Справа № 2-296/10

 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

28 липня 2010 року

          Овруцький районний суд Житомирської області в складі :

головуючого – судді           Чичирко В.А.  

з секретарем                        Петриш О.І.

з участю позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_3                                  

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Овручі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -  

                                                                    в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, який в процесі розгляду справи уточнила, просила визнати відомості, поширені відповідачем при зустрічах в присутності свідків відносно неї, а саме, що вона непорядна жінка, повія, веде недостойний спосіб життя і вимагає від нього повернення боргу лише тому, що хоче повернути його до себе, оскільки вони є брехливими та не відповідають дійсності, порочать її честь, гідність та ділову репутацію, зобов’язавши відповідача принести їй офіційне вибачення. Крім того, позивач просила стягнути з відповідача на її користь 10 тис. грн. заподіяної моральної шкоди. На обґрунтування позову зазначала, що з відповідачем по справі разом працювала та деякий час співмешкала. На початку 2008 р., в період їх спільного проживання, він взяв у неї в борг 800 дол. США. Після того, як вона стала вимагати від нього повернення боргу він став поширювати відносно неї недостовірну інформацію, що вона начебто, після того, як він розірвав з нею стосунки, почала від нього вимагати повернення боргу. В перших числах червня місяця 2009 р. відповідач зустрів її біля роботи, коли вона підходила до санепідемстанції, де працює і почав обзивати грубими словами, що вона повія, що у неї немає ні честі, ні совісті, що вона підстілка, на яку він не бажає навіть дивитися. Такі ж образливі слова щодо неї він висловив і її знайомій ОСОБА_4 при зустрічі з нею на базарі в червні місяці 2009 р., яка їй про це розказала. Після цих образливих слів в присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4, вона дуже перенервувалася, погано стала себе почувати, стан її здоров’я погіршувався і вона змушена була звертатися до лікарів за медичною допомогою. Вона законослухняна громадянка своєї держави, дотримується правил православної поведінки у суспільстві. Усі громадські обов’язки перед суспільством, сім’єю, громадянами виконує сумлінно, користується повагою серед своїх знайомих по місцю проживання, на роботі має позитивну репутацію, не притягувалася до будь-якої відповідальності. Працюючи у ПП ОСОБА_6 водієм відповідач, судячи з того, що остання не бажає навіть розмовляти з нею, коли вона намагається через неї зобов’язати відповідача повернути їй борг, він про неї так само говорить і їй. Такими діями відповідача їй завдано моральної шкоди, оскільки з його вини вона втратила душевний спокій, рівновагу та звичайний для неї спосіб життя, знаходиться в стані морального пригнічення і дискомфорту, її постійно хвилює безсоння, переживання, погіршення її фізичного стану, знизилась її працездатність, розмір моральної шкоди позивачка оцінює в сумі 10000 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та адвокат ОСОБА_3 позов підтримали в повному обсязі з викладених підстав.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, факт зустрічі з ОСОБА_4 на базарі підтвердив, проте пояснив, що точної дати зустрічі не пам’ятає і не висловлював на адресу позивачки ніяких образ. Свідка ОСОБА_5 він не знає.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань. Право кожного на повагу до його гідності визначено в ст.28 Конституції.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого

особистого немайнового права та інтересу.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є:  здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у абз.2 п.15 постанови № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до ч. ч.1, 3 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої  порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про  особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Судом встановлено, що між сторонами у справі виникли особисті неприязні стосунки.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що відповідач        ОСОБА_2 ображав ОСОБА_1 в її присутності на базарі у лютому та червні 2009 р. та санепідемстанції у вересні 2007 р. нецензурними словами, принижував її, називав її непорядною жінкою, повією, говорив, що вона веде непристойний спосіб життя.

У суду немає підстав не довіряти поясненням свідка.

Свідок ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився, на його повторному виклику позивач не наполягала.

Що стосується висловлювань відповідача ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 вимагає від нього повернення боргу лише тому, що хоче повернути його до себе, то дана обставина не знайшла підтвердження в судовому засіданні. Свідок ОСОБА_4 пояснила, що таких висловлювань від ОСОБА_2 вона не чула, інших доказів та підтвердження цього факту позивач не надала, хоча відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України це є її обов’язком.

Відповідно до ст.7 ЦК відповідач повинен довести, що поширені ним відомості відповідають дійсності. На позивача покладається обов'язок довести лише факт поширення відомостей, які його порочать, особою, до якої пред'явлено позов. Позивач також має право подати докази невідповідності таких відомостей дійсності.

Згідно з ч.3 ст.277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 не довів, що поширена ним інформація щодо ОСОБА_1, в присутності свідка ОСОБА_4, відповідає дійсності.

За таких обставин суд приходить до висновку, що поширена відповідачем інформація відносно позивача ОСОБА_1, а саме, що вона непорядна жінка, повія, веде непристойний спосіб життя є негативною, оскільки в ній стверджується про порушення позивачем принципів моралі та ведення неетичної поведінки в особистому житті. Вказана інформація порушує право позивача на повагу до гідності, честі та ділової репутації.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу ч.1 ст.34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Суд не вправі зобов’язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.

             Способами захисту честі та гідності від поширення недостовірної інформації можуть бути,  крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями (ст.280 ЦК України).

             Отже,  вимога позивача щодо зобов'язання відповідача принести їй офіційне вибачення не підлягає задоволенню.

Громадянин або організація, щодо яких поширено відомості, які не відповідають дійсності й завдають шкоди їхнім інтересам, честі, гідності або діловій репутації, вправі вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої поширенням таких відомостей.

На обґрунтування вимог щодо моральної шкоди позивач надала суду для огляду в судовому засіданні її медичну карту амбулаторного хворого, з якої вбачається, що 18 червня 2009 р. позивач зверталася до сімейного лікаря з приводу недомагань, головокружінь, підвищення тиску та ін., їй було відкрито лікарняний з 18 по 19 червня 2009 р.

             А тому, враховуючи обсяг, характер та тривалість моральних страждань завданих позивачу висловлюваннями образливого характеру, поширенням відносно неї неправдивої інформації щодо її особистого життя, що призвело до душевних страждань, погіршення стану здоров'я та з урахуванням того, що відповідач ніде не працює та вимог п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за № 4 від 31 березня 1995 року (з послідуючими змінами), засад розумності і справедливості, суд приходить до висновку, що позов в частині відшкодування моральної шкоди підлягає до часткового задоволення на суму 200 грн.

            В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

            Від сплати судового збору позивач звільнена на підставі п.18 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито».

            Відповідно до ст.88 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави 17 грн. судового збору та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

     На підставі викладеного та керуючись ст.ст.19, 34, 55 Конституції України, ст.ст.7, 16, 277, 280, ЦК України та ст.ст.3, 10, 11, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -  

в и р і ш и в :

        Позов задовольнити частково.  

      Визнати відомості, поширені відповідачем ОСОБА_2 при зустрічах в присутності свідка ОСОБА_4 відносно ОСОБА_1, а саме, що вона непорядна жінка, повія, веде недостойний спосіб життя недостовірними та такими, що порочать її честь, гідність та ділову репутацію.

             Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 200 грн. моральної шкоди. та на користь держави 17 грн. судового збору та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

             В задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

             На рішення суду до апеляційного суду Житомирської області через Овруцький районний суд Житомирської області може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення, а апеляційна скарга у такому ж порядку на протязі 10 днів з дня проголошення рішення або 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

 Суддя