Справа № 2-4387/10

                                                       З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

                                       І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

02 липня 2010 року Київський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого - судді  Шликова С.П.,

при секретарі – Кузьміній В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів позики, стягнення суми, -

                                                      В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів позики, стягнення суми, мотивуючи свої вимоги наступним.

04 квітня 2009 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського району м. Донецька.

До офіційного оформлення їхніх з чоловіком стосунків, з осені 2008 року вони проживав окремо з ОСОБА_2 однією сім’єю. Від спільного браку 13.01.2009 року у них народився син ОСОБА_4.

Позивач зазначає, що 04.03.2009 року, тобто в той час, коли вона майже півроку фактично проживала з ОСОБА_2, останній уклав із ОСОБА_3 договір позики №1, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 2 000 000 доларів США із строком погашення 10 років, а останній повинен був, починаючи з третього місяця від дати укладання договору сплачувати ОСОБА_2 щомісяця з 1 по 5 число не менше ніж 78 926,73 доларів США.

Однак, до сьогоднішнього дня ОСОБА_3 не виконав своїх зобов’язань за договором, жодного разу не сплативши визначену договором частку боргу.

Крім того, позивач вказує, що 04.03.2009 року на підставі договору позики №2 ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 400 000 доларів США, а останній повинен був повернути зазначену суму, а також плату за користування грошима в розмірі 100 000 доларів США не пізніше 04.05.2009 року. ОСОБА_3 отримав зазначену суму, що підтверджується його розпискою, однак до сьогоднішнього дня не повернув суму боргу.

ОСОБА_1 стверджує, що відповідач ОСОБА_2 позичив ОСОБА_3 їхні спільні гроші, тому невиконання останнім своїх договірних зобов’язань порушує її матеріальні права. Їй потрібно виховувати, одягати та годувати їхню дитину, але на даний час вона обмежена в грошових коштах внаслідок того, що ним користується ОСОБА_3 Їхня родина немає можливості закінчити ремонт в будинку №12 по вул. Степній у м. Донецьку, в якому вони проживали з чоловіком до народження дитини і на даний час вони вимушені орендувати квартиру.

Позивач також вказує, що письмової згоди на укладання вищезазначених договорів вона не давала.

Просила суд визнати договір позики №1 від 04 березня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсним, стягнути з ОСОБА_3 на її користь 1 000 000 доларів США, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 000 000 доларів США.  Визнати договір позики №2 від 04 березня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсним, стягнути з ОСОБА_3 на її користь 250 000 доларів США, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 250 000 доларів США.  

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки до суду не повідомили, тому суд приходить до висновку, що місце фактичного перебування відповідача невідоме, і вважає можливим розглянути справу у її відсутність відповідно до ст. 224 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів позики, стягнення суми є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 04 березня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики №1, відповідно до якого останньому були надані в позику грошові кошти в розмірі  2 000 000 (два мільйони) доларів США, строком повернення через 10 років з виплатою відсотків за користування грошовими коштами: до досягнення основної суми боргу 1 400 000 (один мільйон чотириста тисяч) доларів США – 3 % річних, після досягнення основної суми боргу 1 400 000 (один мільйон чотириста тисяч) доларів США – 5 % річних (а.с.13-14).

Відповідно до п. 3.1.2. договору позики №1 від 04.09.2009 року, починаючи з третього місяця сума платежу не менше ніж 78 926 (сімдесят вісім тисяч дев’ятсот двадцять шість тисяч) доларів США 73 цента щомісячно, яке складається з відсотків та заборгованості по основному боргу.

Відповідно до п. 3.1.4. договору позики №1 від 04.09.2009 року, строк здійснення щомісячних платежів з 1 по 5 число кожного місяця наступного місяця.                    

Згідно до п. 2.2 договору позики №1 від 04.09.2009 року, право власності на грошові кошти виникають у позичальника з дня отримання їх від позикодавця, що підтверджується виданою розпискою (а.с. 15).  

У судовому засіданні встановлено, що 04 березня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики №2, відповідно до якого останньому були надані в позику грошові кошти в розмірі 400 000 (чотириста тисяч) доларів США, строком повернення до 04 травня 2010 року (а.с.16), факт отримання грошових коштів підтверджується розпискою (а.с.17).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 04 квітня 2009 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 8). Від шлюбу мають неповнолітню дитину – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).

У судовому засіданні також встановлено, що до реєстрації шлюбу фактично сторони перебували у шлюбних відносинах з осені 2008 року, вели спільне господарство.

Відповідно до ст.. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не проживають у шлюбі між собою або в будь – якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до ст.. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Згідно до ст.. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до положень ст.. 70 СК України, частки майна чоловіка і дружини вважаються рівними.                                              

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 позичив кошти ОСОБА_3, які є спільною сумісної власністю подружжя, згоди на укладання вказаних договорів ОСОБА_1 не надавала..                    

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно до положень ч.2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість тог, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може вернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За таких обставин,  позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів позики, стягнення суми є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 203, 215-216, 386 ЦК УКраїни, 60, 65, 74 СК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214, 215, 224-226 ЦПК України, суд, -

     В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати визнати договір позики №1 від 04 березня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсним.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 000 000 (один мільйон) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 000 000 (один мільйон) доларів США.

Визнати договір позики №2 від 04 березня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсним.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 250 000 (двісті п’ятдесят тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 250 000 (двісті п’ятдесят) доларів США.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: