УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Філатова В.М.,
суддів
за участю прокурора Школярова В.Ф. та Гриціва М.І.,
Волошиної Т.Г.,
розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 06 липня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок апеляційного суду Черкаської області від 23 березня 2010 року,
встановила:
цим вироком
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця селища міста Черкас, громадянина України, має чотири судимості, останнього разу був засуджений – 29 листопада 2002 року за ч. 1 ст. 115 КК України до позбавлення волі на строк 8 років (постановою від 09 квітня 2008 року невідбутий строк покарання замінено на 2 роки 3 місяці 28 днів обмеження волі, звільнений 07 жовтня 2008 року умовно-достроково на 1 рік 10 місяців 11 днів),
засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків визначено остаточне покарання – позбавлення волі на строк 3 роки 11 місяців.
За пунктом 13 ч. 2 ст. 115 КК України ОСОБА_5 виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочину.
Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Постановлено стягнути з ОСОБА_5 450 гривень 72 копійки на користь держави.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 26 червня 2009 року приблизно о 21-ій годині, будучи в стані алкогольного сп’яніння, в помешканні своєї квартирі АДРЕСА_1 в місті Черкасах під час сварки, що виникла на побутову ґрунті, умисно вдарив кулаком в обличчя ОСОБА_7, а потім, вихопивши з її рук ножа, завдав ним удар в нижню частину живота та по голові, що призвело до перелому нижньої щелепи в двох місцях і спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Виправдовуючи ОСОБА_5 за пунктом 13 ч. 2 ст. 115 КК України, суд виходив з того, що органи досудового слідства не зібрали достатніх і необхідних доказів про умисел засудженого на вбивство ОСОБА_7 та існування причинного зв’язку між його діями та смертю потерпілої.
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор у касаційному поданні зазначив, що суд неправильно оцінив обстановку злочину, характер дій засудженого та їх наслідки, у зв’язку із чим дійшов хибного висновку про спричинення ОСОБА_5 середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Вказує на те, що суд не взяв до уваги дані про те, що засуджений раніше аналогічним способом умисно вбив свою колишню співмешканку. Вважає, що при призначенні покарання суд не визнав обставиною, що обтяжує покарання, рецидив злочинів, а також неправильно вказав у вступній частині вироку погашені судимості. Просить вирок скасувати, а справу направити на судовий розгляд.
Заслухавши доповідача, прокурора Волошину Т.Г., яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія судді вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, органи досудового слідства встановили фактичні обставини справи в об’єктивно можливому обсязі та з додержанням ст. 132 КПК України сформулювали і пред’явили ОСОБА_5 обвинувачення у тому, що він, як особа, що раніше вчинила умисне вбивство, під час побутової сварки сильним ударом кулака в обличчя та ножем у нижню частину черева умисно вбив ОСОБА_7 За цим обвинуваченням смерть потерпілої була насильницькою і настала саме від протиправних дій, які поставлені в провину ОСОБА_5
Відповідно до вимог ст. 323 КПК України суд при постановленні вироку має обґрунтувати його доказами, розглянутими в судовому засіданні і оціненими за наслідками всебічного, повного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи в сукупності, керуючись законом. За ст. 324 КПК України з-поміж інших питань, що вирішуються при постановленні вироку, суд повинен дати відповідь на питання, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений, чи винен підсудний у вчиненні цього злочину. При цьому відповіді на ці питання мають бути однозначними, категоричними; вони не повинні містити різних, взаємозаперечних кримінально-правових оцінок щодо одних і тих же фактичних обставин справи.
Згідно зі ст. 327 КПК України суд постановляє виправдувальний вирок у випадках, коли не встановлено подію злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також, коли не доведено участь підсудного у вчинені злочину.
Зі справи видно, що суд визнав винним ОСОБА_5 у застосуванні насильства, яке йому поставили в провину, але разом з тим не погодився, що ці дії призвели до смерті ОСОБА_7 В основу своїх висновків про невинуватість ОСОБА_5 в умисному вбивстві суд поклав дані висновків судово-медичної експертизи про неможливість встановлення причин смерті через виразні гнилісні зміни організму потерпілої, показання ОСОБА_5 про відсутність умислу на вбивство та аналіз дій останнього, зроблений зі змісту його показань.
