№2-381/2010

    РІШЕННЯ

    іменем України

    м. Селидове                                  16 липня 2010 року

        Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді-Владимирської І.М., при секретарі Костенко К.О., за участю позивача ОСОБА_1, представника  позивача ОСОБА_2, представників відповідача     ОСОБА_3, ОСОБА_4,  розглянувши у відкритому  судовому засіданні в м. Селидово цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до  Українського державного підприємства поштового зв”язку ?крпошта” про визнання наказу про припинення трудового договору незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної  шкоди  ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач 23.12.2009 р. звернулась до суду з позовом, в якому вказала, що 27 жовтня 2009 року між нею та Центром поштового зв'язку № 8 м.Красноармійськ, в особі начальника ОСОБА_5, був укладений трудовий договір, який оформлено наказом про прийняття на роботу від 26.10.2009 № 563/к. Згідно укладеному договору її прийнято на роботу у Відділення поштового зв'язку м.Гірник на посаду листоноші 3 класу.17 листопада 2009 року трудові правовідносини  з нею були розірвані. В якості підстави розірвання трудового договору зазначено власну ініціативу працівника за ст. 38 КЗпП України.Вважає  звільнення незаконним, тому що заяву про розірвання трудового договору нею було складено під впливом примусу з боку керівництва Центру поштового зв'язку № 8 м.Красноармійськ, а саме:17 листопада 2009 року її було викликано до начальника Центру поштового зв'язку № 8 м.Красноармійськ, де її звинувачували в приховуванні під час працевлаштування інформації про судимість за умисне вбивство новородженої дитини., яку нібито було застосовано до неї раніше. На її заперечення адміністрація увагу не звернула. Все це супроводжувалося приниженнями та ствердженнями, що її біографія не сумісна з продовженням роботи листоноші.Оскільки за все своє життя до будь-якої відповідальності вона не притягувалася, з тієї  причини, що ніяких правопорушень, більш того, злочинів, вона не скоювала, у неї виникло відчуття шокованості, образи та безпорадності.Скориставшись її пригніченим станом, начальник Центру наполягла на тому, щоб вона подала заяву про розірвання трудового договору з роботодавцем за власним бажанням. В разі невиконання цієї вимоги нею, було висунуто погрозу про  звільнення за ініціативою власника в зв'язку із втратою до неї довіри, зазначаючи при цьому про те, що із таким записом в трудовій книжці вона не зможе в подальшому знайти собі гідну роботу. Оскільки вона перебувала під впливом неправдивої інформації щодо неї, відчуваючи на той момент єдине бажання не чути більше образи та погрози про звільнення за статтею, під моральним тиском керівництва Центру вона склала речення про звільнення за власним бажанням, не розуміючи в повній мірі те, що відбувалося та фактично відбулося.Таким чином, заяву про звільнення за власним бажанням нею було подано безпосередньо під впливом примусу з боку керівництва відповідача, а відповідно, відповідачем порушено її право на працю, що включає можливість заробляти  на життя працею, яку нею було вільно обрано, задеклароване Конституцією України. Вважає, що звільнена з роботи незаконно та в даному випадку мають місце підстави, з наявністю яких законодавець пов'язує поновлення працівника на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В результаті незаконного звільнення їй заподіяна моральна (немайнова) шкода, що виражається в моральних стражданнях, а саме: незаконне звільнення підірвало її віру в Конституційні норми, які гарантують людині право на працю, що включає можливість заробляти  на життя працею, яку вона вільно обирає; відчуття розчарування та відчаю викликає факт порушення відповідачем  її права на достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування, одяг, засоби першої необхідності; її позбавлено засобів до існування, до цього часу вона ніде не працевлаштувалася; в результаті неправомірних дій посадових осіб відповідача її було доведено до стану пригніченості, безпорадності, шокованості; вона відчуває  образу та обурення. Моральну шкоду оцінює в 1000 грн. В судовому засіданні позивач уточнила позовні вимоги, просить суд визнати незаконним наказ (розпорядження) від 17.11.2009 року  про припинення трудового договору з нею за її власним бажанням ,  поновити її на роботі на посаді листоноші 3 класу відділення поштового зв”язку м.Гірник, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу із 17.11.2009 року по дату ухвалення судового рішення та моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали, пославшись у його обгрунтування на обставини, викладені в позові, просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

 Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували, просили в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1  відмовити, оскільки вважають, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні.

       Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показала, що  27.10.2009 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу в відділення поштового зв”язку м.Гірник листоношею на місце працівника, який в той час перебував у декретній відпустці.. 03.11.2009 року вона була викликана на навчання до  Центру поштового зв'язку № 8 м.Красноармійськ, але нею була написана заява про звільнення в зв”язку з власним бажанням. Причиною звільнення, зі слів позивача, була важкі умови праці та маленька заробітна плата. Позивач відпрацювала два тиждня і звільнилася, наказ про її звільнення був виданий 17.11.2009 року.Ніякого тиску з боку адміністрації на позивача не було, заяву вона писала добровільно, без будь-якого примусу, це було тільки її волевиявлення.

            Свідок ОСОБА_6  в судовому засіданні показала, що вона працює заступником начальника з питань технології та надання послуг Центру поштового зв'язку № 8 м.Красноармійськ, їй достовірно відомо, що ОСОБА_1 працювала в відділенні поштового зв”язку м.Гірник листоношею, була працевлаштована на час декретної відпустки. 03.11.2009 року ОСОБА_1 була запрошена до Центру для навчання, під час якого вона виявила бажання звільнитися, посилаючись на важкі умови праці та невелику заробітну плату. 16.11.2009 року ніякого екзамену у позивача не приймалося, оскільки в цей день було професійне свято. Як писала заяву на звільнення ОСОБА_1 вона свідком не була.

             Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показала, що вона є начальником відділу кадрів Центру поштового зв'язку № 8 м.Красноармійськ, вона оформлювала прийняття на роботу позивача та її звільнення. Заяву про звільнення позивач написала 03.11.2009 року, наказ про звільнення був виданий 17.11.2009 року, після двох тижднів. Її викликали до кабінету заступника начальника Центру 03.11.2009р., де була присутня ОСОБА_1 і повідомили про намір останньої звільнитися за власним бажанням В її присутності ніякого примусу з боку керівництва на ОСОБА_1 не було.. Вона роз”яснювала ОСОБА_1  умови звільнення, но від останньої заяви про відкликання заяви про звільнення не надходило. Вона з”ясовувала у ОСОБА_1 чим викликано її рішення звільнитися, на що та посилалася на важкі умови праці. При прийнятті на роботу довідки про судимість не вимагаються, та у неї  немає такого права вимагати документи, не переддбачені законодавством. Заяву ОСОБА_1 писала власноруч, з наказом про звільнення була ознайомлена під підпис.

                   Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що вона є начальником відділення зв”язку м.Гірник. ОСОБА_1 була оформлена на роботу у відділення листоношею 3 класу. Їй надала рекомендації її заступник ОСОБА_9 В жовтні 2009 року ОСОБА_1 запросили з 03.11.2009 року для проходження навчання в Центр зв”язку м. Красноармійськ. Потім їй стало відомо, що ОСОБА_1 подала заяву на звільнення з роботи за власним бажанням, посилаючись на важкі умови праці. ОСОБА_1 після подання заяви відпрацювала два тиждні та звільнилась. Про  ніякі конфліктні сітуації ОСОБА_1 їй не повідомляла, навпаки скаржилась під час роботи на важкі умови праці, маленьку заробітну плату.

               Свідок ОСОБА_10 в судовому ззасіданні показала, що позивач –її дочка. Їй відомо,що дочку прийняли на роботу листоношею, а потім звільнили в листопаді 2009 року, звинуватили в наявності судимості. Зі слів дочки їй відомо, що остання заяву на звільнення не писала, дочці погрожували, що звільнять за статтєю. Дочка була пригничена відбувшимся. Дочка їй ніколи на важку працю не скаржилась, вона бажала працювати. 16.11.2009 року у дочці був екзамен, а 17.11.2009 року її звільнили.

            Суд вислухав пояснення сторін, показання свідків, вивчивши матеріали справи, законодавство, що регулює спірні правовідносини, вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

              В судовому засіданні встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами є трудовими і регулюються нормами законодавства про працю.

              Згідно п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду Укораїни від 06.11.1992 року №9 ?ро практику розгляду судами трудових спорів” при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з”ясовувати з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом(розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Судом встановлено, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працюючи у нього у якості листоноши 3 класу у відділенні поштового зв”язку м.Гірник (згідно наказу (розпорядження) про прийом на роботу №563/к від26.10.2009 року) та відповідно вимог ст.38 КЗпП України була звільнена згідно наказу (розпорядження) про припинення трудового договору  № 624/к від 17.11.2009 р. з дотриманням положень  та норм діючого законодавства.

Як встановлено в судовому засіданні  і не заперечувалось позивачем нею власноруч написана заява про звільнення з роботи за власним бажанням, яка датована 03.11.2009 року.

       Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести у судовому засіданні ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

      Згідно з ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

     В судовому засіданні позивачем не надано доказів, які б підтверджували її позовні вимоги.  

      Суд не може прийняти до уваги пояснення позивача в той частині, що    заява про звільнення з роботи була написана нею під примусом з боку адміністрації,                                                                                                                                                 тому що вони нічим об’єктивно не підтверджені, і є лише припущенням, на якому не може ґрунтуватися рішення суду.

Що стосується пояснень свідка ОСОБА_10,  то  вказаний свідок є матір”ю позивача, близьким родичем і тому є зацікавленою особою у розгляді справи по суті з певним результатом.  Тому її пояснення викликають сумніви.

 Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 не надали пояснень, які б свідчили про наявність примусу з боку керівництва Центру поштового зв”язку  або тиску на позивача з метою її звільнення, навпаки данні свідки засвідчили волевиявлення, а саме : власне бажання позивача на звільнення.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що  підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді листоноші 3класу відділення поштового зв”язку м.Гірник та визнання незаконним наказу № 624/к від 17.11.2009 року в частині звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням немає. Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивач не довела свої позовні вимоги і в задоволенні позову їй слід відмовити

Оскільки вимоги позивача про поновлення її на роботі в зв”язку з порушенням її прав недоведені, суд  приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 36, 40, 43, 231, 233 КЗпП України,  ст.ст. 213-214 ЦПК України суд , -

На підставі викладеного і керуючись ст. 38, 231 КЗпП  України, ст. ст.11, 57, 60,  213-214 ЦПК України суд ,-

ВИРІШИВ :

 В задоволенні позову ОСОБА_1 до  Українського державного підприємства поштового зв”язку ?крпошта” про визнання наказу про припинення трудового договору незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної  шкоди  – відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано до місцевого  суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

             Апеляційна скарга на це рішення може бути подана в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Донецької області через місцевий суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя (підпис)