Справа № 2-а-5/2010

ПОСТАНОВА

Іменем   України

27 липня 2010 року           Покровський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого  судді            Єланського О.Г.

при секретареві              Копиці С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Сокирянського районного управління юстиції, третя особа – ОСОБА_2 про визнання дій та бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби неправомірними та стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Сокирянського районного управління юстиції, третя особа – ОСОБА_2 про визнання дій та бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби неправомірними та стягнення матеріальної та моральної шкоди. В обґрунтування свого адміністративного позову зіслалася на те, що 25 липня 2000 року відповідачем – відділом державної виконавчої служби Сокирянського районного управління юстиції було відкрите виконавче провадження за № 227/1 на підставі рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 28.12.1991 року по справі № АЕ-85 1991 р. про стягнення з третьої особи – ОСОБА_2 на користь позивачки аліментів на утримання доньки Марини у розмірі ј частини всіх видів доходу, але не менше 30%  прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення нею повноліття. В порушення вимог ст.5 ЗУ «Про виконавче провадження» посадовими особами відповідача не вжито заходів примусового виконання даного виконавчого листа, встановлених цим законом, для неупередженого, своєчасного, повного вчинення виконавчих дій, в результаті чого, на даний час ОСОБА_2 заборгував позивачці 9344,28 грн. Відповідачем  дане виконавче провадження не виконувалось з самого початку виконання у зв’язку з чим і виникла така сума боргу. В порушення ст.74 ЗУ відповідач у зв’язку з неможливістю стягнення аліментів з боржника протягом трьох місяців, по причині не влаштування третьої особи, стягнення на майно боржника не звернув, тим самим проігнорував вимоги ст.55 ЗУ і не виніс постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та не направив її до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. В результаті вказаних порушень третя особа сторона-боржник мав можливість зняти 11.07.2006 року належний йому автомобіль марки Опель-Омега, д/з НОМЕР_1, для реєстрації в межах України. Приблизно в 1994 році Покровським відділом РАГС зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Відповідно до довідки 5-го МВ ДАІ в Чернівецькій області ОСОБА_3 – дружиною третьої особи, 18.03.2004 року був знятий з обліку для реєстрації в України належний їй автомобіль Фольксваген-Гольф, д/з НОМЕР_2 та на даний час за нею зареєстровано автомобіль ВАЗ 2109, д/з НОМЕР_3. Крім того, згідно довідки Сокирянської філії ЧКОБТІ, за третьою особою та його дружиною, відповідно до свідоцтва про право власності від 28.12.1998 року зареєстровано право приватної спільної сумісної власності на одноквартирний будинок, розташований  в АДРЕСА_1 Сокирянського району. Дані обставини вказують на те, що посадовими особами відділу державної виконавчої служби Сокирянського районного управління юстиції грубо порушується та ігнорується ЗУ «про виконавче провадження». Вважає, що грубе порушення відповідачем зазначеного закону стало причиною невиконання рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 28.12.1991 року по цивільній справі № АЕ-85 1991 р. про стягнення з третьої особи ОСОБА_2 аліментів. Так як вказана заборгованість виникла з вини відповідача вважає що відповідно до СК України, відповідач повинен сплати їй неустойку (пеню) у розмірі одного відсотку від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, а саме заборгованість виникла за період з липня 2000 року по жовтень 2007 року і загальна сума пені становить 86168,92 грн. дане неналежне виконання виконавчого листа та його наслідки, привели позивачку до тяжких фізичних та моральних страждань порушили нормальні життєві зв’язки і вимагають додаткових зусиль для організації ведення домашнього господарства та матеріального забезпечення сім’ї. Заподіяну їй моральну шкоду оцінює в розмірі 10000 грн. Просить суд позов задовольнити.

