Справа № 22-11567/2010                                    Головуючий у 1-й інстанції – Камбулов Д.Г.

                                                                                                               Доповідач - Олійник А.С.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

          13 липня 2010 року  колегія суддів судової палати  у цивільних справах Апеляційного суду м.Києва  в складі:

головуючого - судді  Олійник А.С.,

суддів:  Волкової Л.О., Котули Л.Г.,  

при секретарі:  Сірик Л.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві  цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УСП – Груп» про визнання  договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину

 за апеляційної скаргою ОСОБА_1

на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 11 травня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2010 року позивач звернулася із вказаним позовом до суду, просила визнати несправедливими та недійсними положення Договору № 006876/А від 22 червня 2009 року та додатків № № 1 і 2 до нього, як  невід’ємних частин договору про надання послуг, укладеного між сторонами, а саме: пункти 3.1., 3.2. Договору; визначення щомісячного чистого платежу, адміністративних витрат, щомісячного повного платежу у Додатку № 1 до Договору; визначення чистого платежу, адміністративних витрат та комісійної плати у розділі  «Терміни та визначення» Додатку № 2 до Договору; пункти 9.2., 9.3., 12.1 Додатку № 2 до Договору; пункт 3.8. Договору; підпункт а) пункту 4.1. Договору; пункт 1.4. Додатку № 2 до Договору; пункт 2.2. Додатку № 2 до Договору; пункт 3.2. додатку № 2 до Договору; пункти 4.1.- 4.4., 5.4., 5.5., 5.7.-5.8, 6.2.-6.7., 7.3., 8.1., 8.5, 10.1.-10.4., 14.2., 15.3. Додатку № 2 до Договору; визнати Договір недійсним в цілому на підстав ст.ст. 8, 19 Конституції України, ч.3. ст.6, ч.3. ст.13, ч. 1 ст. 203, ч.ч.1,3 ст. 215, ч.1 ст. 216, ч. 2 ст. 549, ст. 627, ч. 1 ст. 903, ч. 1 та п.1. ч. 3 ст. 1212 ЦК України; ч.3. ст. 5, ч. 8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»; застосувати правові наслідки недійсності договору;  зобов’язати відповідача повернути позивачу, отримані від неї на виконання недійсного правочину, 6 775 грн. 16 коп. Свої вимоги мотивує тим, що договір містить положення,  які є несправедливими та такими, що не відповідають Конституції України, ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів».

Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 11 травня  2009 року у задоволенні позову відмовлено (а.с. 34-36).

 В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на  його незаконність та необґрунтованість, неправильне застосування судом норм матеріального права та не застосування закону, який підлягав застосуванню. В апеляційній скарзі, зокрема,  зазначено, що згідно із п. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими та такими, що підлягають визнанню недійсними, є умови договору, у яких встановлюються жорсткі обов’язки споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Сплата позивачем відповідачу 6 775 грн. 16 коп. та неотримання від відповідача реальних послуг є фактом підтвердження встановлення таких жорстких умов відповідачем щодо споживача у договорі. Суд допустив порушення ч. 1 ст. 11 ЦПК України щодо розгляду справи в межах заявлених позовних вимог, позивач заявляла вимоги про визнання договору недійсним, і не заявляла вимог про покладення зобов’язання на відповідача щодо виконання ним умов договору. Позивач не заявляла вимог про визнання договору недійсним внаслідок обману на підставі  ст.230 ЦК України. Проте суд у мотивувальній та резолютивній частинах рішення  зазначив про відмову у позові  на підставі ст. 230 ЦК України. Суд не врахував, що зобов’язання відповідача дотримуватись актів цивільного законодавства виникли із актів  цивільного законодавства, що діяли на момент укладення договору. Суд проігнорував те, що на час укладення договору відповідач встановив у ньому положення, які суперечать ст.ст. 8, 19 Конституції України, ст.ст.6, 13, 203, 215, 216, 549, 627, 903, 1212 ЦК України, ст.ст.5, 17, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с. 39-42).

В судовому засіданні в апеляційній інстанції позивач  підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити та ухвалити рішення про задоволення позову у повному обсязі.

 Представник відповідача  заперечував доводи апеляційної скарги, просить  її відхилити.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення  суду в межах апеляційного оскарження,  дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції  обґрунтовано виходив з того, що  укладений між  сторонами договір відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, його зміст не суперечить положенням ЦК України, а також іншим актам цивільного законодавства, волевиявлення учасників договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, договорі був спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені договором.

 Судом   першої   інстанції   встановлено   та   підтверджується матеріалами справи, що  22 червня 2009 року  між   сторонами   було укладено договір № 006876 про надання послуг (далі –Договір) (а.с. 10-14).

