Справа № 2а-3495/10/2570
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2010 р.
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої-судді Житняк Л.О.
при секретарі Григор’євій О.В.
за участі представника відповідача Федоренко Т.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу № 2а-3495/10/2570
за позовом ОСОБА_3
до Відділу міграційної служби в Чернігівській області
про визнання неправомірним наказу від 31.03.2010 № 13 у частині відмови в прийнятті заяви про надання статусу біженця та зобов’язання виконати певні дії,-
В С Т А Н О В И В :
07.07.2010 позивач, громадянин Сомалі, звернувся до суду з позовом до Відділу міграційної служби в Чернігівській області про визнання неправомірним наказу від 31.03.2010 № 13 у частині відмови в прийнятті заяви про надання статусу біженця та зобов’язання виконати певні дії. Свої вимоги позивач мотивує тим, що йому неправомірно та необґрунтовано відмовлено у оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця, так як на це відсутні підстави. Також при відмові у повідомленні відсутні причини самої відмови, роз’яснення яких передбачено абз. 7 ст. 12 Закону України «Про біженців». Ще зазначив, що на батьківщині йому загрожує реальна небезпека стати жертвою терористичних і бойових акцій.
Представник відповідача в судовому засідання позов не визнав, надав заперечення на позов, додатково пояснивши, що Відділ діяв в межах своїх повноважень і виконав усі, передбачені чинним законодавством заходи та дії, оформив їх проведення відповідними документами і на підставі їх аналізу прийняв рішення про відмову в прийнятті заяви позивача.
Позивач в судове засідання не з’явився, при цьому, як вбачається із позовної заяви просить розглядати справу без його участі.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути спір по суті на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши представника відповідача, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.
В силу ч. 1 ст. 55 Конституції України - права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади. Відповідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. А згідно ч. 4 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України - іноземці, особи без громадянства користуються в Україні такими самими правом на судовий захист, що і громадяни України.
При цьому ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відносно до якого зокрема людини, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Положеннями Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» зазначається, що метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Враховуючи викладене, суд приймає до уваги, як орієнтир Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства, біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту, іншими причинами, а також суті захисту, що надається», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані і було надано задовільне пояснення відповідно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не може довести відсутність поважної причини для подання такої заяви;
- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Отже досліджуючи обставини по справі необхідно врахувати, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Сомалі, 24.03.2010 звернувся до відповідача із заявою про надання статусу біженця, копія якої знаходиться в матеріалах справи.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 31.03.2010 № 13 Відділу міграційної служби у Чернігівській області позивачеві відмовлено в прийнятті заяви про надання статусу біженця через зловживання процедурою надання статусу біженця на підставі ч. 8 ст. 9 Закону України «Про біженців», як особі, яка видає себе за іншу особу і у якої відсутні умови, передбачені абз. 2 ст. 1 цього Закону. У відповідності до ч. 7 ст. 12 цього Закону було підготовлено повідомлення про прийняте рішення та вручено заявникові (а. с. 12).
При цьому суд враховує, що правовий статус біженця в Україні, порядок його надання, втрати та позбавлення цього статусу, а також питання державних гарантій захисту біженців регулюються Законом України «Про біженців» 21.06.2001 № 2557-III (далі – Закон № 2557-III).
Біженець, відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону № 2557-III – це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
До заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця.
Як вбачається з ч. 8 ст. 9 Закону № 2557-III - орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено в наданні статусу біженця за відсутності умов, передбачених абз. 2 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця може бути прийнято також у разі, якщо особі раніше було відмовлено у прийнятті заяви про надання статусу біженця або оформленні документів для вирішення питання щодо надання такого статусу через зловживання процедурою надання, крім випадків, коли заявник повідомив достовірні відомості про свою особу. Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.
На спростування позиції позивача, суд враховує, що відповідно до постанови Сумського окружного адміністративного суду від 26.02.2010 № 2а-2828/10/1870 (а. с. 9-11), в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 визначив себе як особу ІНФОРМАЦІЯ_2, що суперечить відомостям зазначеним самим ОСОБА_3 в заяві про надання статусу біженця від 24.03.2010 та протоколу співбесіди від 31.03.2010 № 570-10, в яких зазначено 1992 рік народження останнього. Тобто встановлений факт того, що заявник, ОСОБА_3, видає себе за іншу особу.
Отже, враховуючи викладені норми законодавства, суд прийшов до висновку, що відповідачем додержано вимоги чинного законодавства при винесенні спірного наказу від 31.03.2010 № 13, оскільки заява позивача про надання статусу біженця була вирішена з дотриманням вимог національного законодавства, актів міжнародного права у справах захисту прав та свобод людини, а позивач не довів обґрунтованості побоювань особистої небезпеки та переслідувань на батьківщині та не підтвердив свою особу..
В силу ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення в адміністративних справах, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. А оскільки в судовому засіданні відповідач довів правомірність своїх дій на яких ґрунтуються його заперечення, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не підтвердженими належними та допустимими доказами, і тому не підлягають задоволенню, як такі, що спростовані встановленим вище.
Керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні позову ОСОБА_3 до Відділу міграційної служби в Чернігівській області про визнання неправомірним наказу від 31.03.2010 № 13 у частині відмови в прийнятті заяви про надання статусу біженця та зобов’язання виконати певні дії - відмовити повністю. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанову виготовлено в повному обсязі 26.07.2010.
Суддя Л.О. Житняк