Відділом державної виконавчої служби Сокирянського районного управління юстиції Чернівецької області надіслано до суду заперечення проти позову в якому зазначено, що відділ ДВС Сокирянського РУЮ адміністративний позов ОСОБА_1 не визнає в повному обсязі, так як її доводи являються необґрунтованими та безпідставними, оскільки не відповідають дійсним обставинам справи. Так, 25.07.2000 р. державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № АЕ-85 виданого 28.12.1991 року Покровським районним судом Дніпропетровської області. В порядку примусового виконання зазначеного рішення суду боржнику неодноразово направлялися виклики державного виконавця та попередження про необхідність сплати аліментів. В подальшому у відповідності до вимог ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження» з метою виявлення майна боржника, на яке можливо звернути стягнення державним виконавцем неодноразово здійснювався виїзд по місцю проживання боржника для перевірки його майнового стану. Згідно актів державного виконавця від 21.07.2007 року за місцем проживання боржника майна, на яке може бути звернено стягнення не виявлено. На підставі ст.55 ЗУ «про виконавче провадження» державним виконавцем 17.07.2006 року винесено постанову про арешт майна боржника (автомобіль Опель-Омега, одноквартирний будинок) та оголошення заборони на його відчуження, копії якої для виконання направлено до Сокирянської філії ЧК ОБТІ, 5-го МВ ДАІ при ВДАІ УМВС України в Чернівецькій області та боржнику для відома. Згідно відповіді 5-го МВ ДАІ при ВДАІ УМВС України в Чернівецькій області від 27.07.2006 року транспортний засіб марки Опель-Омега, д/з НОМЕР_4, 11.07.2006 року був знятий з обліку для реалізації в межах України, а тому прийняти постанову про арешт належного боржнику майна є неможливим. З метою звернення стягнення на нерухоме майно боржника державним виконавцем  29.10.2007 року направлено вимогу до БТІ про видачу копії інвентарної справи на належний боржнику будинок. Крім цього, державний виконавець звернувся до експерта ОСОБА_4 про видачу мотивованого письмового експертного висновку щодо можливості розподілу між членами сім’ї одноквартирного будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1, Чернівецької області. Згідно відповіді експерта від 08.11.2007 року встановлено, що існуючої жилої площі не достатньо для розподілу на декількох співвласників, так як житлові кімнати в разі їх розподілу будинку не відповідатимуть вимогам державних будівельних норм, а тому розподіл та виділення часток вищезазначеного будинку є неможливим. При здійсненні виконавчого провадження, державним виконавцем враховувалась наявність обставин, які ускладнюють хід примусового виконання. Зокрема державним виконавцем встановлено, що до складу сім’ї  боржника, входить дружина ОСОБА_3 та троє дітей, які є співвласниками зазначеного будинку. При цьому, ОСОБА_5 – малолітня донька, а ОСОБА_6.(пасинок боржника) є інвалідом І групи з дитинства. Слід також звернути увагу, що у випадку, коли боржник є співвласником майна, державний виконавець може звернути на нього стягнення тільки після визначення судом частки боржника. Суб’єктом права звернення до суду з вимогою про визначення частки у спільній власності є державний виконавець. Однак, зазначена норма ст.50 ЗУ «Про виконавче провадження» не має для державного виконавця зобов’язального характеру. Інші учасники виконавчого провадження у разі необхідності звертаються до державного виконавця із клопотанням про відповідне звернення до суду. Не звернення ОСОБА_1 до державного виконавця, як стягувачки у виконавчому провадженні, з відповідним клопотанням заперечує її доводи про вину державного виконавця в порушенні вимог ст.ст.50, 52 ЗУ «Про виконавче провадження». Безпідставними та необґрунтованими є вимоги позивача щодо відшкодування відділом державної виконавчої служби Сокирянського РУЮ моральної шкоди в сумі 10000 грн. подаючи оцінку розміру моральної шкоди, позивачем не наведено в чому саме полягає тяжкість вимушених змін в життєвій ситуації, які відбулися погіршення здібностей або позбавлення можливостей їх реалізації, не конкретизована глибина душевних страждань. Просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову.

Позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та суду пояснила, що відповідно до виконавчого листа виданого Покровським районним судом Дніпропетровської області з ОСОБА_2 на її користь повинні стягуватись аліменти на утримання доньки Марини у розмірі ј частини всіх видів доходу, до досягнення дитиною повноліття. 25.07.2000 року відділом ДВС Сокирянського РУЮ було відкрите виконавче провадження, але після сплину значного часу, не дочекавшись сплати аліментів була змушена звертатись до різних державних органів з метою отримання інформації про матеріальний стан ОСОБА_2 Дана тяганина з приводу виконання даного виконавчого листа привела її душевних страждань та переживань, тому вважає, що їй  відповідачем було завдано моральної шкоди. Просить суд позов задовольнити.

Представник позивачка ОСОБА_7 пояснення дані позивачкою ОСОБА_1 по справі підтримав у повному обсязі та суду пояснив, що відповідно до виконавчого листа виданого Покровським районним судом Дніпропетровської області № АЕ-85 1991 р. з ОСОБА_2 на користь позивачки повинні стягуватись аліменти на утримання доньки Марини. 25.07.2000 року відділом ДВС Сокирянського РУЮ було відкрите виконавче провадження, але після сплину значного часу, не дочекавшись сплати аліментів позивачка ОСОБА_1 була змушена звертатись до різних державних органів з метою отримання інформації про матеріальний стан ОСОБА_2 Також вона звернулась до відділу ДВС Сокриянського РУЮ з проханням накласти арешт на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження та вказала рухоме й нерухоме майно на яке можливо було накласти стягнення. Тяганина з приводу виконання даного виконавчого листа привела її душевних страждань та переживань, тому вважає, що їй  відповідачем було завдано моральної шкоди. Просить суд позов задовольнити. Визнати дії та бездіяльність посадових осіб відділу ДВС Сокирянського РУЮ протиправними. Відшкодувати за рахунок відповідача матеріальні збитки на суму 95513,20 грн. та моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Представник відповідача ОСОБА_8 у відкритому судовому засіданні підтримав заперечення проти позову, яке залучене до матеріалів справи та просить у задоволенні адміністративного позову відмовити у зв’язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, вважає позов не підлягаючим задоволенню у зв’язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В матеріалах адміністративної справи містяться дані з яких вбачається, що державний виконавець відділу ДВС Сокирянського РУЮ діяв відповідно до чинного законодавства України, тобто на підставі ЗУ «Про виконавче провадження», а саме: у відповідності до вимог ст. 74 вище вказаного закону з метою виявлення майна боржника , на яке можливо звернути стягнення державним виконавцем в органи та установи, що здійснюють реєстрацію майна (БТІ, ДШ, банківські установи) було направлено запити.

Також державним виконавцем було враховано наявність обставин, які ускладнюють хід примусового виконання. Тобто, той факт, що в одноквартирному будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 Чернівецької області, на який можливо було накласти стягнення, проживають дружина боржника ОСОБА_3 та троє дітей, які є співвласниками даного будинку. При цьому, ОСОБА_5 – малолітня донька, а ОСОБА_6 – інвалід І групи з дитинства. Та відповідно до експертного висновку площа даного житлового будинку не достатня для розподілу будинку, так як у разі розподілу будинку житлові кімнати не відповідатимуть вимогам державних будівельних норм, а тому розподіл та виділення часток вищезазначеного будинку є неможливим.

Вищенаведене свідчить про наявність об’єктивних обставин, які унеможливлюють звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості по аліментах на однокімнатний будинок, належний боржнику на праві спільної сумісної власності.

З метою повного вчинення виконавчих дій державним виконавцем двічі (03.08.2006 року та 27.06.2007 року) направлялися подання до РВ УМВС про притягнення боржника до кримінальної відповідальності, передбаченої ст.164 КК України за ухилення від сплати аліментів. Однак у зв’язку з тим, що стягувачка ОСОБА_1 відмовилася від написання заяви про притягнення боржника  до кримінальної відповідальності, кримінальну справу порушено не було.

Посилання позивачки на неправильність зробленого розрахунку по виплаті аліментів не необґрунтованими, оскільки заборгованість була визначена державним виконавцем у відповідності до ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження», виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості та, починаючи з 2006 року, відповідно до ст.182 СК України нараховувалась згідно 30% від прожиткового мінімуму, який складав на той час, у зв’язку з матеріальним положенням боржника.

Оскільки боржник ОСОБА_2 весь період стягнення аліментів був не працевлаштованим, отже не отримував грошових доходів. То нарахування компенсації, передбаченої постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159, на яку посилається позивачка, є незаконною та безпідставною. В частині, що стосується стягнення з відділу ДВС неустойки (пені) від суми несплачених боржником аліментів, вимоги позивачки є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки заявлені до неналежного відповідача.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для  відновлення попереднього стану.

Моральна шкода – це такі наслідки правопорушення, які не мають економічного змісту та вартісної форми і можуть полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправними діями.

Оскільки позивачкою не надано суду жодного доказу, що б підтверджувало її душевні страждання, вимоги позивача щодо відшкодування відділом ДВС Сокирянського РУЮ моральної шкоди в сумі – 10000 грн. є безпідставними та необґрунтованими.

Відтак, відсутність протиправної поведінки з боку відділу ДВС Сокирянського РУЮ, недоведеність факту заподіяння моральної шкоди та необґрунтованість її розміру є підставою для відмови у її відшкодуванні.

Таким чином, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Сокирянського районного управління юстиції, третя особа – ОСОБА_2 про визнання дій та бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби неправомірними та стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити за необґрунтованістю.

Керуючись  ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження», ст.ст. 9, 158, 159 КАС України,             п.9 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року, суд, -

                                                                    ПОСТАНОВИВ:

            У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Сокирянського районного управління юстиції, третя особа – ОСОБА_2 про визнання дій та бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби неправомірними та стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити за необґрунтованістю.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом 10 днів з дня її складання в повному обсязі.

         Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

         Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги.

Постанову складено у повному обсязі 28 липня 2010 року.

    Суддя: