Справа № 22ц-2513/10 Головуючий у 1 інстанції: Федонюк С.Ю.
Категорія: 32 Доповідач: Веремчук Л.М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 липня 2010 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого-судді Мудренко Л.І.
суддів Веремчук Л.М., Русинчука М.М.
при секретарі Губарик К.А.
з участю позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Нововолинську про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я на виробництві, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1, відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Нововолинську на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 14 травня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
Даним рішенням суду позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалено стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Нововолинську (далі – Фонд) на користь ОСОБА_1 800 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я на виробництві та 56 грн. судових витрат за правову допомогу.
Позивач на зазначене рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати дане рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному об’ємі.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати дане рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів приходить до висновку, що обидві апеляційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено і це відповідає обставинам справи, що з ОСОБА_1, який працював електрослюсарем підземним 4 розряду, 31 грудня 2004 року під час виконання ним трудових обов’язків стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав виробничу травму, що підтверджується актом про нещасний випадок № 2 форми Н-1 від 03.01.2005 року (а.с.3-4). Висновком медико-соціальної експертної комісії (далі – МСЕК) від 09.06.2005 року позивачу встановлено 20 % втрати професійної працездатності з 01.07.2007 року з умовою подальшого переосвідчення 09.06.2006 року (а.с.5). Згідно довідки МСЕК від 30.06.2006 року позивачу з 10.06.2006 року встановлено 10 % втрати професійної працездатності з умовою подальшого переосвідчення 30.06.2007 року (а.с.6). Відповідно до довідки МСЕК від 27.07.2010 року позивачу з 01.07.2007 року встановлено 10 % професійної працездатності з умовою подальшого переосвідчення 27.07.2009 року (а.с.7). Станом на 25.08.2009 року позивачу ОСОБА_1 з 28.07.2009 року встановлено 10 % втрати професійної працездатності з умовою подальшого переосвідчення 25.08.2011року, що підтверджується довідкою МСЕК серії ВЛН № 000139 (а.с.8). Група інвалідності позивачу встановлена не була.
У преамбулі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі – Закон) визначено, що цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.
За змістом ст. ст. 21, 28, 30, 34, 35 даного Закону право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Враховуючи викладені вимоги законодавства у позивача право на відшкодування завданої йому моральної шкоди виникло 09.06.2005 року. Оскільки позивач належить до осіб, які підлягають обов’язковому страхуванню від нещасного випадку, то суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги прийшов до правильного висновку, поклавши обов’язок по відшкодуванню моральної шкоди на відповідача – Фонд.
Доводи відповідача про те, що ч. 3 ст. 34 Закону на момент звернення позивача до суду з даним позовом було виключено, а суд при ухваленні рішення керувався даною нормою, що на думку апелянта є порушенням, до уваги не приймаються з наступних підстав.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Також відповідно до частин 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набуття ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.
Оскільки на день виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я на виробництві, норми Закону передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, то покладення на Фонд обов’язку зі сплати позивачу моральної шкоди, що є предметом даного спору, є правомірним, а вищевказані доводи апелянта – безпідставними.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність документальних підтверджень заподіяння позивачу моральної шкоди, як підстави для її відшкодування останньому, та на те, що в даному випадку спір виник з трудових правовідносин і тому слід керуватися ст. 237-1 КЗпП України при його вирішенні, до уваги не приймаються, оскільки не спростовують висновків суду. Зокрема, норми даної статті КЗпП України передбачають відшкодування моральної шкоди як один із способів захисту особистих немайнових прав громадян, що відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, або власником або уповноваженим ним органом, і не застосовуються до осіб, що підлягають обов’язковому соціальному страхуванню відповідно до Закону. Зазначені норми регламентують відшкодування моральної шкоди всім іншим особам, які не є суб’єктами страхування від нещасного випадку і на яких не поширюється дія Закону, в тому числі працівникам, що виконують роботу не на основі трудового договору (контракту), а на інших підставах.
Крім того, відповідач не представив належних доказів, які давали б підстави для його звільнення від обов’язку відшкодувати позивачу в даному випадку моральну шкоду.
Проте, вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, місцевим судом не було враховано тяжкість отриманої виробничої травми позивачем, глибину його фізичних і моральних страждань, тяжкість наслідків травми, перенесення операції і необхідність постійних подальших втручань, незворотність наслідків травми, а також те, що часткова втрата здоров»я вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.
А тому колегія суддів прийшла до висновку, що розмір моральної шкоди, визначений місцевим судом, є дещо заниженим.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні зазначеної справи суд на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, що підтверджуються належними доказами, вірно визначив характер спірних правовідносин між сторонами, час їх виникнення і правові норми, що їх регулюють. Однак не вірно визначив розмір моральної шкоди.
Рішення суду першої інстанції слід змінити, збільшивши розмір моральної шкоди до 2000 грн.
Інших доводів, які б вказували на неправильність оскаржуваного рішення, в апеляційних скаргах не наведено.
Керуючись ст. ст. 307,309,313,314,316, 319 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 14 травня 2010 року в даній справі змінити.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань 2000 (дві тисячі) грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров»я на виробництві.
Апеляційну скаргу відповідача – відділення виконавчої України дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Нововолинську відхилити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Судді: