Справа № 2- 2678 2010 року
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“ 1” червня 2010 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі судді Подрєзової Г.О., при секретарі Селезень Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Біла Церква цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, 3-я особа Приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Іванишина Лариса Григорівна про визнання договору дарування не дійсним, визнання права власності на Ѕ частину квартири;
В С Т А Н О В И В :
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання договору дарування квартири 06.11.2003 року не дійсним, визнання за нею права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 м. Біла Церква, мотивуючи тим, що цей договір не відповідає дійсним обставинам, оскільки насправді був укладений договір купівлі-продажу квартири, квартира була придбана нею та її чоловіком – ОСОБА_2 за спільні кошти, під час перебування в зареєстрованому шлюбі, а тому належить обом подружжя. Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що під час укладення договору дарування 6.11.2003року були порушені її права як співвласника квартири, оспорювана угода є удаваною, укладена з метою приховати іншу угоду, а тому підлягає застосуванню правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі, тобто – договір купівлі-продажу, за яким за нею необхідно визнати право власності на Ѕ частину спірної квартири.
В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав повністю, пояснив, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за кошти, отримані ним та його братом ОСОБА_7 від продажу квартири їх батька – ОСОБА_8 по АДРЕСА_3 в м. Білій Церкві. Після смерті їх батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, квартира АДРЕСА_3 була успадкована ним - ОСОБА_2 та його братом - ОСОБА_7 та в наступному, на прохання його матері – ОСОБА_9 була продана та за отримані кошти була придбана квартира для його дочки від першого шлюбу - ОСОБА_3, а взамін цього, його мати - ОСОБА_9 пообіцяла скласти на нього заповіт на належну їй частину квартири АДРЕСА_4. На придбання квартири для дочки не вистачало 300 долларів США, які були сплачені ОСОБА_9 та ним особисто в рівних частинах. Але, як йому стало відомо, після смерті матері ОСОБА_9 в грудні 2009р., свого наміру вона не виконала, а Ѕ частину квартири по АДРЕСА_4 подарувала його бувший дружині – ОСОБА_14. Вважаючи, що його права порушені, тим, що він не отримав від своїх батьків житла, просив позов ОСОБА_1 – його дружини у другому шлюбі задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні позов не визнали повністю, пояснили, що квартиру було придбано на її ім.»я , оскільки так вирішила її бабуся ОСОБА_9 Кошти на квартиру були отримані від продажу квартири її дідуся ОСОБА_8, а так як вона на той час була неповнолітньою, то її батько ОСОБА_2 підписав цей договір від її імені, а позивачка до даної квартири ніякого відношення не має, оскільки квартира не є спільною сумісною власністю подружжя.
3-я особа Приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу в судовому засіданні 01.06.2010р. просила відмовити у задоволенні позову, пояснила, що при складанні договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 06.11.2009р. в приміщенні нотаріальної контори були присутні сторони, обдаровану представляв її батько – ОСОБА_2, дієздатність сторін була перевірена, інших заборон для укладення договору дарування не існувало, а також сторони просили засвідчити саме договір дарування, грошей при його укладенні не передавалося, їм було зрозуміло наслідки укладення саме такого виду правочину.
Заслухавши пояснення сторін, представника відповідачки та 3-ї особи, покази свідків, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов до задоволення не підлягає.
Так, дійсно в судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_3, за договором дарування від 6.11.2003р., засвідченим приватним нотаріусом ОСОБА_11 та зареєстрованим в реєстрі № 9452, є власником квартири АДРЕСА_1, хоч будучи неповнолітньою вона в квартирі деякий час не проживала до 2004р. , а в цій квартирі деякий час проживав її батько ОСОБА_2 разом зі своєю другою дружиною ОСОБА_1 та їх дітьми.
Дані обставини підтверджуються копією договору дарування від 06.11.2003р., витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно.
Як на підтвердження своїх позовних вимог щодо укладення 06.11.2003р. фактично договору купівлі-продажу, а не договору дарування, позивачка ОСОБА_1 послалася на те, що спірна квартира придбана за спільні кошти подружжя під час зареєстрованого шлюбу за кошти, що еквівалентні 4700 долларів США, з який 2400долларів США належали її чоловіку ОСОБА_2 та 2300долларів США, які передані були їй її матір»ю – ОСОБА_12
Але, дані обставини повністю спростовуться дослідженими в судовому засіданні доказами.
Так, дійсно станом на 6.11.2003р. шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був зареєстрований, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 18.10.2002р.(розірваний 03.09.2009р.).
Але, судом взято до уваги пояснення в судовому засіданні відповідача ОСОБА_2, який послався на те, що гроші еквівалентні 4700 долларів США, для придбання квартири для його дочки ОСОБА_3 отримані за згоди з братом ОСОБА_7 від продажу належної їм по спадщині після смерті їх батька, квартири АДРЕСА_3 та на прохання їх матері – ОСОБА_9, яка пообіцяла скласти на нього заповіт на свою Ѕ частину квартири по АДРЕСА_4 , по що знала і його дружина ОСОБА_1
Згідно з копією договору купівлі-продажу від 31.10.2003р. ОСОБА_2. та ОСОБА_7. продали належну їм квартиру №АДРЕСА_3. Суд звертає увагу на те, що спірний договір дарування квартири укладений через кілька днів, тобто 6.11.2003р.
Позивачка ОСОБА_1 на підтвердження тих обставин, що мати її чоловіка обіцяла передати їм з чоловіком належну їй Ѕ частину квартири по АДРЕСА_4 надала до суду копію свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_9 ( змінений на №43) згідно з яким співвласниками цієї квартири є ОСОБА_9 та її син ОСОБА_7 та копію заповіту, складеного ОСОБА_9 13.12.2006р. на ім.»я ОСОБА_2 та ОСОБА_1
Тобто, на думку суду, позивачка ОСОБА_1 достовірно знала, що спірна квартира АДРЕСА_1 була подарована дочці її чоловіка від першого шлюбу ОСОБА_3, не заперечувала проти цього, оскільки дана квартира придбана за кошти чоловіка та його брата ОСОБА_7, отримані від продажу квартири їх батька, тобто гроші. які є власністю її чоловіка, а не спільним майном подружжя.
Ці ж обставини підтвердив і допитаний свідок ОСОБА_7, який підтвердив, що гроші від продажу його частини квартири по вул.. Митрофанова пішли на придбання квартири для дочки брата – ОСОБА_3 про що йог просила мати ОСОБА_9
Також свідок ОСОБА_13, показала в судовому засіданні, що знала сім»ю ОСОБА_2 давно та їй відомо, що оскільки за батьком ОСОБА_2 доглядала його перша дружина - ОСОБА_14, а мати ОСОБА_2 - ОСОБА_9 говорила їй, що подарувала свою частину квартири цій невістці.
Аналогічні покази надані свідком ОСОБА_15, яка показала, що невістка ОСОБА_14 доглядала їх батька, а потім квартира перейшла його синам, а на прохання їх матері ОСОБА_9, квартира була продана та за ці гроші куплена квартира для дочки її сина ОСОБА_2.
Суд, критично оцінив покази свідків позивачки ОСОБА_12, щодо передачі ОСОБА_1 грошей в сумі 2400долларів США для придбання квартири по АДРЕСА_1 оскільки жодного доказу на підтвердження цих обставин суду не надано, в тому числі відсутня письмова розписка про передачу грошей, а в судовому засіданні як ОСОБА_1 так і її мати - свідок ОСОБА_12 вказали, що квартиру по АДРЕСА_1 під час її придбання вони не оглядали, до нотаріальної контори не приходили, тобто, відсутні будь-які підстави вважати, що спірна квартира придбавалася для сім»ї ОСОБА_2 за спільні сімейні кошти. А відповідач ОСОБА_2 чітко вказав на те, що до грошей від продажу батьківської квартири було докладено лише 300 долларів США.
Суд виходить з того, що спір, який розглядається виник з прав власності на квартиру, як на спільну сумісну власність подружжя, з посиланням позивачки на ст. 60 СК України.
Дійсно дана норма Закону регулює підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя під час зареєстрованого шлюбу і створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, навіть коли один з них з поважної причини не має самостійного заробітку.
Але, в даному випадку, йдеться, про те, що квартира №АДРЕСА_1 була придбана за гроші, отримані від продажу квартири, що була роздільним майном одного з подружжя, оскільки отримана ним по спадщині, а не придбана за грошові кошти сім.»ї, а також а грошові кошти брата, тобто не за зарплату, пенсію, інші доходи, одержані одним з подружжя, або шляхом укладення одним з них договорів в інтересах сім”ї.
Відповідно до ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є майно, набуте за час шлюбу в порядку дарування, спадкування. Відповідно до ст.. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Як роз”яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 21.12.2007р. № 11 “ Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” п.24 абз.2 не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто, речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
Таким чином суд приходить до висновку, що спірна квартира була придбана за кошти які належали одному з подружжя та його брату, тобто за кошти, які є роздільним майном одного з подружжя.
Як роз”яснив Пленум Верховного Суду Країни в постанові № 9 від 6.11.2009р. “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” п.2 – відповідність чи невідповідність право чину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення право чину. Також згідно з п. 5 абз.5 цієї постанови – відповідно до ст.ст.215,216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного право чину може бути заявлена як однією зі сторін право чину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим право чином.
Відповідно до ч.2 ст.58 ЦК України в редакції 1963р. – якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми закону, суд вважає, що оскільки доказів порушення прав та законних інтересів позивачки при укладенні правочину – договору дарування спірної квартири від 6.11.2003р. суду не надано, а навпаки достовірно встановлено, що спірна квартира придбана за кошти, що є роздільним майном одного з подружжя, в даному випадку ОСОБА_2. та його рідного брата ОСОБА_7, а твердження позивачки щодо вкладення коштів її матері ОСОБА_12 є голослівними, нічим не підтверджені, спростовуються вищевикладеними доказами, то в такому випадку , позовні вимоги не підлягають до задоволення в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 15,60,209,212-215, 218,223 ЦПК України, ст.58ЦК України в редакції 1963р., суд-
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, 3-я особа Приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Іванишина Лариса Григорівна про визнання договору дарування не дійсним, визнання права власності на Ѕ частину квартири – відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом 10 днів після його постановлення шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження та протягом 20 днів після подачі заяви, шляхом подачі апеляційної скарги.
Суддя: