КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. МАКІЇВКИ

ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-920/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

30 червня 2010 року                                 м. Макіївка                                                                                                                

    Кіровський районний суд міста Макіївки Донецької області

      у складі:         головуючої - судді                           Негоди О.М.

                при секретарі                             Пугач І.О.      

за участю         представника позивача                         ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні місцевого суду в м. Макіївці цивільну справу за позовом ОСОБА_2  до Макіївської міської ради  про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

    19 квітня 2010р. представник позивача ОСОБА_1, що на підставі довіреності фізичної особи діє в інтересах ОСОБА_2, звернулась до суду із позовом до Макіївської міської ради про визнання за ним права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_2 самочинно побудував господарчі споруди та прибудови до житлового будинку, якими не має можливості згідно до закону розпоряджатися.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала заявлені позовні вимоги, на обґрунтування яких послалась на обставини, викладені у позовній заяві, та зазначила, що відповідно до свідоцтва про право спадкування за заповітом від 15 серпня 1976 року ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Зазначений будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0581 га, яка належить йому на праві приватної власності відповідно до державного акту про право приватної власності на землю від 28 серпня 1998 року. ОСОБА_2 без дозволу та затвердженої проектно-технічної документації самочинно здійснив реконструкцію будинку, внаслідок чого збільшились загальна та житлова площі будинку, і самочинно побудував літній душ. Втім, за висновком спеціалістів ЧП „Домінанта” технічний стан реконструйованого будинку та самочинно побудованих господарчих споруд визнано задовільним. За її думкою, без судового рішення про визнання за ним права власності, вказані об’єкти самочинного будівництва не можуть бути прийняті компетентним органом виконавчої влади в експлуатацію.

Посилаючись на викладені обставини, представник позивача просить суд визнати за ОСОБА_2 право власності на реконструйований житловий будинок «А-1», що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею приміщень 78,10 м2, у тому числі житловою – 32,8 м2, а також літній душ – літера «Е-1».

Відповідач Макіївська міська рада не заперечує проти задоволення позову, що випливає з письмового відзиву, наданого суду представником відповідача – юрисконсультом Головного управління містобудівництва та архітектури Макіївської міської ради Гнезділовою В.О., що діє на підставі довіреності юридичної особи, просить розглянути справу у відсутності представника. Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника третьої особи на підставі наявних в ній доказів .

          Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши надані докази в межах заявлених вимог (ст.11 ЦПК України) суд установив наступне.

 На підставі свідоцтва про право спадкування за заповітом від 15 липня 1976 року № 4403, посвідченого державним нотаріусом Третьої макіївської державної нотаріальної контори та зареєстрованого 24 листопада 1976 року в Бюро технічної інвентаризації м. Макіївки в реєстровій книзі за реєстровим № 16521-87, ОСОБА_2 належить житловий будинок АДРЕСА_1, з усіма господарчими спорудами, загальною площею 31,7 м2, у тому числі житловою – 24,5 м2.

Рішенням виконкому Макіївської міської ради № 460 від 15 липня 1998 року ОСОБА_2 для подальшого будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку за вказаною адресою передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0581 га.

За даними технічного паспорту на спірне домоволодіння, виготовленого службовою особою комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Макіївки», станом на 02 грудня 2008 року на зазначеній земельній ділянці розташовані: індивідуальний житловий будинок садибного типу по плану літ.“А-1” із загальною площею приміщень 78,1 м2, у тому числі, житловою - 32,8 м2; з надвірними будівлями: літня кухня літ.“Б”, сараї літ.“В”, „Г”, „Ж”, вбиральня літ.“К”, літній душ літ.“Е”, споруди № 1-2.

З пояснень представника позивача та представлених документів встановлено, що у період 1992-1994 років ОСОБА_2 без відповідного дозволу й затвердженого проекту була проведена реконструкція житлового будинку літ.«А-1», шляхом прибудови сіней літ.«а-4», зміною цільового призначення кімнати № 5, яка стала жилою, внаслідок чого змінилася загальна площа будинку і стала дорівнювати – 78,1 м2, у тому числі житлова – 31,7 м2, побудовано літній душ – літ.«Е», що підтверджено даними технічного паспорту КП «БТІ м. Макіївки», та технічним висновком спеціалістів приватного підприємства «Домінанта», яке має ліцензію на виконання таких робіт серії АВ № 408479.

Приписами частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним  будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Зазначені прибудова та допоміжне нежитлове приміщення були побудовані без належного дозволу та належно затвердженого проекту, тому відповідно до вимог цивільного законодавства визнаються судом об’єктами самочинного будівництва.

