КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2010 року 2-а-403/10/1070
Київський окружний адміністративний суд в особі судді Волкова А.С.,
при секретарі судового засідання Кравчук Т.О.,
за участю:
представників позивача: Верланова С.О., Данкова І.П., Пронченка В.А.,
представника відповідача – Щегель Т.О.,
представників третьої особи: Качуровської Л.В., Коропа О.В., Чеха А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Закритого акціонерного товариства «Бі Енд Ейч»
до Бориспільської митниці,
третя особа: Департамент аналітичної роботи, управління ризиками та аудиту Держаної митної служби України,
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень, -
в с т а н о в и в:
У липні 2006 року закрите акціонерне товариство «Бі Енд Ейч» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Бориспільської митниці про скасування податкових повідомлень від 17.02.2006 № 9, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «мито» в сумі 503698,68 грн.; від 17.02.2006 № 10, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» в сумі 1058136,48 грн.; від 13.07.2006 № 13, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов’язання за платежем «Штраф по миту» в сумі 25184,93 коп.; від 13.07.2006 № 14, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов’язання за платежем «Штраф по ПДВ» в сумі 52906,82 коп.
Постановою господарського суду Київської області від 13.03.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2007, позов задоволено, податкові повідомлення від 17.02.2006 № 9, від 17.02.2006 № 10, від 13.07.2006 № 13, від 13.07.2006 № 14 визнано протиправними та скасовано.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.01.2009, постанову Господарського суду Київської області від 13.03.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2007 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою для скасування касаційним судом судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанції, та направлення справи на новий розгляд, стало те, що судами першої та апеляційної інстанцій не було надано належної правової оцінки твердженням відповідача про те, що до вартості товарів, які декларуються за товарною позицією 37, належить також вартість імпортованої звукової доріжки, і цей недолік не може бути усунутий судом касаційної інстанції.
Ухвалою від 03.02.2009 справу прийнято до провадження Київського окружного адміністративного суду.
Під час судового розгляду позивач позовні вимоги змінив, просив суд скасувати податкові повідомлення від 17.02.2006 № 9, від 17.02.2006 № 10, від 13.07.2006 № 13, від 13.07.2006 № 14, визнати дії Бориспільської митниці в частині нарахування штрафних санкцій та видання податкових повідомлень від 13.07.2006 № 13, від 13.07.2006 № 14 незаконними, встановити відсутність компетенції Бориспільської митниці відносно застосування штрафних санкцій у разі, коли митний орган самостійно визначає суму податкового зобов’язання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при прийнятті вказаних податкових повідомлень відповідач невірно застосував норми матеріального права, включивши до вартості товарів, що ввозились позивачем на митну територію України, вартість об’єктів інтелектуальної власності та послуг, які не є товаром у розумінні речового права, тому не підлягають обкладенню митом. Позивач також стверджував, що податкові повідомлення прийнято відповідачем з порушенням визначеної компетенції відповідача та встановленого порядку прийняття рішень.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд позов задовольнити.
Відповідач і третя особа на стороні відповідача позову не визнали та зазначили, що податкові повідомлення прийнято відповідачем правильно, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, тому скасуванню вони не підлягають. Їх представники у судовому засіданні просили суд у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з таких підстав.
Закрите акціонерне товариство «Бі Енд Ейч» є юридичною особою, що зареєстрована 09.06.1993 Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Шевченківському районі м. Києва з 09.09.1997 за № 10037/8397.
Позивач здійснює господарську діяльність з розповсюдження кінофільмів шляхом ввезення (імпорту) на територію України матеріальних носіїв (фільмокопій), що здатні відтворювати кінофільми як аудіовізуальні твори, та подальшої передачі цих матеріальних носіїв у прокат кінотеатрам України.
Для здійснення вказаної діяльності позивач уклав ліцензійні договори з нерезидентами – власниками майнових прав на право публічного показу (прокату) аудіовізуальних творів шляхом аудиторного та поза аудиторного показу в межах території України упродовж визначеного строку. Після закінчення терміну дії ліцензії на прокат кінофільму, матеріальний носій на якому записано об’єкт авторського права, згідно з умовами договорів підлягав знищенню.
З метою здійснення показу кінофільмів мовою, зрозумілою споживачу, а також одночасного прокату кінофільмів в багатьох кінотеатрах України, позивач укладав договори про надання послуг з дублювання, виробництва, поставки фільмокопій, кінороликів та інших матеріалів, необхідних для прокату, з компаніями, що уповноважені власниками майнових прав на кінофільми.
Ввезення матеріальних носіїв із записаними на них аудіовізуальними творами (фільмокопій та кінороликів) здійснювалось позивачем на митну територію України з території Російської Федерації.
У січні 2006 року Департаментом аналітичної роботи, управління ризиками та аудиту Держаної митної служби України проведено перевірку дотримання позивачем вимог законодавства України з питань митної справи при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за період з 07.11.2002 по 07.11.2005 (акт перевірки від 16.01.2006 б/н).
Перевіркою встановлено, що з листопада 2002 по листопад 2005 позивач ввозив на територію України матеріальні носії, із записаними на них аудіовізуальними творами (фільмокопії та кіноролики), митне оформлення яких здійснювалось на підставі наступних вантажних митних декларацій: № 12200/4/4934 від 30.03.2004; № 12200/4/6793 від 27.04.2004; № 12200/4/5839 від 14.04.2004; № 122000105/4/13318 від 06.08.2004; № 122000105/4/14455 від 26.08.2004; № 122000105/4/16612 від 28.09.2004; № 122000105/4/16613 від 28.09.2004; № 122000105/4/15421 від 10.09.2004; № 122000105/4/11739 від 13.07.2004; № 122000105/4/11478 від 07.07.2004; № 122000105/4/19523 від 08.11.2004; № 122000105/4/17601 від 12.10.2004; № 122000105/4/21027 від 29.11.2004; № 122000105/4/22016 від 13.12.2004; № 122000105/4/23303 від 28.12.2004; № 122000105/4/23595 від 31.12.2004; № 122000105/4/23597 від 31.12.2004; № 122000105/5/879 від 25.01.2005; № 122000105/5/992 від 26.01.2005; № 122000105/5/1876 від 11.02.2005; № 122000105/5/5047 від 01.04.2005; № 122000105/5/8558 від 26.05.2005; № 122000105/5/8559 від 26.05.2005; № 122000105/5/8561 від 26.05.2005; № 12200/3/100954 від 07.02.2003; № 12200/3/101364 від 24.02.2003; № 12200/3/105621 від 22.07.2003; № 12200/3/14468 від 13.08.2003; № 12200/3/107917 від 09.10.2003; № 12200/3/107049 від 08.09.2003; № 12200/3/107690 від 29.09.2003; № 12200/4/2726 від 25.02.2004; № 12200/4/2193 від 17.02.2004; № 12200/4/2194 від 17.02.2004; № 12200/4/4050 від 16.03.2004; № 12200/4/4052 від 16.03.2004; № 12200/3/102737 від 08.04.2003; № 12200/3/102976 від 18.04.2003; № 12200/3/104213 від 02.06.2003; № 12200/3/102221 від 23.03.2003; № 12200/3/103443 від 07.05.2003; № 12200/4/7271 від 05.05.2004; № 12200/4/7272 від 05.05.2004; № 12200/3/23787 від 16.12.2003; № 12200/3/2537 від 18.02.2003.
Під час митного оформлення товару позивачем заявлено у вантажних митних деклараціях, що поставка товару є некомерційною (без оплати). Митну вартість матеріальних носіїв позивачем заявлено виходячи з вартості фільмокопій та кінороликів, що була визначена за резервним методом, без урахування вартості витрат на доставку товару, ліцензійних та інших платежів за право використання об’єктів інтелектуальної власності, оплату послуг з дублювання кінофільмів на мову, зрозумілу споживачу.
Як убачається з даних акта перевірки та встановлено під час судового розгляду товар, заявлений позивачем до митного оформлення, пропущено на митну територію України, при цьому позивачем сплачено митні платежі в таких розмірах: мито – 316292,75 грн.; податок на додану вартість – 658497,95 грн.
Проте, на підставі даних, отриманих внаслідок перевірки, посадові особи Департаменту аналітичної роботи, управління ризиками та аудиту Держаної митної служби України дійшли висновку, що позивачем порушено вимоги статті 16 Закону України від 05.02.1992 № 2097-XII «Про Єдиний митний тариф», пункту 4 статті 267 Митного кодексу України, що виявилось у невірному визначенні (заниженні) митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення, а це, у свою чергу, призвело до заниження бази оподаткування та спричинило несплату ввізного мита на загальну суму 503698,68 грн. та податку на додану вартість в сумі 1058136,45 грн.
За результатами перевірки, на підставі підпункту «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» Бориспільською митницею прийнято податкові повідомлення від 17.02.2006 № 9, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов’язання за платежем «Мито» в сумі 503698,68 коп., та від 17.02.2006 № 10, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов’язання за платежем «Податок на додану вартість» в сумі 1058136,48 грн.
Крім того, згідно з податковим повідомленням від 13.07.2006 № 13 позивачу визначено податкове зобов’язання за платежем «Штраф по миту» в сумі 25184,93 грн., а згідно з податковим повідомленням від 13.07.2006 № 14 - «Штраф по ПДВ» в сумі 52906,82 грн.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної митної служби України, а після відмови в задоволенні його скарги, - до суду.
Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, у зв’язку з новим судовим розглядом справи, суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статей 6, 126, 129 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону. Це означає, що суддя при здійсненні правосуддя, підкоряючись тільки законові та приймаючи рішення в судовій справі, повинен керуватися лише законом, виходити із власного його розуміння та переконання, яке ґрунтуються на всебічному, повному й об’єктивному дослідженні всіх обставин справи, бути незалежним від правової позиції інших осіб.
Згідно із статтями 6, 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 40 Митного кодексу України митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України. Митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу (стаття 3 Митного кодексу України).
Пунктом 35 статті 1 Митного кодексу України визначено, що пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України – це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур, а митними процедурами, згідно з пунктом 19 цієї статті, є операції, пов'язані із здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.
Відповідно до статті 70 Митного кодексу України метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю.
В силу статті 72 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню.
Пунктом 12 статті 1 Митного кодексу України визначено, що митна декларація – це письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення. При цьому, згідно з пунктом 14 статті 1 Митного кодексу України митне оформлення – це виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів;
На відміну від податкової декларації – документу, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку (підпункт 1.11 статті 1 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»), митна декларація містить лише відомості про товар, який переміщується через митний, а не визначає податкові зобов’язання.
Згідно із статтею 78 Митного кодексу України митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі цього Кодексу відповідно до заявленого митного режиму.
Наслідком завершення митного оформлення є пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України (пункти 19, 35 статті 1 Митного кодексу України).
Згідно із статтею 4 Закону України від 05.02.1992 № 2097-XII «Про Єдиний митний тариф» товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України і вивозяться за межі цієї території, підлягають обкладенню митом, якщо інше не передбачено цим Законом.
Статтею 8 Закону України від 05.02.1992 № 2097-XII «Про Єдиний митний тариф» передбачено, що ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України.
Відповідно до статті 17 Закону України від 05.02.1992 № 2097-XII «Про Єдиний митний тариф» мито нараховується митним органом України відповідно до положень цього Закону і ставок Єдиного митного тарифу України, чинними на день подання митної декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті, яку купує Національний банк України.
Таким чином, відповідальним за нарахування мита є митний орган.
Відповідно до пункту 2.4 статті 2, підпункту б) пункту 10.1 статті 10 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» при справлянні податку на додану вартість з осіб, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є митний орган.
При цьому, платники податку які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, згідно з пунктом 10.3 статті 10 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» відповідають лише за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органам.
Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом.
Як вже зазначалось судом, пропуск товарів через митний кордон України означає завершення митного оформлення і виконання митним органом митних процедур, у тому числі й сплату податків і зборів, що пов’язуються з імпортом товарів на митну територію України.
Таким чином, якщо митний орган, приймаючи вантажну митну декларацію та пропускаючи товар на митну територію України, погоджувався з відомостями про товар, то відповідно до статті 17 Закону України від 05.02.1992 № 2097-XII «Про Єдиний митний тариф», пунктів 10.1 та 10.3 статті 10 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» митний орган не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про нарахування податкових зобов’язань.
Посилання відповідача на положення підпункту «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є безпідставними і помилковими, адже згідно з цією нормою контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо внаслідок проведення камеральної перевірки він виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання. При цьому, камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.
Як вже зазначалось судом, вантажна митна декларація не є тотожною податковій декларації, а відповідальним за визначення податкових зобов’язань щодо сплати ввізного мита та податку на додану вартість у зв’язку з ввезенням товарів на митну територію України в силу закону є митний орган.
Аналогічна правова позиція викладена в пункті 2 оглядового листа Верховного Суду України від 01.03.2010 № 21-13/2010, а також постанові Верховного Суду України від 02.06.2009 по справі № 21-474во09.
За наведених обставин податкові повідомлення, прийняті Бориспільською митницею на підставі акта перевірки від 16.01.2006 б/н, проведеної Департаментом аналітичної роботи, управління ризиками та аудиту Держаної митної служби України, є протиправними і підлягають скасуванню. Скасуванню підлягають також і податкові повідомлення про застосування до позивача штрафних санкцій. Таким чином, вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.
Відносно вимог позивача про визнання неправомірними дій Бориспільської митниці в частині нарахування штрафних санкцій та прийняття податкових повідомлень від 13.07.2006 № 13 та від 13.07.2006 № 14, а також вимог про встановлення відсутності компетенції Бориспільської митниці щодо застосування штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, в адміністративному процесі задоволенню підлягають лише ті вимоги, які спрямовані на захист прав особи.
У спірних правовідносинах порушення прав позивача і негативні правові наслідки для нього настали у зв’язку з прийняттям митним органом податкових повідомлень. Вказаними рішеннями (податковими повідомленнями) формалізовано дії суб’єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.
Наявність компетенції у суб’єкта владних повноважень у спірних правовідносинах є одним з елементів законності його рішення чи дії, які згідно із статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають оцінці під час вирішення адміністративної справи.
Спір про компетенцію суб’єкта владних повноважень має значення лише у контексті оцінки прийнятого рішення, в іншому випадку, такий спір, безвідносно до прийнятого рішення, не досягає мети – захисту права.
Надавши правової оцінки податковим повідомленням, суд також надав оцінку діям відповідача, що пов’язані з їх прийняттям, у тому числі й зважаючи на те, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Визнання протиправними і скасування податкових повідомлень є належним та достатнім способом захисту прав позивача у сфері публічно-правових відносин, а тому вимоги про визнання неправомірними дій позивача, що пов’язані з прийняттям цих податкових повідомлень незаконними, а також про встановлення відсутності компетенції митного органу відносно прийняття податкових повідомлень про застосування штрафних санкцій, окремо від вимог про визнання протиправними і скасування вказаних податкових повідомлень задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, понесені витрати на проведення експертизи та надання правової допомоги. Проте, позивач вимог про відшкодування судових витрат суду не заявляв. Таким чином, судові витрати стягненню з державного бюджету на користь позивача не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 – 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
п о с т а н о в и в:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати:
податкове повідомлення від 17.02.2006 № 9, що прийняте Бориспільською митницею, згідно з яким Закритому акціонерному товариству «Бі Енд Ейч» визначено податкове зобов’язання за платежем «Мито» в сумі 503698 (п’ятсот три тисячі шістсот дев’яносто вісім) гривень 68 коп.;
податкове повідомлення від 17.02.2006 № 10, що прийняте Бориспільською митницею, згідно з яким Закритому акціонерному товариству «Бі Енд Ейч» визначено податкове зобов’язання за платежем «Податок на додану вартість» в сумі 1058136 (один мільйон п’ятдесят вісім тисяч сто тридцять шість) гривень 48 коп.;
податкове повідомлення від 13.07.2006 № 13, що прийняте Бориспільською митницею, згідно з яким Закритому акціонерному товариству «Бі Енд Ейч» визначено податкове зобов’язання за платежем «Штраф по миту» в сумі 25184 (двадцять п’ять тисяч сто вісімдесят чотири) гривень 93 коп.;
податкове повідомлення від 13.07.2006 № 14, що прийняте Бориспільською митницею, згідно з яким Закритому акціонерному товариству «Бі Енд Ейч» визначено податкове зобов’язання за платежем «Штраф по ПДВ» в сумі 52906 (п’ятдесят дві тисячі дев’ятсот шість) гривень 82 коп.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подання через Київський окружний адміністративний суд заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Волков А.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови – 5 травня 2010 року.