КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2010 року 2-а-2310/10/1070

Колегія суддів Київського окружного адміністративного суду у складі: головуючого – судді Волкова А.С., суддів: Лисенко В.І., Панченко Н.Д.,

при секретарі судового засідання Хім’як С.В.,

за участі:

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідача – Шулякової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Відділу міграційної служби у Київській області

про визнання неправомірним і скасування рішення суб’єкта владних повноважень та зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Відділу міграційної служби у Київській області про визнання неправомірним та скасування рішення відповідача від 15.12.2009 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання позивачу статусу біженця та зобов’язання розглянути справу позивача згідно з установленою процедурою.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач безпідставно відмовив йому в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, у зв’язку з чим він просить суд скасувати наказ від 14.12.2009 № 99 Відділу міграційної служби у Київській області та зобов’язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання позивачу статусу біженця.

Позивач і його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає рішення обґрунтованим і правомірним. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав .

ОСОБА_1 – є громадянином Російської Федерації, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Новий Шарой Ачхой – Мартанівського району Чеченської Республіки Російської Федерації, за національністю – чеченець, мусульманин, освіта – середня.

ОСОБА_1 27.09.2005 був засуджений Назранівським районним судом за ч. 2 ст. 222 Кримінального кодексу РФ з покаранням у вигляді позбавлення волі на 4 роки з відбуванням покарання у виправній колонії загального режиму. В минулому судимий за ч. 2 ст. 208, ч. 2 ст. 222, ст. 69 Кримінального кодексу РФ.

7 листопада 2009 року позивач прибув в Україну разом з дружиною та двома синами, місце перетину кордону – Харківська область.

25 листопада 2009 року позивач звернувся до відділу міграційної служби в Київській області із заявою про надання йому статусу біженця.

Того ж дня згідно з наказом Відділу міграційної служби в Київській області від 25.11.2009 № 80 «Про дозвіл у прийнятті заяви про надання статусу біженця» заяву ОСОБА_1 прийнято відповідачем до розгляду.

27 листопада 2009 року посадовими особами Відділу міграційної служби в Київській області проведено співбесіду з позивачем (протокол співбесіди від 27.11.2009).

Під час судового розгляду встановлено, що в якості причин, з яких ОСОБА_1 залишив країну громадської належності та прибув до України з наміром набути статусу біженця, позивач зазначив, що його було безпідставно притягнуто до кримінальної відповідальності з покаранням у вигляді позбавлення волі на 4 роки за незаконне носіння та зберігання зброї, участь у незаконному озброєному формуванні, після звільнення з місць позбавлення волі його постійно забирали співробітники ФСБ РФ, неодноразово допитували та погрожували. Позивач пояснив, що він також потерпав від знущань з боку кадировців. Крім того, позивачу стало відомо, що відомості про його особу є у мережі Інтернет серед списку осіб, яких російські спецслужби мають страчувати без суду.

Так, як убачається з протоколу співбесіди від 27.11.2009 та висновку спеціаліста від 14.12.2009, обґрунтовуючи підстави, з яких позивач бажає отримати статус біженця, позивач пояснював, що неодноразово, на протязі багатьох років його неодноразово допитували, погрожували та забирали співробітники ФСБ РФ. Проте, на протязі всіх цих років ОСОБА_1 продовжував жити у Чечні, не надаючи таким діям великого значення і не розцінюючи їх як такі, що загрожують його життю або особистій безпеці. Упродовж 2005 – 2009 років позивач відбував покарання у вигляді позбавлення волі за незаконне носіння та зберігання зброї, участь у незаконному озброєному формуванні у виправній колонії загального режиму в м. Вороніж Російської Федерації. Але позивач винним себе у вчиненні зазначених злочинів не вважає і стверджує про безпідставне переслідування та репресії його та членів його сім’ї. Позивач зазначив, що після звільнення з місць позбавлення волі 05.07.2009 його забрали невідомі люди в масках, утримували 2 дні, били та вимагали взяти на себе відповідальність за дії, які він не вчиняв. Посилаючись на інформацію з мережі Інтернет, ОСОБА_1 також зазначив, що є в списку осіб, яких федеральні сили мають знищувати, вбивати без суду та слідства.

За результатами співбесіди 14.12.2009 посадовою особою Відділу міграційної служби у Київській області складено письмовий висновок про доцільність прийняття рішення про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Згідно з наказом начальника Відділу міграційної служби в Київській області від 14.12.2009 № 99 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця з підстав, передбачених частиною шостою статті 12 Закону України від 21.06.2001 № 2557-III «Про біженців» у зв’язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

15 грудня 2009 року позивачу вручено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, державні гарантії захисту біженців визначаються Законом України від 21.06.2001 № 2557-III «Про біженців».

Абзацом другим статті 1 вказаного Закону визначено, що біженець – це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до статті 9 Закону України від 21.06.2001 № 2557-III «Про біженців» особи, які не є громадянами України та на законних підставах тимчасово перебувають на території України і під час такого перебування в країні їх громадянської належності чи постійного проживання виникли умови, зазначені у абзаці другому статті 1 цього Закону, внаслідок яких вони не можуть повернутися до країни свого походження і мають намір набути в Україні статусу біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на перебування в Україні.

Частиною першою статті 10 Закону України від 21.06.2001 № 2557-III «Про біженців» передбачено, що статус біженця не надається особі, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України від 21.06.2001 № 2557-III «Про біженців» оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України від 21.06.2001 № 2557-III «Про біженців» орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про  надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби (ч. 3 ст. 12 Закону України від 21.06.2001 № 2557-III «Про біженців») .

Частиною шостою статті 12 Закону України від 21.06.2001 № 2557-III «Про біженців» передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до частини сьомої статті 12 Закону України від 21.06.2001 № 2557-III «Про біженців»  у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає інформацію про прийняте рішення до відповідного органу внутрішніх справ та до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а також видає заявникові або його законному представникові письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

Як вже зазначалось судом, позивач звернувся до Відділу міграційної служби в Київській області із заявою про надання статусу біженця 25.11.2009, того ж дня заяву було прийнято до розгляду, співбесіду проведено з позивачем 27.11.2009, тобто в межах 15-денного строку, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця прийнято відповідачем 14.12.2009, а 15.12.2009 повідомлення про таке рішення вручено позивачу під розписку. Таким чином, відповідачем дотримано передбачені законом строки розгляду заяви позивача.

Щодо обґрунтованості прийнятого рішення суд зазначає наступне.

Позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця з підстав, передбачених частиною шостою статті 12 Закону України від 21.06.2001 № 2557-III «Про біженців», оскільки заява позивача є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону.

Як встановлено під час судового розгляду, для отримання статусу біженця позивач не повідомив жодних обставин, які б обґрунтували його побоювання стати жертвою переслідувань саме за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Посилання позивача на неодноразові затримання та відпускання його Федеральною Службою Безпеки Російської Федерації, незаконне, на його думку, притягнення до кримінальної відповідальності та відбування покарання, не може бути підставою для оформлення документів про надання статусу біженця, адже, якщо такі обставини і мали місце, вони не пов’язуються з переслідуваннями за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належністю до певної соціальної групи або політичних переконань .

Ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання особи стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Оцінюючи ситуацію в країні походження, суд зважає на те, що Конституція Російської Федерації декларує свободу совісті для всіх, кожен має право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, також є неприпустимим примусове нав’язування релігійних поглядів (ст. 28), а також гарантує рівність прав и свобод людини и громадянина не залежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового положення, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань, а також інших обставин. Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної приналежності (ч. 2 ст. 19).

У зв’язку з оцінкою ситуації в Російській Федерації з правами населення чеченської національності суд бере до уваги лист Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців від 14.05.2009 № 264/09 на адресу Вищого адміністративного суду України, в якому, зокрема, повідомляється, що відповідні події в Чеченській Республіці значною мірою відносяться до заниження рівня та масштабів бойових дій та покращення ситуації в сфері безпеки загалом. Крупномасштабні бойові дії припинились, збройні сутички з роками значно скоротились, знизились як загальний об’єм, так і інтенсивність конфлікту. Це дозволило приступити до поступового виводу федеральних військ з Республіки. Бої, в основному сконцентровані в малонаселених південних гірських районах Чеченської Республіки, і вже н можуть бути охарактеризовані, як «нерозбірливі». Цивільне населення вже не переміщується в результаті бойових дій, які можуть мати місце. Загальне покращення ситуації в сфері безпеки разом із реалізацією федеральних та місцевих програм з реконструкції сприяло поверненню значної кількості внутрішньо переміщених осіб до їх домівок. У зв’язку з цим УВКБ ООН не рекомендує при розгляді заяв про надання статусу біженця поданих чеченцями керуватися свідченнями про загальнопоширене насилля, використовуючи точну редакцію позиції 2003 року «про широкомасштабні та серйозні порушення прав людини та гуманітарного права» в Чеченській Республіці.

Суд також не приймає до уваги пояснення позивача відносно побоювань у зв’язку з перебуванням його у списку осіб, яких має бути страчено російськими спецслужбами без суду. Як встановлено судом, такий список в дійсності існує в мережі Інтернет ( http://www.chechenpress.org/events/2008/02/17/2f.shtml ), відповідна інформація розміщена на сайті Сhechenpress.org 17.02.2008. Але, як вже зазначалось судом, позивач був засуджений судом Російської Федерації за скоєння злочину, відбував покарання у вигляді позбавлення волі з 2005 по 2009 рік, що фактично спростовує твердження позивача. Крім того, судом встановлено відмінність у прізвищі позивача з прізвищем особи, про яку розміщено інформацію на сайті.

За таких обставин суд вважає, що рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця відносно ОСОБА_1 є правомірним. Таким чином позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони — суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 – 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подання через Київський окружний адміністративний суд заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий суддя             Волков А.С.  

Судді:             Лисенко В.І.

            Панченко Н.Д.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови – 19 травня 2010 року.