 Відповідно до п.п.1.1., 1.2., 1.3.  Договору предметом договору є надання учаснику УСП послуг, спрямованих на придбання  транспортного засобу через «Українську Соціальну Програму», організовану відповідачем, базуючись на принципі взаємодопомоги Учасників програми». Орієнтована вартість транспортного засобу на день підписання договору  становить 61 585 грн.

Згідно із п.2.1.,2.2. Договору  відповідач зобов’язувався надавати позивачу такі послуги: реєстрацію як Учасника програми; організацію і проведення Розподільчих актів щодо надання права на отримання обраного товару; організація та створення умов для придбання товару учасниками програми; здійснення оплати товару, зазначеного в Додатку № 1 до Договору, та забезпечення отримання товару позивачем згідно з умовами діяльності «УСП», інші послуги.

         Відповідно до ст. 3 Договору позивач зобов’язувалася одноразово сплатити комісійну плату; щомісячно чисті платежі та  адміністративні витрати, дотримуватися умов діяльності "УСП"; отримати товар у порядку, передбаченому у Додатку № 2 та виконувати інші зобов’язання.

         У Додатку № 1 від  22 червня 2009 року до спірного Договору зазначені анкетні дані позивача, визначене найменування обраного товару: транспорт, орієнтовною вартістю  61 585 грн. та зазначено, що щомісячний чистий платіж складає 513 грн. 29 коп., щомісячні адміністративні витрати – 103 грн. 46 коп., щомісячний повний платіж – 616 грн. 75 коп.

     У Додатку № 2 від 22 червня 2009 року до Договору  визначено умови діяльності Української соціальної програми.

        Ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

       Сплата позивачем  під час укладення Договору комісійної плати,  чистого платежу, адміністративних витрат у розмірі 6 775 грн. грн. на користь відповідача (а.с. 15-16) свідчить  про  бажання позивача укласти договір на умовах, які в ньому були визначені та є прийняттям пропозиції відповідача щодо укладення спірного договору.

         Доводи апеляційної скарги про несправедливість умов Договору  щодо споживача є необґрунтованими.

        Відповідно до  ч.1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» ( далі –Закон) продавець  (виконавець,  виробник)  не  повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

        Умови договору є несправедливими,  якщо всупереч  принципу добросовісності  його  наслідком  є  істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача ( ч. 2 ст. 18 Закону).

        У ч. 3 ст. 18 Закону України  визначений  приблизний невичерпний перелік несправедливих умов договору.

     Апелянт посилається на те, що такими є умови договору,  у яких встановлюються жорсткі обов'язки споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.  

           Із змісту позовної заяви та апеляційної скарги  випливає, що несправедливими є умови Договору, які передбачають сплату позивачем, передбачених Договором та додатками до нього, платежів,  наперед чистих платежів,  використання сум чистих платежів на формування Фонду з метою оплати товару на користь учасників УСП, визначення та сплату чистих, адміністративних та повних платежів на користь відповідача, формування Фонду за рахунок чистих платежів та сплату адміністративних витрат, які встановлюють істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу (позивачу).

        З огляду на умови Договору та Додатків до нього №№ 1, 2, зокрема  Умови діяльності УСП, з якими погодилася позивач при підписанні Договору, немає підстав вважати, що  зазначені позивачем умови Договору є  несправедливими щодо позивача, оскільки вони не створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

       Згідно із Додатком №2 до Договору  програма УСП- це програма , метою якої є придбання Учаснику УСП товару з  розстроченням платежу на досить тривалий  час у порядку і на умовах, передбачених даним Договором та Додатками до нього.

       Відповідно до ст. 8 Додатку № 2 до Договору  для отримання товару Учасник УСП повинен: внести комісійну плату, сплатити усі витрати, податки і/або мита, необхідні для реєстрації товару та його гарантій

       Ст. 12 Додатку № 2 до Договору визначено, що усі податки, мита та інші обов’язкові платежі, пов’язані з діяльністю Програми УСП, або з діями Товариства і  Учасників УСП за цим Договором, повинні бути сплачені учасником УСП належним чином та в зазначений термін.

        Враховуючи Умови діяльності УСП, з якими позивач погодилася, не можна погодитися із доводами апеляційної скарги про те, що сплата позивачем зазначених вище платежів є несправедливими умовами Договору  щодо позивача.

        Як випливає із Договору та додатків до нього, сплата позивачем зазначених платежів забезпечує Товариство коштами, необхідними для оплати Ціни товару, послуг Товариства з обслуговування та отримання УСП, інших витрат, необхідних для отримання позивачем транспортного засобу.

           Не можна погодитися із доводами апеляційної скарги і про те, що умови  Договору не відповідають вимогам ч.1 ст. 903 ЦК України, відповідно до якої, якщо  договором  передбачено  надання  послуг  за  плату, замовник  зобов'язаний  оплатити надану йому послугу в розмірі,  у строки та в порядку, що встановлені договором.

        Апелянт зазначає, що  цією  нормою  не  передбачено оплату споживачем послуг, які вона не отримала, а також комісійних, адміністративних, чистих, повних, реєстраційних та інших  платежів, податків, мита та інших платежів.

      Відповідно до ч.1 ст. 901 ЦК УКраїни за  договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за  завданням  другої  сторони  (замовника)  надати послугу,  яка  споживається  в  процесі  вчинення  певної  дії або здійснення певної діяльності,  а замовник зобов'язується  оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Договір про надання послуг є двостороннім та таким,  що вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами договору.

             Позивач погодилася із умовами договору  про  сплату комісійної плати, чистих  платежів та адміністративних витрат та інших платежів. Ці умови Договору не суперечать ч. 1 ст. 903 ЦК України, яка встановлює обов’язок  замовника за оплатним договором оплатити  надану     йому послугу, але в розмірі,  у строки та в порядку, що встановлені договором.

           Ціна за договором про надання послуг  охоплює плату за саму  діяльність та відшкодування витрат.

           Укладений між сторонами Договір є оплатним. Відповідно до його умов виконавцю - відповідачу  замовником-позивачем оплачуються і діяльність, і витрати, якими  є:  чисті платежі, адміністративні витрати та інші платежі.

         Доводи апеляційної скарги про те, що в порушення  вимог ч. 8 ст. 10 Закону  відповідач не видав позивачу розрахункового  документа, який підтверджує надання  позивачу послуг є необгрунтованими та не ґрунтуються на  нормах матеріального права.

         У Договорі, який передбачає надання позивачу послуги, спрямованої на придбання транспортного засобу, конкретизовано цю  послугу, визначено умови її  отримання.

        Відповідно до п.15.4. ст. 15 Додатку № 2 до Договору   він набуває чинності з дня його підписання Сторонами і діє до повного його виконання Сторонами своїх зобов’язань.

      Згідно із п.5.4.  Договору термін  його дії з 22 червня 2009 року до 22 травня 2019 року.

      Таким чином, внесені позивачем кошти у розмірі 6 775 грн. 16 коп., які складаються із 6 158 грн. 50 коп. - комісійна оплата, 513 грн. – чистий платіж, 104 грн. 46 коп. – адміністративні витрати (а.с. 15-16),   не є оплатою  за надану послугу позивачу - придбання транспортного засобу, а є внесками, які пов’язані із отриманням нею  транспортного засобу . Тому відсутні підстави для застосування ст. 1212 ЦК України.

          З огляду на викладене,  не спростовують висновок суду про відмову у позові доводи апеляційної скарги про те, що Договір не відповідає  ч. 3 ст. 6,   ч. 3 ст. 13,   ч. 1 ст. 203,   ч.ч.1, 2 ст.215,   ч.1. ст. 216,   ч. 2 ст. 549,   ст. 627,   ч. 1 ст. 903,   ч. 1 і 3 ст.1212 ЦК України.

        Ст. ст. 6, 627 ЦК України  розкривають сутність свободи договору.

          Відповідно до  ст.ст. 6, 527 ЦК України сторони самостійно в Договорі  врегулювали відносини щодо надання послуг.

Ч. 2 ст.549 ЦК України  визначено поняття штрафу як різновиду неустойки.  Проте,  позивач не зазначила, в чому саме  полягає невідповідність умов Договору   зазначеній статті.

Відповідно до ч. 3 ст.13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі,  а також зловживання правом в іншій формі.  

 Позивач відповідні факти  не  навела та не довела.

             Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновок про відсутність підстав для визнання договору недійсним.

 15  жовтня 2009 року  відповідач розірвав договір з позивачем (а.с. 51). Проте ця обставина не впливає на  перегляд  оскаржуваного рішення суду в апеляційному порядку.

             Заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції ст. 230 ЦК України.

             Відповідно до ст. 11 ЦПК України  суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог.

              Позов про визнання  Договору недійсним заявлено  не з підстав вчинення його під впливом помилки. Тому  застосування цієї статті є безпідставним.

             Суд  вирішив спір також на підставі ст. 229 ЦК України, яка  визначає правові підстави визнання правочину недійсним під впливом помилки.

              З цих підстав позов також не заявлений позивачем.  Відповідно до ст. 303 ЦПК України колегія суддів виходить за межі доводів апеляційної скарги,  оскільки  встановлено неправильне застосування судом норм матеріального права.

           Таким чином,  рішення суду підлягає зміні, шляхом виключення  з його мотивувальної частини  посилання на ст.ст.229, 230 ЦК України як правову підставу вирішення спору.

  Керуючись   ст. ст. 303, 307, 309, 316, 317 ЦПК України,  колегія суддів

в и р і ш и л а:

       Апеляційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити частково.

       Рішення Оболонського  районного суду м. Києва від  11 травня 2010 року  змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на ст.ст.229, 230 ЦК України як правову підставу вирішення спору.

        В іншій частині рішення залишити без змін.

       Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подання   касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:                                            Судді: