Справа  №  2-9/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20  липня  2010 року   Широківський  районний  суд  Дніпропетровської  області  у

складі: головуючого  судді:               Шевченко О.В.,  

при  секретарі:                                     Корягіній О.І.,

за  участі:  

представника позивача:                      ОСОБА_1,

відповідача:                    ОСОБА_2,

представника  відповідача:                   ОСОБА_3,

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні в  залі  суду в  смт. Широке цивільну  справу  за  позовною  заявою  ОСОБА_4  до  ОСОБА_2,  ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  третя  особа – Широківська  державна  нотаріальна  контора  Дніпропетровської  області,  про  визнання  угоди  такою,  що  відбулася  і  призвела  до  настання  правових  наслідків,  визнання  договору  дарування  удаваним,  визнання  нерухомого  майна  об’єктом  спільної  сумісної  власності,  поділ  нерухомого  майна,  визнання  права  власності,

   ВСТАНОВИВ:

Позивач  звернувся  до  суду  з  позовною заявою  до   ОСОБА_2,  ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  третя  особа – Широківська  державна  нотаріальна  контора  Дніпропетровської  області,  про:

-   визнання  угоди,  укладеної  в  червні  2002  року  між подружжям ОСОБА_4  та  ОСОБА_2  щодо  майбутнього  придбання  подружжям  житла  (квартири)  за  сумісні  кошти  подружжя,  такою,  що  відбулася  і  призвела  до  настання  юридичних  наслідків  придбання  сумісного  житла  подружжя  ОСОБА_4  та  ОСОБА_2  квартири  АДРЕСА_1  на  сумісні  кошти  подружжя  ОСОБА_4  та  ОСОБА_2;

-   визнання  договору  дарування  від  31.03.2004  року,  укладеного  між  ОСОБА_2  та  ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  удаваним  правочином  для  приховування  договору  купівлі-продажу  квартири  АДРЕСА_1,  який  вони  насправді  вчинили,  регулювати  відносини  сторін  цього  договору  правилами  договору  купівлі-продажу  квартири  АДРЕСА_1;

-   визнання  договору  дарування  від  31.03.2004  року,  укладеного  між  ОСОБА_2  та  ОСОБА_5,  ОСОБА_6  договором  купівлі-продажу  квартири  АДРЕСА_1;

-   визнання  квартири  АДРЕСА_1  об’єктом  права  спільної  сумісної  власності  подружжя  ОСОБА_4  та  ОСОБА_2  як  набуте  за  час  шлюбу;

-   поділ  квартири  АДРЕСА_1  в  рівних  частках  по  Ѕ  частині  ОСОБА_4  та  ОСОБА_2;

-   визнання  за  ОСОБА_4  права  власності  на  Ѕ  частини   квартири  АДРЕСА_1;

-   солідарне  стягнення  з  відповідачів  на  користь  позивача  витрат,  понесених  останнім  у  зв’язку  із  встановленням  ринкової  вартості  квартири  АДРЕСА_1,  виконання  експертиз  в  розмірі  500  грн.,  витрат на  юридичну  допомогу  в  розмірі  800  грн.,  судового  збору  в  розмірі  643  грн.,  витрат  на  інформаційно-технічне  забезпечення  розгляду  справи  в  розмірі  60  грн.

В  обґрунтування  позову  позивач  посилається  на  те,   що   в  червні  2002  року  між подружжям ОСОБА_4  та  ОСОБА_2  було  укладено  усну  угоду  щодо  майбутнього  придбання  подружжям  житла  (квартири)  за  сумісні  кошти  подружжя.  Ця  угода  призвела  до  настання  юридичних  наслідків  придбання  сумісного  житла  ОСОБА_2  квартири  АДРЕСА_1  на  сумісні  кошти  подружжя  ОСОБА_4  та  ОСОБА_2,  тому  спірна квартира  є  об’єктом  права  спільної  сумісної  власності  подружжя  ОСОБА_4  та  ОСОБА_2  як  набуте  за  час  шлюбу,  а  позивач  має  право  на  Ѕ  частину  цієї  квартири.  Позивач  вважає,  що  договір  дарування  від  31.03.2004  року,  укладений  між  ОСОБА_2  та  ОСОБА_5,  ОСОБА_6  є удаваним  правочином  для  приховування  договору  купівлі-продажу  квартири  АДРЕСА_1,  який  вони  насправді  вчинили, і регулювати  відносини  сторін  цього  договору потрібно правилами  договору  купівлі-продажу  квартири  АДРЕСА_1.  Тому  договір  дарування  від  31.03.2004  року  потрібно  визнати  договором  купівлі-продажу  спірної  квартири.

Виступаючи  у   судовому  засіданні, представник  позивача  позовні  вимоги  та  їх  обґрунтування,  викладені  в  тексті  позовної  заяви  від  19.10.2009  року,  просив  позов  задовольнити.  

Відповідач  ОСОБА_2,  його  представник  позов  не  визнали,  просили  застосувати  строки  позовної  давності.

Інші  відповідачі  до  суду  не  з’явилися.  В  протоколах  судових  засідань,  надісланих  на  виконання  судових  доручень  (Т. 1,  а.с.  102,  198),  зазначено,  що  відповідач  ОСОБА_6  оспорюваний  правочин  вчиняла  добровільно,  без  тиску,  без  мети  приховування  вигоди,  договір  дарування  відбувся.  

Представник  третьої  особи  в  судове  засідання  не з’явився,  від  третьої  особи  на  адресу  суду  надійшла  письмова  заява  про  розгляд  справи  за  відсутності  її  представника.

Суд,  вислухавши  пояснення  відповідача, представників  сторін,  показання  свідків, дослідивши  докази  у  справі  в  сукупності,  приходить  до  висновку,  що  вимоги  позивачеві  необхідно  відмовити  в  позові  повністю.  

Судом  встановлено,  що:

Позивач  та  відповідачка  ОСОБА_2,  після  реєстрації  шлюбу  з  позивачем - ОСОБА_2  15.09.2001  року зареєстрували  шлюб  (а.с.  19,  Т. 1,  а.с.  80,             Т. 2).  Цей  шлюб  розірвано  28.04.2005  року  (а.с.  20, 109, Т. 1).

31.03.2004  року між  ОСОБА_2  та  ОСОБА_5,  ОСОБА_6 укладено  Договір  дарування  (оспорюваний  правочин)  квартири  АДРЕСА_1   (далі - квартира)  (а.с.  21, 22, Т. 1).  Отже,  квартира  одержана  відповідачкою  в  дар  під час  перебування  у  зареєстрованому  шлюбі  з  позивачем.

Позивач  зареєстрований  у  квартирі  29.07.2004  року,  що  підтверджується  штампом  про  його  реєстрацію  в  паспорті  (Т. 1,  а.с.  53),  що  не  оспорюється  сторонами.

На  час  укладення  оспорюваної  угоди  позивач  не  працював  8  місяців,   про  що  зазначено  в  його  трудовій  книжці  (Т. 2,  а.с.  81-89,  236-238).

Ухвалою  Широківського  районного  суду Дніпропетровської  області  від  27.11.2006  року  (справа  №  2-122/06)  зустрічний  позов  ОСОБА_4  до  ОСОБА_7  про  визнання  правочину  недійсним, розподіл  квартири  (яка  є  предметом  спору  у  даній  справі,  що  не  оспорюється  сторонами)  було  залишено  без  розгляду  (а.с.  49, 105-106, 143-146, Т. 1).

Згідно  ст.  265  ЦК  України,  перебіг  строку  позовної  давності  не  зупиняється  у  разі  залишення  позову  без  розгляду.

02.11.2007 року  зареєстровано  шлюб  ОСОБА_2  з  ОСОБА_8,  в  наслідок  чого  ОСОБА_2  змінила  прізвище  на  «ОСОБА_2»  (Т. 1,  а.с. 39).

З  1999  року по  2005  рік  відповідачка  ОСОБА_2  навчалася  на  платній  основі  в  Криворізькому  технічному  університеті  (Т. 1,  а.с.  151-152).

Станом  на  01.03.2004  року  за  квартирою рахується  заборгованість  по  оплаті  комунальних  послуг в  сумі  1566,05  грн.,  яку  відповідачкою  ОСОБА_2 погашено  в  березні  2004  року  (Т. 1,  а.с.  164),  що  не  оспорюється  сторонами.

Як випливає  з  аналізу  змісту  ст.  215  ч. 2  ЦК України,  нікчемним  правочин  може  бути лише  в  одному  випадку – коли  його  недійсність  прямо  встановлена  законом.

Чинним  законодавством  прямо  не  передбачено  нікчемність  удаваного  правочину,  тому  до  позовних  вимог  (за  заявою  відповідача  ОСОБА_2,  її  представника)  суд  застосовує   трирічний   строк  позовної  давності,  який  є  однаковим  і  за  ст.  257  ЦК  України  (2003  року),  і  за ст.  71  ЦК  УРСР  (1963  року).  Підстави  для  застосування  інших  строків  давності  не  встановлені.

Позивач  зареєстрований  у  квартирі  29.07.2004  року,  що  підтверджується  штампом  про  його  реєстрацію  в  паспорті  (Т. 1,  а.с.  53),  що  не  оспорюється  сторонами.

Перебіг строку  давності  починається  29.07.2004  року,  оскільки  позивач  реєструючись  у  спірній  квартирі  міг  довідатися,  що його  права  порушені  або  про  особу,  яка  їх  порушила. Зупинення  чи  переривання  перебігу  строку  давності  судом по  кожній  позовній  вимозі судом не  встановлено.   Стороною  позивача  в  судовому  засіданні  не  були  повідомлені  причини  пропуску  строку  позовної  давності,  які  б  судом  були  визнані  поважними.

До  суду  з  позовом  у  даній  справі  позивач  звернувся  16.10.2007  року  (Т. 1,            а.с.  3),  тобто  на  цей  час  трирічний  строк  сплив.

Згідно  ст.  267 ч. 4  ЦК  України,  сплив  строку  давності,  про  застосування  якого  заявлено  стороною  у  спорі,  є  підставою  для  відмови  у  позові.

Суд  застосовує  трирічний  строк  позовної  давності  та  відмовляє  позивачеві  на  цій  підставі  в  позові  повністю.

В  порядку  ст.  88  ЦПК  України  судові  витрати  відшкодуванню  позивачеві  не  підлягають,  оскільки  в  позові  йому  відмовлено  повністю.

На  підставі  викладеного,  керуючись ст. ст. 215,  235,  257,  261, 265,  267,  717,  Прикінцевими  та  перехідними  положеннями  ЦК України, ст. ст. 71-85  ЦК  УРСР  (1963  року), ст.ст. 88,  212,  213   ЦПК  України,  суд

ВИРІШИВ:

Відмовити  ОСОБА_4  в  позові  до  ОСОБА_2,  ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  третя  особа – Широківська  державна  нотаріальна  контора  Дніпропетровської  області,  про  визнання  угоди  такою,  що  відбулася  і  призвела  до  настання  правових  наслідків,  визнання  договору  дарування  удаваним,  визнання  нерухомого  майна  об’єктом  спільної  сумісної  власності,  поділ  нерухомого  майна,  визнання  права  власності  повністю.

Рішення  може  бути  оскаржене   в  апеляційному  порядку  через  суд  першої  інстанції  шляхом  подачі  в  10-денний  строк  з  дня  проголошення  рішення  заяви  про  апеляційне  оскарження  і  подання  після  цього  протягом  20  днів  апеляційної  скарги.    

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження  не було подано.  Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження,  але  апеляційна  скарга  не  була  подана  у   строк, встановлений  статтею  294  ЦПК  України,  рішення  суду набирає законної сили  після  закінчення  цього  строку.  У  разі  подання апеляційної  скарги  рішення,  якщо  його  не  скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

        СУДДЯ                                     О.В.ШЕВЧЕНКО