕР_2.
В жовтні 2005 року позивач звернувся в суд із позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя, в тому числі і придбаної квартири. Однак, в ході судового засідання відповідачка повідомила, що 4 серпня 2005 року квартиру продала ОСОБА_3 (своїй доньці від першого шлюбу.
Квартира придбана ними за спільні кошти і ніякого договору, що дана квартира є лише власністю дружини, а не спільною суміснокГвласністю, не існувало.
Письмової згоди на відчуження квартири позивач не давав.
Посилаючись на вимоги ст. 22 КпШС України (діючого на час придбання квартири), ст. 60 СК України, ч. 3 ст. 368 та ч. 2 ст. 369 ЦК України позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 4 серпня 2005 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
Справа № 22ц- 164/07
посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу, зареєстрований за № НОМЕР_3.
Рішенням суду в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач порушив питання про скасування рішення суду як незаконного та необгрунтованого й ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Межі оскарження - суд не застосував закон, що регулює право спільної сумісної власності подружжя та порядок розпорядження спільної сумісною,власністю, який необхідно було застосувати, і прийшов до невірного висновку про відмову в задоволенні позову.
Позивач та його представник ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу і пояснили, що спірна квартира придбана під час шлюбу, являється спільною сумісною власністю подружжя і на порушення вимог закону відчуження такої проведено без згоди позивача.
ОСОБА_2 просила відхилити апеляційну скаргу і рішення суду залишити без зміни, оскільки вона за власні кошти придбала квартиру. Була усна домовленість із позивачем, що квартира залишиться її дітям.
Представник ВАТ КБ "ПриватБанк" Олексик В.В. просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки спірна квартира знаходиться в іпотечній заставі і новий власник ОСОБА_3 отримала в банку кредит у сумі 25000 доларів США.
Відповідачка ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася. Про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить розписка про вручення повістки.
Із заяви приватного нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вбачається, що просить розглянути позов без її присутності.
Заслухавши доповідача, пояснення позивача та його представника. Відповідачки ОСОБА_2, представника ЗАТ КБ "ПриватБанк" Олексика В.В., обговоривши доводи апеляційної скарги й дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Матеріалами справи встановлено, що 21 вересня 1978 року позивач уклав шлюб із відповідачкою ОСОБА_2. Під час шлюбу, 21 січня 1992 року, ними було викуплено 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 21 січня 1992 року, посвідченим старшим нотаріусом Мукачівської державної контори, реєстровий № НОМЕР_1.
З червня 2003 року шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано, про що в книзі реєстрації актів розірвання шлюбу Мукачівським відділом РАЦС було зроблено відповідний запис НОМЕР_2.
Згідно технічного паспорта на АДРЕСА_1, складеного 4 серпня 2005 року та будинкової книги на вказану квартиру, спірна квартира належала ОСОБА_2.
З договору купівлі-продажу від 4 серпня 2005 року вбачається, що ОСОБА_2 продала ОСОБА_3, квартиру АДРЕСА_1.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу суд виходив із того, що згідно п. 18 Положення про продаж громадянам у приватну власність квдртир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 19 травня 1989 р. № 142 громадяни, які уклали договір купівлі-продажу квартири (будинку), набувають права власності на квартиру (будинок) із моменту укладення договору.
Зазначені громадяни мають право володіти, користуватися і розпоряджатися квартирою (будинком) в межах, установлених законом.
Посилання позивача на норми ст. 22 КпШС України, ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 369 ЦК України, ст. 60 СК України, ст. 41 Конституції України суд першої інстанції не прийняв до уваги, пославшись на те, що такі не регулюють спірні правовідносини.
Проте з таким висновком суду не можна погодитися, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 22 КпШС України (діючого на час придбання квартири), ст. 60 СК України. Ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Встановлено, що ОСОБА_1 не укладав договір про те, що спірна квартира є лише
власністю ОСОБА_2
Згідно ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Частиною 2 ст. 68 СК встановлено, що розпорядження майном, що об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Статтею 369 ч. 2 ЦК України встановлено, що розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
ОСОБА_1 пояснив, що не давав згоди на відчуження спірної квартири.
ОСОБА_2 підтвердила, що не отримувала згоди ОСОБА_1 на відчуження квартири, оскільки при викупі такої між ними була домовленість, що квартира залишається її
дітям.
Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорювааний правочин).
З огляду на викладене укладений 4 серпня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 підлягає визнанню недійсним, оскільки зазначений правочин вчинено з порушення вимог ч. 2 ст. 369 ЦК України, так як позивач не давав згоди відповідачці ОСОБА_2 на відчуження спірної квартири, яка є спільною сумісною власністю колишнього подружжя.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню та необхідно ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про визнання договору купівлі продажу недійсним, оскільки суд не застосував закон, який підлягав застосуванню.
Відповідно до ст. 216 ЦК України необхідно зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 одержані на виконання цього правочину 34440 грн.
Згідно ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на оплату державного мита у сумі 537 грн. 68 коп.., витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у сумі 60 грн., що підтверджується квитанціями про сплату цих сум.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, ст. ст. 60, 68 СК України, ст. 215, 216, 368, 369 ЦК України, колегія суддів, -
РІШИЛА:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 26 вересня 2006 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 4 серпня 2005 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотариусом Мукачівського міського нотаріального округу, зареєстрований за № НОМЕР_3.
Зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 одержані на виконання цього правочину 34440 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати. на оплату державного мита у сумі 537 грн. 68 коп.., витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у сумі 60 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців з
моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної
інстанції.