< Список >
Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 липня 2010 р. Справа № 2а-5120/10/0570
Колегія суддів Донецького окружного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Роздільської Т.В.,
суддів – Абдукадирової К.Е., Шинкарьової І.В.
при секретарях – Скокіна О.Л., Куркина В.В., Пригода О.В.,
за участю:
позивача – ОСОБА_1,
представника відповідача 1 – Вінічук М.В.,
представника відповідача 2 – Вінічук М.В.,
представника відповідача 3 – не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України, Державного казначейства України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зобов’язання відкрити виконавче провадження за виконавчим листом та виконати судове рішення, стягнення моральної шкоди 2000 грн., -
В С Т А Н О В И В:
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України про визнання протиправною дію, зобов’язання відкрити виконавче провадження за виконавчим листом та виконати судове рішення, стягнення моральної шкоди 2000 грн.(а.с.5-8)
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2009 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2009 року часткового задоволена апеляційна скарга позивача, а саме: скасовано постанову суду першої інстанції; задоволені частково позовні вимоги про визнання бездіяльності відповідачів незаконною, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди; визнано незаконною бездіяльність Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо: несвоєчасного – із порушенням встановленого законом шестимісячного строку – стягнення присудженої на користь позивача суми 70 000 грн., залишення без відповіді заяви позивача від 04.08.2008 року про нарахування і стягнення на суму боргу, тобто на 70 000 гривень, індексу інфляції, а також 3 відсотків річних за весь час невиконання судового рішення до його повного виконання; стягнуто на користь позивача з Державного бюджету 500 гривень на відшкодування моральної шкоди.
Позивачем отриманий виконавчий лист, виданий Донецьким окружним адміністративним судом 24.11.2009 року по справі №2а-159\09\0570, і подано його на виконання.
Постановою головного державного виконавця Абісова А.В. від 26 січня 2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) було відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2а-159\09\0570 від 24.11.2009р. Зазначена постанова та виконавчий лист були надіслані позивачу супровідним листом від 16 лютого 2010 року за підписом заступника директора Департаменту державної виконавчої служби – начальника відділу примусового виконання рішень Пелих О.А., отримані позивачем 02 березня 2010 року у поштовому конверті із штемпелем про відправлення від 26 лютого 2010 року.
Вказану постанову вважає такою, що не відповідає вимогам Конституції України, міжнародним зобов’язанням України.
Просив визнати протиправною дію-рішення суб’єкта оскарження-винесення оскаржуваної постанови, зобов’язати відповідача відкрити виконавче провадження за виконавчим листом та стягнути з Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 грн.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.04.2010 року до участі у даній адміністративній справі у якості відповідача було залучено Державне казначейство України (а.с.33-34).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.05.2010 року до участі у даній адміністративній справі у якості відповідача було залучено Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (а.с.66).
Позивач в судовому засіданні, у зв’язку із обставинами, виявленими під час розгляду справи, а також у зв’язку із залученням до справи відповідачів, позовні вимоги змінив, та просив визнати протиправною дію відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби та Департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України про відмову у відкритті виконавчого провадження і повернення виконавчого листа; скасувати постанову від 26 січня 2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження і повернення виконавчого лист; зобов’язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби та Департамент Державної виконавчої служби міністерства юстиції України винести постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом; зобов’язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби та Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернутися до суду, який ухвалив рішення-постанову від 16 жовтня 2009 року, за роз’ясненням цього рішення, у разі незрозумілості вказаного рішення, відповідно до ч.1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України; визнати протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби та Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по довготривалому проходженню заяви позивача про відкриття виконавчого провадження, отриманої відповідачами 14 січня 2010 року, до їх вирішення 26 січня 2010 року; визнати протиправними дії відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по довготривалому не відправленні позивачу постанови від 26 січня 2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження і повернення виконавчого листа, фактично відправленої 26 лютого 2010 року із супровідним листом від 16 лютого 2010 року; стягнути з Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди, нанесеної позивачу відповідачами, 2 000 грн. – відмовою у відкритті виконавчого провадження і поверненні виконавчого листа, 500 грн. – тяганиною із проходженням заяви про відкриття виконавчого провадження з 14 січня по 26 січня 2010 року, 500 гривень – тяганиною із направленням вказаної постанови (а.с.89-90).
Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України направив до суду письмові заперечення, відповідно до яких пояснив наступне:
Згідно вимог статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач та боржник. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням), або утриматися від їх вчинення.
Окрім того, статтею 19 зазначеного Закону визначено, що у виконавчому провадженні повинні бути зазначені: 1)назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ, 2)дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ, 3)найменування (для юридичних осіб), або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), та інше. В резолютивній частині виконавчого листа №2а-159/09/0570 від 24.11.2009 року Донецького апеляційного адміністративного суду, зазначено що моральну шкоду в розмірі 500 грн. необхідно здійснити з Державного бюджету України. Зазначені обставини вказують на те, що Державний бюджет України не може бути стороною у виконавчому провадженні, у зв’язку з чим вищезазначений виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим статтею 19 Закону.
Пунктами 6,7 частини 1 статті 26 Закону передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 19 Закону та наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження. Наголошуємо, що відсутність адреси боржника перешкоджає виконанню рішення суду, оскільки державний виконавець буде позбавлений можливості направляти процесуальні документи боржнику та застосовувати до нього заходи примусового виконання рішення тощо.
Крім того, згідно ст. 1167 Цивільного кодексу України встановлює, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст.60 Цивільно-процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
За таких обставин, законні підстави для скасування постанови від 26.01.2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження та щодо стягнення відшкодування моральної шкоди відсутні.
Поряд з цим, положеннями частини 1 статті 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі (а.с.40-43).
Представник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судовому засіданні не визнав позов у повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях.
Представник головного управління Державного казначейства України у Донецькій області в судове засідання не з’явився, надав до суду заперечення, в яких зазначив, що згідно ст.1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень відшкодовується Державою. Крім того, згідно ст.1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.
Згідно ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Також в запереченнях зазначено, що п.36 ст.2 Бюджетного кодексу України визначено поняття розпорядника бюджетних коштів – це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету.
Так, державна виконавча служба утримується за рахунок коштів державного бюджету, відповідно, є розпорядником коштів, в Державному казначействі України відкриті бюджетні рахунки, для розрахунково-касового обслуговування на яких обліковуються бюджетні кошти.
Таким чином, завдана шкода має відшкодовуватися державною виконавчою службою за рахунок коштів Державного бюджету.
Однак, стягнення з Державного бюджету України шкоди завданої відповідачем є неможливим, оскільки ст.95 Конституції України зазначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки Держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України у 2010 році здійснюється тільки у випадках, коли шкода завдана громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів за вимогою органів державної виконавчої служби України.
Враховуючи викладене просив суд відмовити в позовних вимогах (а.с.74-76).
Розглянувши подані документи і матеріали та заслухавши пояснення учасників процесу, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою від 31 грудня 2009 року про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом по справі №2а-159\09\\0570 про стягнення з Державного бюджету України на його користь 500 грн. на відшкодування моральної шкоди (а.с.52). Зазначена заява з відповідним виконавчим листом була отримана відділом примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 14.01.2010 року, про що свідчить дата, зазначена на штампі реєстрації вхідної кореспонденції.
Постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 26.01.2010 року було відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-159/09/0570, виданого 24.11.2009 року Донецьким окружним адміністративним судом про стягнення на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України моральної шкоди в розмірі 500 грн.(а.с.9,49).
Зазначена постанова була мотивуючи тим, що згідно ст.80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю та може бути позивачем та відповідачем у суді. Відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і божник. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення. Пунктом 3 частини 1 статті 19 Закону визначено, що у виконавчому документі повинні бути зазначені найменування стягувача і божника, їх місцезнаходження. Таким чином, викладені обставини вказують на те, що Державний бюджет України не може бути стороною у виконавчому провадженні, у зв’язку з чим вищезазначений виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим статтею 19 Закону.
Зазначена постанова та виконавчий лист були надіслані позивачу супровідним листом від 16.02.2010 року за підписом заступника директора Департаменту державної виконавчої служби – начальника відділу примусового виконання рішень Пелих О.А., отримані позивачем 02.03.2010 року.
Згідно штемпелю на поштовому конверті дата відправлення пошти Міністерства юстиції України становить 26.02.2010 року.
Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, щ передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
- з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано;
- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
- безсторонньо (неупереджено);
- добросовісно;
- розсудливо;
- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
- з урахуванням права особи на участь у процесі і прийняття рішення;
- своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд приходить до висновку, що Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не доведено, до їх дії щодо винесення головним державним виконавцем Абісовим А.В. постанови від 26 січня 2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження і повернення виконавчого листа є незаконними, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України. Відповідно до ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Згідно з частиною 4 цієї статті інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до ст. 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.
Отже, невиконання судового рішення органом примусового виконання рішень є порушенням зазначених законодавчих приписів щодо обов'язковості його виконання.
При цьому, суд зазначає, що посилання відповідача на відсутність в виконавчому листі відомостей про боржника, в даному випадку, не є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження з посиланням на невідповідність виконавчого листа приписам ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", якою встановлені вимоги до виконавчого документу, оскільки, як судове рішення, так і виданий на його виконання виконавчий лист у цій справі, стосуються стягнення на користь позивача суми моральної шкоди саме з Державного бюджету України, а не з будь-якої іншої юридичної особи, яка б згідно ст. 11 цього Закону могла бути стороною виконавчого провадження - боржником.
Отже, хоча Державний бюджет України не є боржником у розумінні ст.11 Закону України "Про виконавче провадження", безпосереднє виконання судового рішення про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України, згідно ч.2 ст. 9 цього Закону покладено на органи Державного казначейства України і, за відсутності спеціального порядку такого виконання, має здійснюватись в загальному порядку, тобто, шляхом прийняття державною виконавчою службою виконачого листа до виконання і направлення його до органу Державного казначейства України, а у разі, якщо виконавчий лист є незрозумілим для державного виконавця, він не позбавлений права звернутись до суду за відповідними роз'ясненнями в порядку ст. ст. 5, 28 Закону України "Про виконавче провадження".
Враховуючи наведене, суд вважає, що постанова відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.01.2010 р. про відмову у відкритті виконавчого провадження свідчить про неповне вжиття органом виконання судових рішень заходів, спрямованих на обов'язковість виконання виконавчого листа, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 24 листопада 2009 року по справі №2а-159\09\0570.
Таким чином, на підставі наведеного, суд вважає дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення головним державним виконавцем Абісовим А.В. постанови від 26 січня 2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження і повернення виконавчого листа протиправними та відповідно до цього скасовує постанову головного державного виконавця Абісова А.В. від 26 січня 2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження і повернення виконавчого листа.
Стосовно вимог позивача зобов’язати відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби та Департамент Державної виконавчої служби міністерства юстиції України винести постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом і виконати судове рішення суд зазначає наступне:
Наслідком скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) від 26.01.2010 року є вчинення державним виконавцем дій, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання виконавчого листа, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 24.11.2009 року по справі №2а-159\09\0570. Тому у цій частині позову слід відмовити.
Щодо вимог позивача зобов’язати відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби та Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернутися до суду, який ухвалив рішення-постанову від 16 жовтня 2009 року, за роз’ясненням цього рішення, у разі незрозумілості вказаного рішення, відповідно до ч.1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України суд зазначає наступне:
Положеннями частини 1 статті 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою, державний виконавець, а також сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа.
Таким чином, відповідно до закону звернення до суду з заявою про роз’яснення відповідного рішення є правом державного виконавця, а не обов’язком, у зв’язку з чим в цій частині позову слід відмовити.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби та Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по довготривалому проходженню заяви позивача про відкриття виконавчого провадження, отриманої відповідачами 14 січня 2010 року, до їх вирішення 26 січня 2010 року суд зазначає наступне:
Відповідно до ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець у 3-денний строк після надходження до нього виконавчого документа виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові.
Як свідчать матеріали виконавчого провадження №187\13 відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500 грн. відповідний виконавчий лист був переданий до виконання державному виконавця 25 січня 2010 року (а.с.47).
