ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2010 р. Справа № 2-а-2815/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Воробйової І.А.
при секретарі судового засідання: Задерей І.В.
за участю представника позивача Руснака ВО.
у відсутність відповідача та 3-ої особи
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
за позовом: Акціонерного товариства "УкрСиббанк"; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2
до: Відділу Державної виконавчої служби Літинського районного управління юстиції у Вінницькій області
про: звільнення майна з-під арешту
ВСТАНОВИВ :
Заявлено позов Акціонерного товариства «Укрсиббанк»до відділу Державної виконавчої служби Літинскього районного управління юстиції головного управління юстиції у Вінницькій області, 3-я особа на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про звільнення майна з –під арешту.
З позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що 3.06.2010 року відділом ДВС Хмільницького міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №1-6, виданого апеляційним судом Житомирської області. В ході виконавчого провадження державним виконавцем проведено опис і накладено арешт на майно, що належить боржнику - ОСОБА_2, а саме: автомобіль VOLKSWAGEN, модель POLO 1,4, 2007 року випуску, шасі НОМЕР_2, колір синій, тип ТЗ легковий комбі-В, державний номер НОМЕР_1, про що складено акт опису й арешту майна серії АА № 353177 від 21.06.2010 р.
Разом з тим, вказаний транспортний засіб на підставі договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11247674000 від 6.11.2007 р. також є предметом застави, що забезпечує виконання грошових зобов’язань ОСОБА_2 перед банком за вказаним договором.
Вважаючи свої майнові інтереси порушеними, позивач звернувся до адміністративного суду про їх захист і просить суд звільнити заставлене майно з-під арешту.
Розглянувши дану позовну вимогу суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 3 КАС України визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Виходячи із загального розуміння правового спору, публічно-правовий спір –це відносини, які виникають внаслідок реального або уявного порушення прав, свобод та інтересів учасників публічно-правових відносин.
Публічно-правові відносини –це відносини між органами влади і їх посадовими чи службовими особами, які здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень і фізичними та юридичними особами.
Отже, необхідною та єдиною ознакою суб’єкта владних повноважень є здійснення цим суб’єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватися суб’єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Частиною другою статті 4 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Виходячи з вищезазначених критеріїв, можна виокремити категорію справ, розгляд яких відповідно до статей 1, 4, 17 КАС України має здійснюватись у порядку адміністративного судочинства, а саме, спори осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у яких такий суб'єкт своїми владними рішеннями чи діями зобов'язує цих осіб вчиняти певні дії, утримуватись від вчинення певних дій, нести відповідальність. При цьому особи згідно з нормами чинного законодавства України зобов'язані виконувати такі владні рішення чи вимоги суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, відповідно до положень статті 181 КАС України до адміністративного суду із позовною заявою мають право звернутися учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», визначено коло осіб, які є учасниками виконавчого провадження, серед них:
- державний виконавець;
- сторони (стягувач і боржник);
- представники сторін (опікуни, посадові особи, які діють в межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи);
- експерти;
- спеціалісти;
- перекладачі;
- суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання
та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій:
- поняті;
- працівники органів внутрішніх справ;
- представники органів опіки і піклування;
- інших органів і установ у порядку, встановленому цим Законом (наприклад, при виконанні судових рішень, ухвал про зміну органів управління та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності можуть залучатися виключно працівники органів внутрішніх справ).
Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.99 р. розширено коло суб’єктів, які залучаються до проведення виконавчих дій, а саме:
- представники органів і установ освіти, медичні працівники, а також представники інших органів і установ.
Так, державний виконавець має право залучати на платній основі, у тому числі за рахунок авансового внеску стягувача, суб'єктів господарювання, які в установленому законом порядку одержали ліцензії на: будівельну діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджувальних конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж); надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі); операції у сфері поводження з небезпечними відходами; надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян; проведення землевпорядних та землеоціночних робіт.
Судом встановлено, що позивач у даній справі не є а ні учасником виконавчого провадження, а ні особою, яка залучається до проведення виконавчих дій. Тобто суб’єктний склад у даній справі не в повній мірі відповідає вимогам статті 181 КАС України.
Крім того, частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
Згідно з роз’ясненнями, наданими у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.08.1976 № 6 «Про судову практику у справах про виключення майна з опису», за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян та організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. У таких справах відповідачами суд залучає боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.
Право застави майна є похідним від права власності і належить до речових прав щодо володіння, користування та розпорядження майном з певними обмеженнями, регулювання яких здійснюється актами цивільного законодавства (Цивільним кодексом України, законами України «Про заставу», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»тощо).
Вимоги заставодержателя про звільнення заставленого майна з-під арешту мають цивільно-правову природу і підлягають захисту способами, визначеними Цивільним кодексом України для захисту майнових прав, а вирішення такої справи потребує з’ясування наявності цивільного права на майно у сторін спору.
Таким чином, даний спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Згідно з частиною другою статті 114 Цивільного процесуального кодексу України позови про виключення майна з опису пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що виходячи з суб’єктного складу сторін такий спір може розглядатись за правилами Господарського процесуального кодексу України (стаття 1).
Так, згідно пункту 5 Роз’яснень Президії Вищого господарського суду України № 04-5/365 від 28.03.2002 р., особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник.
Що ж до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів Державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 121-2 ГПК
За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим спором в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст. 157, 165, 186, 254 КАС України, суд -
УХВАЛИВ :
Провадження у справі за позовом Акціонерного товариства "УкрСиббанк"; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 до Відділу Державної виконавчої служби Літинського районного управління юстиції у Вінницькій області про звільнення майна з-під арешту закрити.
< Текст >
Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Відповідно до ст. 186 КАС України ухвала може бути оскаржена протягом 5 днів з дня її проголошення. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали . Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом 10 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України ухвала набирає законної сили після закінченя строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо її не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна