ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
29 липня 2010 року < Час проголошення > № 12/505
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючої судді:Пісоцької О.В.,
за участю:
секретаря
судового засіданні Кузьменкової С.П.,
- ОСОБА_3,
розглянувши в приміщенні суду у місті Києві у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявоюОСОБА_3
до:Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві,
Київського міського військового комісаріату
прозобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 (далі –ОСОБА_3, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Головного управління пенсійного фонду України в місті Києві (далі –управління ПФ, відповідач –1), Київського міського військового комісаріату (далі - відповідач -2) про зобов’язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що він як інвалід війни ІІ групи, відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (далі - Закон України №3551) та Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб»від 09 квітня 1992 pоку №2262-XII (далі –Закон України № 2262) має право на підвищення до пенсії у розмірі 350 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Вказував на те, що розмір виплачуваного підвищення до пенсії за 1996-2007 роки не відповідає розміру, встановленому зазначеними Законами, у зв’язку з чим, просив:
- зобов’язати Київський міський військовий комісаріат провести перерахунок доплати до пенсії як учаснику війни, учаснику бойових дій та інваліду війни ІІ групи з 01 вересня 1996 року та виплатити недоплачену суму;
- зобов’язати управління ПФ в подальшому виплачувати підвищення до основного розміру пенсії, як інваліду війни ІІ групи, виходячи з фактичного розміру мінімальної пенсії за віком;
- зобов’язати відповідача–2 надати довідку про зроблений перерахунок підвищення пенсії управлінню ПФ для здійснення функцій по виплаті щомісячного підвищення пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві заперечувало проти задоволення позову.
У письмових запереченнях відповідач–1 зазначив, що позивач отримує підвищення до пенсії відповідно до Закону України № 3551, у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком, розрахунок якої встановлено Постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №831 та від 03 січня 2002 року №1. Визначений розмір відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується лише для визначення розміру пенсії, призначеної згідно з цим Законом.
Крім того, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 05 жовтня 2005 року № 2939-IV позивачу призначено та виплачується підвищення до пенсії у розміру 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Військовий комісар Київського міського військового комісаріату явку повноважного представника в судові засідання не забезпечував. Проте, до суду надійшло клопотання відповідача-2, в якому він зазначив, що Київський міський військовий комісаріат не є належним відповідачем, а тому просив замінити на належного відповідача–Київський центр по нарахуванню та виплату пенсії і допомоги.
ОСОБА_3 заперечував проти задоволення клопотання Київського міського військового комісаріату щодо заміни неналежного відповідача. Наполягав на тому, що частина позовних вимог стосується саме відповідача-2, який жодного разу не забезпечив явку належного представника та не надав ґрунтовних пояснень стосовно вказаної частини позовних вимог.
Суд, перевіривши матеріали даної справи, заслухавши пояснення позивача, враховуючи похилий вік останнього, строки розгляду адміністративних справ, а також –тривалість розгляду даного позову, обґрунтованість вказаного клопотання відповідача-2, протокольною судовою ухвалою від 29 липня 2010 року відмовив у задоволенні вказаного клопотання.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства 29 липня 2010 року у відкритому судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Ознайомившись з матеріалами справи та поданими документами, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов до наступних висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України від 28 червня 1996 року №254к/96-ВР органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено принцип законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 є ветераном війни –учасником бойових дій, а з 16 січня 1996 року –інвалідом ІІ групи, відповідно до Закону України №2262 отримує пенсію за віком.
Статтею 13 Закону України №3551 позивачу встановленні пільги, зокрема, частиною четвертою передбачено підвищення пенсії у розмірі - 350 процентів мінімальної пенсії за віком.
Розрахунок підвищення до пенсії здійснювався за правилами Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 1 серпня 1996 р., та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 серпня 1996 року»№831 від 26 липня 1996 року (далі - Постанова №831) та Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категорія пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету»від 03 січня 2002 року №1 (далі - Постанова –№1).
Позивач вважає неправомірним застосування Київським міським військовим комісаріатом зазначених постанов для визначення розміру мінімальної пенсії за віком та просить привести виплати у відповідність до Закон України №3551.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державні стандарти та державні соціальні гарантії»до числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір, крім іншого, пенсії за віком. Відповідно до статті 20 цього Закону державні соціальні гарантії є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів. Розрахунки і обґрунтування до показників видатків на соціальні цілі у проектах бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до цього Закону.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які визнані інвалідами війни, визначені та закріплені в Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зокрема, частиною четвертою статті 13 Закону України №3551, передбачено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.
Постановою Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року №3552-ХІІ доручено Кабінету Міністрів України визначити механізм фінансового та економічного забезпечення виконання цього Закону.
Аналізуючи зазначені норми, суд приходить до висновку, що визначення механізму фінансового та економічного забезпечення виконання закону, яке покладено на Кабінет Міністрів України, не є тотожним до визначення грошового розміру виплат, який встановлений постановами №831 та №1, оскільки такі розміри конкретно вказані в законі.
12 січня 2005 року набрав чинності Закон України від 23 грудня 2004 року №2291-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в якому частина перша статті 28 викладена в такій редакції: «Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом».
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при розрахунку доплати до пенсії відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення»застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Однак, зазначений Закон не має зворотньої дії в часі.
Крім того, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№2939-IV від 5 жовтня 2005 року (далі-Закон №2939-IV), частину четверту статті 13 викладено в такій редакції: інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (дана норма набрала чинності з 01 січня 2006 року).
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність визначено Законом України про Державний бюджет на відповідні роки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу з 01 січня 2006 року здійснюється виплата у розмірі визначеному Законом №2939-IV.
З 01 січня 2007 року органи Пенсійного фонду України виконують функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсій військовим пенсіонерам.
На підставі вищевикладеного, можна зробити висновок, що за період з 12 січня 2005 року по 01 січня 2006 року відповідачем порушено право ОСОБА_3 на пенсійне забезпечення, яке підлягає поновленню, шляхом підвищення до пенсії, за вказаний період, у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність визначеного в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов’язання відповідача-1 в подальшому виплачувати підвищення до пенсії, як інваліду війни ІІ групи, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскарженні будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Також, право звернення до адміністративного суду визначено статтею 104 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до вимог якої до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Таким чином, звернення до суду зумовлене наявністю вже порушених прав свобод чи інтересів, на захист яких звертається особа, у зв’язку з чим визначення будь-якого права на майбутнє є безпідставним та необґрунтованим.
Так, оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявні в матеріалах справи докази та пояснення позивача, надані під час розгляду справи, судом позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-71, 86, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок розміру пенсії ОСОБА_3 з урахуванням підвищення до пенсії на 350% мінімальної пенсії за віком за період з 12 січня 2005 року по 01 січня 2006 року.
В решті частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.В. Пісоцька
Повний текст постанови підписаний 29 липня 2010 року.