Таким чином, в цій частині позову також слід відмовити.
Однак, як вже було зазначено раніше, статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачений обов’язок державного виконавця не пізніше наступного дня після винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, надіслати її заявникові.
Як свідчать матеріали справи, постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження та виконавчий лист були надіслані позивачу супровідним листом від 16 лютого 2010 року за підписом заступника директора Департаменту державної виконавчої служби – начальника відділу примусового виконання рішень Пелих О.А. (а.с.48).
Крім того, згідно штемпелю на поштовому конверті дата відправлення пошти Міністерства юстиції України становить 26.02.2010 року (а.с.11).
Таким чином, суд вважає дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по довготривалому невідправленні постанови головного державного виконавця Абісова А.В. від 26 січня 2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження і поверненні виконавчого листа, відправлених 26.02.2010 року із супровідним листом від 16.02.2010 року, протиправними.
Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті.
Таким чином, ст. 1167 Цивільного кодексу України передбачає загальні підстави відшкодування моральної шкоди, а саме:
- наявність шкоди;
- протиправність поведінки;
- причинний зв'язок між заподіяною шкодою та протиправною поведінкою;
- вина особи, що завдала шкоду.
Частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає:
- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Так, відповідно до ст. 95 Конституції України зазначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки Держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно п.20 ст.2 Бюджетного кодексу України повноваження органам державної влади щодо здійснення виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду затверджуються Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України у 2010 році здійснюється тільки у випадках, коли шкода завдана громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів за вимогою органів державною виконавчої служби України.
Крім того, пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Таким чином, позивач не довів заподіянні йому моральної шкоди, не надав доказів та підтверджень наявності причинного зв’язку між шкодою та протиправними діяннями та вини відповідача в її заподіянні, у зв’язку з чим, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог у цій частині та відмовляє у їх задоволенні.
Крім того, згідно з положеннями статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України « Про Державну виконавчу службу» органом державної виконавчої служби є Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Враховуючи викладене, суд частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та визнає протиправними дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення головним державним виконавцем Абісовим А.В. постанови від 26 січня 2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження і повернення виконавчого листа, скасовує постанову головного державного виконавця Абісова А.В. від 26 січня 2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження і повернення виконавчого листа та визнає протиправними дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по довготривалому невідправленні постанови головного державного виконавця Абісова А.В. від 26 січня 2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження і поверненні виконавчого листа, відправлених 26.02.2010 року із супровідним листом від 16.02.2010 року.
Керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35,41-42,47-51,56-59,69-71,79,86,87,94,99,104-107,110-111,121,122-143,151-154,158,162,163,167,185-186,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України, Державного казначейства України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про
визнання протиправною дію щодо винесення постанови від 26.01.2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження і повернення виконавчого листа, скасування постанови від 26.01.2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження і повернення виконавчого листа, зобов’язання вчинити певні дії: винести постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом і виконати судове рішення, зобов’язання звернутися до суду за роз’яснення рішення відповідно до ч.1 ст.170 КАС України, визнання протиправною бездіяльність по довготривалому проходженню заяви про відкриття виконавчого провадження, визнання протиправними дії по довготривалому невідправленні постанови від 26.01.2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження і повернення виконавчого листа, стягнення моральної шкоди у розмірі 3000 грн. задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення головним державним виконавцем Абісовим А.В. постанови від 26 січня 2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження і повернення виконавчого листа.
Скасувати постанову головного державного виконавця Абісова А.В. від 26 січня 2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження і повернення виконавчого листа.
Визнати протиправними дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по довготривалому невідправленні постанови головного державного виконавця Абісова А.В. від 26 січня 2010 року про відмову у відкритті виконавчого провадження і поверненні виконавчого листа, відправлених 26.02.2010 року із супровідним листом від 16.02.2010 року.
У задоволенні інших вимог позову відмовити.
Вступна та резолютивна частина постанови проголошена 16 липня 2010 року, у повному обсязі буде складена 21 липня 2010 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Головуючий суддя Загацька Т. В.
Судді К.Е. Абдукадирова
І.В. Шинкарьова