Згідно пунктів 1,4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року, і застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З огляду на вищенаведене та встановлені терміни самочинного будівництва об'єктів нерухомості суд вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин норми Цивільного кодексу УРСР 1963 року. Посилання представника позивача на положення статей ЦК України є безпідставними, оскільки не відповідають вимогам закону. Згідно за статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно–правові акти не мають зворотної дії в часі.

За правилами ст.105 ЦК УРСР 1963 року громадянин, який збудував житловий будинок, здійснив його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо). Господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який проводив самовільне будівництво, або за його рахунок. Одержані при знесенні жилого будинку або частини його, господарських і побутових будівель та споруд будівельні матеріали залишаються у власності громадянина, який провадив самовільне будівництво.

Відповідно до статті 132 ЦК УРСР 1963 року господарські будівлі та прибудови до житлового будинку, є приналежністю останнього.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що самочинно побудовані на території земельної ділянки, відведеної в установленому законом порядку під вже збудоване нерухоме майно, об’єкти нерухомості: сіни літ.«а-4» та літній душ літ.«Е» не можуть бути об’єктом права власності, оскільки є приналежністю житлового будинку.

Крім того, діючим законодавством не передбачено визнання право власності за рішенням суду на об’єкт нерухомого майна у разі проведення його реконструкції. Самочинне переобладнання жилого будинку, який знаходиться у власності позивача, не змінює його статусу власності.

Загальними правилами вирішення питання правового врегулювання щодо самочинного будівництва об’єктів нерухомого майна є адміністративна процедура, оскільки вирішення цього питання згідно положень підпункту 6 пункту „б” частини 1 статті 31 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні” належить до повноважень сільських, міських рад та їх виконавчих комітетів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 2009 року № 1035 «Про затвердження Тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, спорудженні без дозволу на виконання будівельних робіт» встановлено, що підставою для оформлення права власності на приватні житлові будинки садибного типу, дачні та садові будинки з господарськими спорудами і будівлями, спорудженні до 5 серпня 1992 року, є висновок про технічних стан будинку (будівлі), складений бюро технічної інвентаризації за формою, встановленою Міністерством з питань житлово-комунального господарства за погодженням з Міністерством регіонального розвитку та будівництва, і документ, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташовані об’єкти будівництва. Приватні будівлі, споруджені у період з 5 серпня 1992 року до 1 січня 2008 року, приймає в експлуатацію інспекція державного архітектурно-будівельного контролю за місцем їх розташування відповідно до цього Тимчасового порядку, яка видає забудовникам на платній основі сертифікат відповідності таких будівель державним будівельним нормам, стандартам та правилам.

    Відповідно до положень інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна (наказ Держбуду України від 24 травня 2001 р. № 127, зареєстрований в Міністерстві юстиції України) зазначені сіни є прибудовою – частиною будинку, яка має внутрішнє сполучення з основною частиною будинку, допоміжне нежитлове приміщення - літній душ літ.«Е» є приналежністю житлового будинку.

    Пунктом 6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, фізичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам,  провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевим органом виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

    Положеннями ст.60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

    Матеріали справи не містять будь-яких даних про звернення позивача та його представника до повноважних органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування з питання узаконення самочинного будівництва, а також про відмову цих органів у його вирішенні, у зв’язку з чим відсутній спір про право.

Представник позивача у судовому засіданні зазначила, що з заявою до компетентних органів виконавчої влади щодо прийняття в експлуатацію об’єктів самочинного будівництва ОСОБА_2 не звертався і йому ніхто не відмовляв. У цьому випадку позивач не позбавлений можливості вирішити питання щодо законності здійснення переобладнання житлового будинку у встановленому законом порядку.

      Проаналізувавши встановлені конкретні обставини по справі, оцінивши надані сторонами в силу положень статті 60 ЦПК України доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про визнання права власності на самочинно збудовані об’єкти нерухомості, тому заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно з положеннями ст.88 ЦПК України, якщо позов залишено без задоволення, понесені позивачем судові витрати йому не компенсуються.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, статтями 105, 132 ЦК УРСР 1963 року, статтями 186, 361, 376, 380 ЦК України,  суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2  до Макіївської міської ради  про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано до Кіровського районного суду м. Макіївки протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в Апеляційний суд Донецької області через Кіровський районний суд міста Макіївки протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або протягом десяти днів з дня проголошення рішення без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя