КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 червня 2010 року 2а-2694/10/1070
Київський окружний адміністративний суд в особі судді Волкова А.С.,
при секретарі судового засідання Шевчук О.М.,
за участю:
представника позивача – Футорян С.М.,
представник відповідача – не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області
до ОСОБА_2
про стягнення податкової заборгованості,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернулась Броварська об'єднана державна податкова інспекція Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення податкової заборгованості в сумі 2432,12 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у відповідача утворилася заборгованість перед бюджетом з єдиного податку, прибуткового податку з підприємницької діяльності громадян та податку на додану вартість. Податкові органи в силу закону від імені держави здійснюють функції з контролю за своєчасністю, правильністю нарахування та сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів), а також стягнення з платників податків заборгованості перед бюджетами та державними цільовими фондами, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача податкової заборгованості.
Ухвалою від 20.01.2010 судом відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено на 30.03.2010 (у судовому засіданні оголошено перерву до 04.06.2010).
Про дату, час та місце судового розгляду сторони були повідомлені належним чином. У призначений день і час до суду з’явився представник позивача. Відповідач (його представник) до суду не з’явився, про причини неприбуття суд не повідомив. Неприбуття в судове засідання представників сторін без поважних причин або неповідомлення ними про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи (частина друга статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України).
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити. Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань суду не надав.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.
ОСОБА_2 має статус фізичної особи – підприємця, зареєстрований 01.04.2003 Виконавчим комітетом Броварської міської Ради Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Броварський об’єднаній державній податковій інспекції Київської області з 01.04.2003 за № 11425.
Згідно з даними податкового обліку у відповідача утворилася податкова заборгованість з єдиного податку, прибуткового податку з підприємницької діяльності громадян та податку на додану вартість.
Податкова заборгованість з єдиного податку виникла з таких підстав.
У грудні 2007 року відповідач подав заяву до податкового органу про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. Згідно із заявою визначено вид підприємницької діяльності – допоміжна діяльність у сфері страхування, пенсійного забезпечення та фінансового посередництва, надання кредитів. Відповідачу 24.12.2008 було видано свідоцтво платника єдиного податку серії Є № 112727.
Згідно з рішенням Броварської міської ради Київської області від 20.07.2006
№ 45-06-05 «Про встановлення ставок єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва» ставки єдиного податку встановлені в залежності від виду підприємницької діяльності, зокрема, за видами діяльності, обраними відповідачем, - за ставкою 200,00 грн. на місяць.
За даними податкового обліку відповідач має податкову заборгованість за єдиним податком за сім місяців 2008 року в сумі 1361,12 грн., з яких: 1356,96 грн. – зобов’язання зі сплати єдиного податку; 4,16 грн. – пеня (податкові зобов’язання визначено в сумі 1400,00 грн., але їх розмір зменшено за рахунок переплати в сумі 38,88 грн.).
У квітні 2009 року Броварською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку відповідача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) за період з 01.01.2006 по 31.12.2008.
Перевіркою встановлено порушення відповідачем вимог пункту 1 Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян».
Виявлене правопорушення полягає в наступному. У період з 01.01.2006 по 31.12.2008 позивач здійснював підприємницьку діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування і звітності. Податковим органом встановлено, що у ІІІ кварталі 2008 року відповідачем перевищено встановлений пунктом 1 Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» граничний розмір обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік (500000,00 грн.), у зв’язку з чим відповідач повинен був перейти на загальну систему оподаткування і податки до податкового органу декларацію про отримані доходи за звітній період – ІІІ квартал 2008 року на суму перевищення 500000,00 грн. (наростаючим підсумком з початку року). Так, за результатами підприємницької діяльності відповідача за ІІІ кварталі 2008 року обсяг його виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив 503740,00 грн. Проте, відповідач декларацію про отримані доходи не подав і не сплатив податок з частини доходу, що перевищує встановлений граничний рівень обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), чим порушив вимоги статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян».
За результатами перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.04.2009 № 0000921701/0/1519, згідно з яким відповідачу визначено податкове зобов’язання з прибуткового податку з підприємницької діяльності громадян в сумі 561,00 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення вручено відповідачу під розписку 17.04.2010, ним не оскаржено в установленому порядку, таким чином, визначене податкове зобов’язання вважається узгодженим.
Податкова заборгованість відповідача з податку на додану вартість виникла з таких підстав.
У період з 01.01.2006 по 31.12.2008 відповідач не був зареєстрований в податковому органі в якості платника податку на додану вартість, адже в цей період він перебував на спрощеній системі оподаткування та звітності.
Але, як вже зазначалось судом, у ІІ кварталі 2008 року обсяг виручки відповідача від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) перевищив 500000,00 грн. і становив 503740,00 грн. без ПДВ. Це означає, що відповідач втратив право на застосування спрощеної системи оподаткування і звітності і повинен був перейти на загальну систему оподаткування.
Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статі 3 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» з 01.10.2008 з втратою права на застосування спрощеної системи оподаткування і звітності відповідач повинен був зареєструватися платником податку на додану вартість і подавати декларації з податку на додану вартість.
Таким чином, перевіркою встановлено факти порушення відповідачем вимог підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що виявилось у неподанні декларацій з податку на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2008 року (три факти неподання декларацій).
За результатами перевірки податковим органом на підставі підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.04.2009 № 0000931701/0/1518, згідно з яким до відповідача застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний випадок неподання декларації, що становить 510,00 грн. (10 х 17,00 грн. х 3 = 510,00 грн.).
