ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
13 липня 2010 року < Час проголошення > № 2а-6394/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А. за участю секретаря судового засідання Венгер А.В., вирішив адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доУправління міграційної служби у місті Києві
проскасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
Громадянин Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 (далі –Позивач) звернувся з адміністративним позовом до Управління міграційної служби у місті Києві (далі –Відповідач) про скасування рішення, викладеного в повідомленні від 01.04.2010 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та зобов’язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця Позивачеві.
Обґрунтовуючи свої вимоги, Позивач зазначив, що він змушений був звернутись до Відповідача з метою отримання статусу біженця, оскільки на батьківщину він повернутися не може з причин переслідування його з політичних мотивів. На думку Позивача, оскаржуване рішення прийнято безпідставно, позаяк не були враховані цілком вмотивовані причини, наведені Позивачем під час співбесіди, які дають підстави дійти висновку про обґрунтованість побоювання бути переслідуваним з політичних мотивів у країні походження.
У судовому засіданні Позивач та його представник підтримали позов в повному обсязі, просили суд його задовольнити.
Відповідач участь повноважного представника у судовому засіданні не забезпечив, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Заслухавши пояснення Позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Позивач звернувся до Управління міграційної служби в місті Києві з заявою від 11.03.2010 р. №27 з метою отримання статусу біженця. В заяві Позивач зазначив, зокрема, що на сьогоднішній день для нього є небезпечним повернення до Демократичної Республіки Конго, позаяк він вважає, що буде переслідуватись за політичними мотивами.
Відповідно до особової справи Позивача, копію якої долучено до матеріалів справи, під час співбесіди з працівниками міграційної служби він зазначив, що змушений був залишити свою країну через постійні етнічні конфлікти та війни, які постійно проходять в місті Гома Демократичної Республіки Конго, де він проживав. У 2006 році солдати Руанди (сусідня країна, яка межує з Демократичною Республікою Конго) вбили батька Позивача, а у 2008 році повстанське угрупування Лоран Нкунда, яке захоплювало чоловіків і молодих юнаків та насильно примушувало їх служити в своїх військах, захопило його старшого брата. У лютому 2009 році в країні знову відбулася дуже жорстока війна, Позивач втратив свою матір після чого залишив країну та разом з жителями своєї країни втік до Руанди. Далі Позивач вирушив з Руанди до Кенії, де познайомився з хлопцем, який запропонував йому поїхати до його родичів у Європі. В листопаді 2009 році Позивач виїхав на кораблі до Європи, таким чином потрапивши в Україну.
За наслідками співбесіди 01.04.2010 р. Відповідачем було складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Підставою для відмови в оформленні документів слугувало те, що заява Позивача була необґрунтованою, оскільки не надано жодних доказів чи фактичних даних, які б підтверджували достовірність тверджень, викладених у заяві щодо наявності підстав для отримання статусу біженця.
Наказом Управління міграційної служби в місті Києві від 01.04.2010 р. №188 Позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, про що Позивача було ознайомлено повідомленням.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Згідно з абзацом шостим статті 12 Закону України "Про біженців" від 21.06.2001 р. №2557-III (далі – Закон) рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Вказаним положенням Закону встановлено вичерпний перелік підстав для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця.
Відповідно до статті 1 Закону біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (абзац другий).
Як вже зазначалось, Позивач вважає, що повернення до країни громадянської належності може призвести до його загибелі, оскільки його батько ОСОБА_2 та він як його син займались політичною діяльністю. При цьому Позивач просив як доказ долучити до справи переклад з газети, в якій описані події, що стосуються його сім'ї. У цій статті зазначено, зокрема, що ОСОБА_2 було вбито у 2006 році під час збройних сутичок між підрозділами збройних сил Демократичної Республіки Конго та повстанцями з Руанди. ОСОБА_2 потрапив у поле зору повстанців за свою політичну діяльність. Після вбивства ОСОБА_2 його сім'я, включаючи ОСОБА_1, попали під переслідування і змушені були втікати. На запитання суду, в чому полягала політична діяльність, Позивач зазначив, що він займався розповсюдженням листівок, повідомляв інших учасників руху про акції, небезпеку тощо. Позивач також зазначив, що він змушений був займатись політичною діяльністю, позаяк його батько був політиком.
Також судом, за власної ініціативи, було долучено до матеріалів справи та досліджено доповідь Міжнародної Амністії (Amnesty International) щодо Демократичної Республіки Конго (2009, 2010 роки). З доповіді вбачається, що збройні конфлікти тривають, мають місце незаконні вбивства, насилля над жінками та неповнолітніми, до участі у збройних конфліктах долучаються діти як солдати, мають місце масові випадки жорсткого поводження з полоненими, арештованими (застосування тортур, інші види жорсткого поводження), у зв'язку зі збройними конфліктами люди змушені масово покидати свої домівки і шукати притулку в інших країнах, продовжуються переслідування та незаконні затримання осіб, які підозрюються у зв'язках з опозицією.
Згідно з частинами першою, другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до положень Закону України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 року №1629-IV метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Положеннями Директиви Європейського Союзу щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянства, біженців або осіб, які потребують міжнародного захисту, що використовується у практиці Європейського Суду з прав людини передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; надано усі важливі факти, що були в його розпорядженні; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Оцінюючи інформацію, яку повідомив Позивач стосовно своєї справи, суд вважає її такою, що відповідає загальновідомій, є правдоподібною. Крім того, судом взято до уваги і те, що Позивач надав всі докази, які були в його розпорядженні. Відтак суд вважає, що Відповідач дійшов безпідставного висновку про очевидну необґрунтованість заяви Позивача щодо надання йому статусу біженця саме за політичними мотивами. Таким чином, у Позивача, на стадії прийняття документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, наявні умови, передбачені абзацом другим статті 1 Закону. Відповідно доводи Позивача стосовно обґрунтованості побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певних політичних переконань повинні бути перевірені компетентним органом під час процедури вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункти 1-8).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про: необґрунтованість рішення Відповідача стосовно відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця –не було враховано всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення; нерозсудливість та непропорційність рішення –наслідком відмови в оформленні документів стало позбавлення Позивача права на розгляд своєї справи щодо надання статусу біженця компетентним органом, таке рішення могло призвести до незворотних негативних наслідків для Позивача. Відтак наказ Відповідача від 01 квітня 2010 року №188 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 слід скасувати.
Щодо вимог Позивача скасувати рішення, викладене у повідомленні від 01 квітня 2010 року №24, то в цій частині адміністративного позову слід відмовити.
Згідно зі статтею 12 Закону рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби (частина третя). У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає інформацію про прийняте рішення до відповідного органу внутрішніх справ та до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а також видає заявникові або його законному представникові письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення (частина сьома).
Отже, рішенням в розмінні Закону є відповідний наказ про відмову в оформленні документів. В свою чергу повідомлення є інформацією про прийняте рішення, відтак не встановлює, не змінює, не припиняє прав, обов'язків у Позивача, тому не порушує прав Позивача.
Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати наказ Управління міграційної служби у місті Києві від 01 квітня 2010 року №188 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця гр. ДР Конго ОСОБА_1".
Зобов'язати Управління міграційної служби у місті Києві прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1.
У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.
Судові витрати в сумі 1,70 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.А. Донець
Постанова виготовлена в повному обсязі 20.07.2010 р.