Проте з такою мотивацією суду не можна погодитися через її передчасність.
Відповідно до закону, вирішуючи питання про наявність в діях засудженого ознак складу злочину і за якою статтею кримінального закону це діяння має кваліфікуватися, суд повинен виходити зі змісту дій засудженого, їх форми, зовнішнього прояву, тобто з об’єктивної сторони злочину. При цьому для визначення умислу, а також для відмежування конкретного діяння проти життя чи здоров’я особи від суміжного, необхідно враховувати поведінку винного і потерпілого, яка передувала злочину, природу їх взаємин, спосіб і знаряддя злочину, причини припинення посягання, характер дій (сила удару, його спрямованість тощо), поведінку винної особи після злочину.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 упродовж усього провадження у справі давав незмінні показання про те, що він у стані алкогольного сп’яніння під час сварки завдав ОСОБА_7 сильний удар кулаком в обличчя, а коли та у відповідь поранила його кухонним ножем, відібрав його і рухом знизу вверх завдав їй удар тим же ножем у низ живота. При проведенні відтворення обстановки та обставин події ОСОБА_5 підтвердив свої показання та в присутності судово-медичного експерта показав яким чином ударив потерпілу ножем у живіт. Пояснив також, що після цього удару на тілі потерпілої появилася кров, яку він намагався змити у ванній кімнаті, прикладав до рани рушника, щоб вона не кровоточила, а потім поклав ОСОБА_7 на диван. У ванній зауважив, що ОСОБА_7 почала непритомніти, а коли мовчазно лежала на дивані, припустив, що вона може померти. Зранку наступного дня, побачивши ОСОБА_7 неживою, стягнув її тіло на підлогу і накрив матрацом, а потім, після того як по квартирі пішов гнилісний сморід, запакував у плівку і зберігав у кімнаті (біля двох тижнів), доки тіло не виявили працівники міліції (т. 1 а. с. 40-53).
Такі ж показання ОСОБА_5 висловив й у судовому засіданні.
За даними огляду місця події труп ОСОБА_7, запакований в плівку, з ознаками гниття, знаходився в помешканні ОСОБА_5, де також були виявлені плями крові, які за даними висновку судово-імунологічної експертизи можуть походити від ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 7-24, 173-178).
Оглядом ножа, вилученого у ОСОБА_5 після затримання, який він (за показаннями останнього) весь час носив із собою відтоді, коли завдав ним удар потерпілій, встановлено, що його лезо гостре і має прямий обух, довжина леза становить приблизно 70 мм, ширина біля 12 мм, заточка одностороння, двобічна
(т. 1 а. с. 26, 62-66).
За даними висновку судово-медичної експертизи на тілі ОСОБА_7 були виявлені перелом нижньої щелепи у двох місцях та різані рани на голові і животі в нижній частині, які могли утворитися від дії ножа, ширина якого в межах погруженої частини становить 17 мм. Перелом щелепи міг утворитися від сильного удару рукою, а рана на животі – від удару ножем, механізм яких ОСОБА_5 відтворив на місці події. Давність ушкоджень відповідає зазначеній засудженим даті їх спричинення (т. 1 а.с. 190).
За даними висновку судової медико-криміналістичної експертизи рана на животі ОСОБА_7 могла бути спричинена ножем, вилученим у ОСОБА_5 При цьому з дослідницької частини експертизи убачається, що довжина рани та ширина леза, яким ця рана могла бути спричинена, визначалися шляхом занурення клинка ножа у цупкий папір під кутом близьким до прямого та при витягненні під тим же кутом на різну довжину з натисненням на лезо та обух (т. 1 а. с. 194-195).
Зіставлення наведених обставин вказує на те, що суд поглиблено не проаналізував стан та поведінку засудженого перед, у момент та після побиття ОСОБА_7, обстановку, в якій ці дії відбувалися. Не навів вагомих аргументів стосовно кількості та сили завданих ударів, їх спрямування, використаного під час побиття знаряддя з підвищеною травмувальною дією, проміжку часу, що минув від моменту заподіяння ударів до смерті потерпілої, даних про схильність засудженого до скоєння насильницьких, у тому числі й аналогічних тому, що йому поставлено в провину, посягань проти життя та здоров’я людини.
Усебічно не була досліджена й не отримала належної оцінки поведінка ОСОБА_5 після злочину. В цій частині суд обмежився твердженням про те, що ОСОБА_5 після удару ножем відразу припинив свою злочинну діяльність і став надавати допомогу потерпілій. За певних обставин справи такі дії дійсно можуть мати визначальне значення для правильної кваліфікації дій винної особи. Але для цього потрібно встановити, що така особа усвідомлювала можливість і необхідність продовжувати застосовувати насильство, однак добровільно відмовилася від цього. У даній справі суд не мотивував такі обставини, зокрема, не обґрунтував, чому фактично застосоване ОСОБА_5 насильство слід вважати недостатнім для досягнення інкримінованої йому злочинної мети, а час та дії, пов’язані з приховуванням трупа, такими, що заперечують усвідомлення засудженим характеру та значення вчинених ним дій.
Не містить вирок й кримінально-правової оцінки щодо факту смерті ОСОБА_7 та причин її настання, виходячи із сукупності зібраних у справі доказів. Щодо зазначеної у вироку мотивації з цього питання, то вона не дає повної відповіді на поставлене питання, оскільки загалом побудована на висновках судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_7, в основу яких були покладені медичні дані, тобто частина фактичних обставин, які самі по собі не відтворюють цілісної картини події посягання. У зв’язку зі сказаним, слід зазначити також, що зважаючи на дані судової медико-криміналістичної експертизи про довжину рани на животі і спосіб її визначення, у справі залишилися не до кінця з’ясованими дані про механізм спричинення рани, зокрема, чи утворилася вона від встромляння ножа в тіло на глибину до рівня найширшої частини леза ножа.
Крім того, суд припустився істотної суперечності у своїх висновках, коли фактичні обставини, пов’язані зі спричиненням ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, кваліфікував як злочин проти здоров’я особи (ч. 1 ст. 122 КК України) й водночас розцінив їх як незлочинні. Такі дії є неприпустимими, оскільки одні і ті ж фактичні обставини справи не можуть мати кримінально-правову оцінку, що заперечує одна одну. З приводу аналізованої ситуації Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 29 червня 1990 року N 5 (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993 року N 3, від 3 грудня 1997 року N 12, від 30 травня 2008 року N 6 ) «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» роз’яснив, що мотивуючи у вироку висновки щодо кваліфікації злочину, суд має зіставити ознаки установленого судом злочинного діяння і ознаки злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і сформулювати висновок про їх відповідність. У разі наявності підстав для застосування закону про менш тяжкий злочин ніж той, за яким було пред'явлено обвинувачення, суду належить обґрунтувати у вироку висновок про перекваліфікацію дій підсудного на закон, що передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, і не виправдовувати підсудного за тим обвинуваченням, яке йому було пред'явлено.
Таким чином, усе сказане вище дає підстави вважати, що суд дійшов поверхневого та суперечливого висновку про умисел і характер дій ОСОБА_5, у зв’язку із чим поспішно кваліфікував їх як злочин, передбачений ч. 1 ст. 122 КК України. У своїй сукупності ці обставини вказують на обґрунтованість доводів касаційного подання прокурора про неправильне застосування судом кримінального закону і про необхідність скасування вироку з цих підстав.
Під час нового судового розгляду потрібно більш ретельно дослідити усі обставини, що стосуються події злочину та з урахуванням зазначених обставин прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.
Вирок апеляційного суду Черкаської області від 23 березня 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду.
С у д д і:
Філатов В.М. Школяров В.Ф. Гриців М.І.