Вказане податкове повідомлення-рішення вручено відповідачу під розписку 17.04.2010, ним не оскаржено в установленому порядку, таким чином, визначене податкове зобов’язання вважається узгодженим.
Оскільки відповідач не сплатив суму податкової заборгованості, податковим органом на адресу відповідача надіслано податкові вимоги: перша від 26.02.2008 № 1/157; друга від 25.06.2008 № 2/956. Обидві податкові вимоги були розміщені на дошці податкових оголошень у зв’язку з неможливістю вручити їх відповідачу, оскільки відповідач не з’явився до відділення поштового зв’язку за отриманням рекомендованої кореспонденції.
Загальна сума заборгованості відповідача з єдиного податку, прибуткового податку з підприємницької діяльності громадян та податку на додану вартість становить 2432,12 грн. На день судового розгляду податковий борг відповідачем не погашено, що підтвердив представник позивача в судовому засіданні.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Указом Президента України від 03.07.1998 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (далі – Указ від 03.07.1998 № 727/98) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва, зокрема, фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Згідно з пунктом 2 Указу від 03.07.1998 № 727/98 суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
Як вже зазначалось судом, згідно з рішенням Броварської міської ради Київської області від 20.07.2006 № 45-06-05 «Про встановлення ставок єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва» ставка єдиного податку щодо видів діяльності, обраних відповідачем, становить 200,00 грн. на місяць.
Пунктом 2 Указу від 03.07.1998 № 727/98 встановлено, що суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Відповідач мав сплачувати суми єдиного податку до 20 числа кожного місяця, наступного за звітним, та надавати докази сплати податку до податкового органу разом з податковою звітністю.
Відповідно до пункту 5 Указу від 03.07.1998 № 727/98 у разі порушення вимог, установлених пунктом 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.
Із системного тлумачення пунктів 1 та 5 Указу від 03.07.1998 № 727/98 вбачається, що в разі якщо обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік перевищує 500 тис. гривень, особа позбавляється статусу суб’єкта малого підприємництва і до оподаткування її доходів мають застосовуватись положення законодавства, що визначають порядок оподаткування на загальних засадах. При чому, загальні положення законів з питань оподаткування застосовуються незалежно від того, чи заявив платник податків про свій перехід на загальну систему оподаткування, чи ні. В силу статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, і цей обов’язок не залежить від бажання особи.
Загальні засади оподаткування доходів фізичних осіб визначаються нормами Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб». Проте, до оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю застосовується розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону (пункт 22.10 статті 22 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV).
Згідно із статтею 13 вказаного Декрету оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.
Відповідно до статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» з доходів, зазначених у розділі IV Декрету, податок обчислюється, зокрема, податковими органами на підставі декларацій, поданих громадянами про очікуваний (оціночний) у поточному році доход або про фактично одержані у звітному календарному році доходи та інших відомостей про доходи громадян, визначених у цьому розділі.
Оподаткування доходів громадян податковими органами здійснюється на підставі декларацій громадян про очікуваний (оціночний) у поточному році або про фактично одержані ними протягом року доходи, матеріалів перевірок діяльності громадян, проведених податковими органами.
З аналізу статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» вбачається, що доходи платника податків, одержані від здійснення підприємницької діяльності, що оподатковуються єдиним податком, не включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року.
Це означає, що в разі, якщо виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) фізичної особи - суб’єкта малого підприємництва за рік перевищує 500 тис. гривень, сума перевищення є об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.
Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2-7.4 цієї статті.
Таким чином, податковим органом правомірно визначено відповідачу податкові зобов’язання з єдиного податку та податку з доходів фізичних осіб.
Щодо фінансових санкцій, застосованих за неподання декларацій з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» платником податку є, зокрема, будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.
В силу підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Згідно з пунктом 9.4. статті 9 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом. Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Підпунктом 7.8.2 статті 7.8 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» передбачено, що в разі якщо протягом будь-якого періоду з початку застосування квартального податкового періоду обсяг оподатковуваних операцій платника податку перевищує суму, зазначену у підпункті 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, такий платник податку зобов'язаний самостійно перейти на місячний податковий період починаючи з місяця, на який припадає таке перевищення, що зазначається у відповідній податковій декларації за наслідками такого місяця.
Таким чином, з урахуванням положень підпунктів 7.8.1, 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковим періодом для відповідача є один календарний місяць.
Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, якщо базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю, - податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Згідно з підпунктом Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків, який не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
Згідно з пунктом 1.3 статті 1 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Статтею 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, якщо платник податків не здійснив адміністративного оскарження визначеної суми податкового зобов'язання. Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Згідно з підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.
Органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу, згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», є виключно податкові органи.
Згідно пунктом 11 статті 10 Закону України від 04.12.1990 №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Позивачем надано суду докази наявності у відповідача податкової заборгованості, наявності у позивача компетенції відносно стягнення з відповідача податкового боргу, а також правильності визначення відповідачу податкових зобов’язань та нарахування штрафних (фінансових) санкцій.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги те, що доказів погашення відповідачем зазначеної заборгованості на день прийняття рішення не надано, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Позивач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
п о с т а н о в и в:
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 до державного бюджету податкову заборгованість в сумі 2432 (дві тисячі чотириста тридцять дві) гривні 12 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подання через Київський окружний адміністративний суд заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Волков А.С.