УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-555 2010 року
Категорія ч.1 ст.122 КК України С.Т. Головуючий у 1-й інстанції Святська О.В.
Доповідач: Ландар О.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого Ландар О.В.
Суддів Довгаль С.А., Захожай О.І.
Прокурора Подворчана Ю.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві 23 липня 2010 року кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Кременчуцького районного суду від 29 квітня 2010 року,-
В с т а н о в и л а :
Цим вироком
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянин України, уродженець с.Ялинці, житель с.Рокитне Кременчуцького району Полтавської області, освіта середня, не одружений, маючий на утриманні неповнолітню дитину, не працюючий, судимий:
-21.01.2005року Кременчуцьким районним судом за ч.3ст.185,ст.69КК України до штрафу в розмірі 1700грн (штраф не сплатив);
-3.07.2009 року тим же судом за ч.1ст.309,ч.1ст.389КК України на 2роки обмеження волі із застосуванням ст.75 КК України з іспитовим строком на 1 рік та самостійним виконанням попереднього вироку,-
засуджений за ч.1 ст.122 КК України на 2 (два) роки обмеження волі.
На підставі ст.71 КК України до цього покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком та остаточно ОСОБА_1 призначено до відбуття покарання за сукупністю вироків у виді 3 (трьох) років обмеження волі та сплатою штрафу на користь держави в сумі 1700грн.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він 22 листопада 2009 року приблизно о 14 год. перебуваючи біля під’їзду АДРЕСА_1, тобто за місцем свого проживання, під час сварки, що виникла з гр.ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на грунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, обумовлених нецензурною лайкою засудженого, висловленою з вікна своєї квартири в адресу указаних осіб, умисно наніс металевою монтировкою удар по правій руці потерпілого ОСОБА_3, внаслідок чого заподіяв середньої тяжкості тілесні ушкодження у виді закритого перелому головки 5-ої п’ястної кістки зі зміщенням костних уламків.
В апеляції засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку суду (не розкриваючи суть прохання про подальше спрямування справи чи зміст апеляційного рішення) посилаючись на те, що суд розглянув справу однобічно і упереджено, не дав критичної оцінки показанням очевидців події, які, на його думку, давали неправдиві свідчення, а тому засудив невинну особу.Стверджує, що після винесення вироку йому не дали можливості ознайомитися з матеріалами справи.Крім того вказує, що при обранні покарання суд не врахував обставину, що пом’якшує покарання – наявність на його утриманні малолітнього сина.
Заслухавши доповідача, міркування прокурора Подворчана Ю.М. про безпідставність доводів апелянта та законність вироку суду, перевіривши матеріали справи та обговоривши мотиви поданої апеляції, колегія суддів не знаходить підстав до її задоволення.
Висновок суду про доведенність винуватості ОСОБА_1 в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесних ушкоджень за неведених у вироку обставин, ґрунтується на сукупності досліджених і належним чином оцінених доказів.
Доводи засудженого ОСОБА_1 у апеляційній скарзі про недоведеність його винності у вчиненні цього злочину були ретельно перевірені в судовому засіданні і правильно визнані необґрунтованими.
Твердження його апеляції про неправдивість показань свідків, потерпілого, який ніби то сам напав на засудженого, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки ці показання були детально перевірені судом і проаналізовані в сукупності з іншими доказами, підстав сумніватися в їх достовірності у суду не було і він обґрунтовано визнав їх належним джерелом доказів.
Із показань потерпілого ОСОБА_3 слідує, що коли вони з братом приїхали в с.Рокитне до будинку своїх родичів, з одного із вікон він почув нецензурну лайку в свою адресу, ніби то він пошкодив телеантену.Коли брат запропонував незмайомцю вийти на вулицю, засуджений ОСОБА_1 зі словами «зараз все з вами вирішу» забіг у підїзд і повернувся з монтировкою, якою одразу наніс йому удар по руці.
При перевірці показань ОСОБА_3 в порядку ст.194 КПК України за участю спеціаліста, він делально розповів та показав про обставини заподіяння йому тілесних ушкоджень.
Допитаний в судовому засіданні судово- медичний експерт ОСОБА_4 показав, що указаний потерпілим при відтворенні обстановки і обставин події механізм утворення у нього тілесного ушкодження повністю узгоджуюються з медичними данними його обстаження.
Показання потерпілого про обставини його побиття, причини виникнення конфлікту, є послідовними, не викликають сумніву в їх об’єктивності, оскільки узгоджуються і з іншими доказами, а тому обґрунтовано покладені в основу вироку.
Так, свідок ОСОБА_2 підтвердив, що в той день вони з братом приїздили в с.Рокитне до двоюрідного брата, але дома його не було.Коли вийшли з будинку на вулицю почули у свій бік нецензурну лайку та претензії щодо пошкодження антени.На це він постукав у вікно і сказав ОСОБА_1 щоб він вийшов і вибачився.Однак під час розмови виникла сварка в ході якої засуджений заскочив у під’їзд і вискочив звідти з монтировко, якою насіс удар брату по руці.Коли ті стали битися він розбороняв їх, вирвав з рук засудженого монтировку і вкинув в каналізаційний люк.
Обставини виникнення конфлікту та побиття потерпілого підтвердила і свідок ОСОБА_5
Із її свідченнь витікає, що коли вона проводжаючи потерпілого та його брата вийшли з підїзду, її сусід, засуджений ОСОБА_1, став образливо і безпідставно звинувачувати хлопців у тому що ті, йдучи під вікном, зрушили виставлену з нього антену.Після того як на прохання останніх засуджений вийшов з під’їзду, ті стали доводити, що ніхто з них антени не чіпав та вимагали, щоб він вибачився.Проте засуджений став знову їх ображати, забіг до підїзду в і в ту ж мить вискочив з металевою монтировкою, довжиною блилько 70 см., якою завдав удар по руці ОСОБА_3.
Видно, що під час слідства та в суді засуджений ОСОБА_1 не заперечував, що виходячи з кімнати на двір, він прихопив з собою металеву монтировку, яку приховав у під’їзді.Не заперечував він і те, що під час сварки він забігав до під’їзду та забрав її для того щоб наляками прибулих.
Що стосується доводів ОСОБА_1 про те, що він не наносив ударів монтировкою, яка ніби-то відразу була вихвачена з його рук, то вини спростовуються не тільки стабільними показаннями потерпілого та очевидців події, а й висновками судово-медичного експерта про знаряддя злочину –якою могла бути металева монтировка.
При цьому, за поясненнями експерта в суді, показання засудженого ОСОБА_1, які він давав на відтворенні обставин події і притримувався в суді, як по кількості нанесених йому ударів, так і потерпілому, не відповідають фактичним медичним даним.
Видно, що за місцем проживання засуджений ОСОБА_1 характеризується негативно, як особа схильна до правопорушень, крадіжок, зловживає спиртними напоями.На нього неодноразово надходили скарги від жителів села, у яких він повагою не користується.(а.с.106). За даними відділу оперативної інформації ОСОБА_1 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності і був судимим (а.с.92,94-95,96,97-98,135-137).
Таким чином, наведені та інші докази, що детально викладені у вироку суду, повністю викривають ОСОБА_1 як особу, що навмисно заподіяла потерпілому ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесні ушкодження, а тому виходячи із їх тяжкості суд вірно кваліфікував дії винного за ч.1 ст.122 КК України.
Твердження засудженого ОСОБА_1 що суд не дав можливості йому ознайомитися з матеріалами кримінальної справи, чим порушив його права, також позбавлені всіляких підстав, а тому не заслуговують на увагу.
Вбачається, що на письмову заяву засудженого суд першої інстанції 5 травня 2010року надавав йому можливість ознайомитися з матеріалами справи.Проте, як слідує із акту складеного секретарем судового засідання та помічниом судді, пролиставши перші аркуші справи він став висловлювати невдоволення вироком та зібраними доказами, після чого покинув приміщення суду і більше туди не з’являвся.
Видно також, що засуджений ОСОБА_1, не перебуваючи під вартою, будучи завчасно і належним чином повідомленим про місце і час розгляду його апеляції, та вказавши у апеляційній скарзі, що бажає безпосередньо бути присутнім при її розгляді, він в той же час, в судове засідання апеляційної інстанції не з’явився і не повідомив про поважність причин своєї неявки.
Колегії суддів вважає, що виходячи із принципу диспозитивності, місцевим та апеляційним судами були створені усі неохідні умови для виконання засудженим ОСОБА_1 його процесуальних обов’язків і здійснення наданих йому прав і його право на захист не порушено.
Із мотивувальної частини вироку видно, що обираючи вид та міру покарання винному, районний суд дотримуючись приписів ст.65 КК України урахував як ступінь тяжкості вчиненого злочину, так і конкретні обставини справи, дані про особу винного та обрав йому покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів. При цьому призначене засудженому покарання як за видом, так і за строком є далеко не максимальним.
Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування вироку, в справі не виявлено.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Кременчуцького районного суду від 29 квітня 2010року року щодо нього залишити без зміни.
С У Д Д І :
Ландар О.В. Довгаль С.А. Захожай О.І.