ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
ПОСТАНОВА
Іменем України
23.07.10Справа №2а-12846/09/13/0170
Колегія суддів Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді ОльшанськійТ.С.,
суддів Москаленко С.А.,
Цикуренко А.С.,
при секретарі Барабановій А.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за адміністративним позовом ОСОБА_2
до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону
про спонукання до виконання певних дій,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_1
представника відповідача (Державної судової адміністрації України) – Іващенко В.М., довіреність № 11-3069/10 від 21.05.2010;
представника відповідача (Військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону) – не з’явився;
представник відповідача (Державного казначейства України) - не з'явився;
Обставини справи: ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону про спонукання до виконання певних дій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду від 11.11.2009 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання на 01.12.2009 об 11:00.
Позивач у попередньому судовому зсіданні, яке відбулося 04.02.2010 надав суду письмову заяву про зміну позовних вимог, у якій просить визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не визначення органу страховика, який би здійснював виплату страхових сум за обов'язковим державним страхуванням суддів, стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 страхову виплату в сумі 128204,40 грн. та зобов'язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України у сумі 128204, 40 грн., а також будь - якого податку, який може підлягати сплаті із зазначеної суми.
Ухвалою Окружного адміністративного суду від 04.02.2010 закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 25.03.2010 о 16:30.
11.06.2010 до Окружного адміністративного суду АР Крим від позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, відповідно до якої ОСОБА_2 просить суд визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не визначення органу страховика, який би здійснював виплату страхових сум за обов'язковим державним страхуванням суддів, стягнути з Державної судової адміністрації України на користь позивача страхову виплату у сумі 180308,40 грн. з урахуванням будь - якого податку, який може підлягати сплаті із зазначеної суми, зобов'язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України у сумі 180308,40 грн., а також будь - якого податку, який може підлягати сплаті із зазначеної суми.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.
Представник Державної судової адміністрації України проти заявленого адміністративного позову заперечував у повному обсязі та просив суд відмовити у його задоволенні.
Представники відповідачів Військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону та Державного казначейства України у судове засідання, яке відбулося 23.07.2010 явку своїх представників н забезпечили, про час та місце судового розгляду були сповіщені належним чином.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд
ВСТАНОВИВ:
Згідно до ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Поняття публічної служби в КАСУ розкрито через перелік різновидів цієї служби (пункт 15 статті 3) - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до Закону України «Про статус суддів» судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.
Згідно до ч.3 ст.61 Закону України «Про судоустрій» особа, призначена на посаду судді чи обрана суддею безстроково згідно з вимогами цього Закону, набуває статусу професійного судді відповідного рівня і спеціалізації судів: судді місцевого чи апеляційного загального або військового суду, судді Апеляційного суду України, судді Касаційного суду України, судді місцевого, апеляційного або вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду України.
Ст. 63 Закону України "Про судоустрій України" визначає особливості статусу військових суддів, зокрема те, що судді військових судів перебувають на військовій службі і входять до штатної чисельності Збройних Сил України. Військовий суддя, крім здійснення правосуддя, не може залучатися до виконання обов'язків військової служби.
Відповідно до ст.45 Закону України "Про статус суддів" і затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.1994 №89 Порядку та умов державного обов’язкового страхування життя і здоров’я суддів», судді підлягають обов’язковому страхуванню за рахунок державного бюджету на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою. Коли заподіяне каліцтво чи інше пошкодження здоров'я не призвело до стійкої втрати працездатності, виплачується одноразова страхова сума за рахунок страхових платежів по обов'язковому державному особистому страхуванню суддів в розмірі річного заробітку.
У зв’язку з чим, суд робить висновок про наявність публічно-правового спору, пов’язаного з особливістю проходження публічної служби професійним суддею.
Як встановлено судом, та не заперечується відповідачами, 01.03.2006 між відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"(страховиком), як переможцем тендеру на закупівлю послуг з державного обов’язкового особистого страхування, та Державною судовою адміністрацією України (страхувальником) було укладено договір № 18-01/06/08-03-21/086-06 державного обов’язкового страхування життя і здоров’я суддів місцевих та апеляційних судів (далі - Договір), зі строком дії до 31.12.2006.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2006 №507 відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" була виключена зі страховиків за державним обов’язковим страхуванням життя і здоров’я суддів.
Після закінчення дії відповідного договору новий договір між ДСА та відповідним страховиком не укладався, та взагалі, на час звернення позивача страховик за відповідним видом обов'язкового державного страхування не визначений.
У зв’язку з наведеним суд робить висновок про відсутність цивільно-правових зобов’язань між позивачем та відповідачами, та необхідність захисту інтересів позивача на підставі саме Закону України «Про статус суддів».
Відповідно до п.1 ст.45 Закону України "Про статус суддів" життя та здоров'я суддів підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок державного бюджету на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою.
Відповідно до п.1 та 2 Порядку державне обов'язкове страхування життя та здоров'я суддів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Страхові платежі за державним обов'язковим страхуванням життя та здоров'я суддів, включаючи пов'язані з цим витрати страховиків, уповноважених на здійснення такого виду страхування, в розмірі 6 відсотків загальної суми цих платежів, а також витрати на виплату страхових сум застрахованим, перераховуються Конституційним судом України, Верховним Судом України, Вищим господарським судом України, Вищим адміністративним судом України, Державною судовою адміністрацією на спеціальні рахунки страховиків, уповноважених на здійснення такого виду страхування.
Відповідно до п. 5 Порядку страхові платежі вносяться страхувальником до 25 числа у розмірі 1/12 річної суми на спеціальний рахунок страховика.
Застраховані особи при настанні страхового випадку звертаються до страховика уповноваженого для здійснення цього виду страхування про сплату обчислених відповідно до законодавства страхових виплат.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 є професійним суддею Військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону та займає посаду голови вказаного суду з 2002 року по теперішній час. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 19, ч. 2 ст. 25 Закону України "Про судоустрій України" військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних силах України та інших військових формуваннях. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 63 цього закону судді військових судів перебувають на військовій службі і крім здійснення правосуддя не можуть залучатися до виконання інших обов'язків військової служби.
Згідно з ст. 45 Закону України "Про статус суддів" та п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.1994 №89 життя і здоров'я суддів підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок державного бюджету. Коли заподіяне каліцтво чи інше пошкодження здоров'я не призвело до стійкої втрати працездатності судді виплачується одноразова страхова сума за рахунок страхових платежів по обов'язковому державному особистому страхуванню суддів в розмірі річного заробітку.
Судом встановлено, що рішенням Кримської республіканської медико-соціальної експертної комісії № 1 від 07.11.2006 року позивачу встановлений 40% розмір втрати професійної працездатності у зв'язку з виконанням обов'язків судді, з урахуванням 15% втрати працездатності у 2003 році за іншим захворюванням. Таким чином відбулося встановлення настання страхового випадку та відповідні зобов’язання за відшкодуванням. У зв'язку з чим ОСОБА_2 21.12.2006 звернувся з листом до Державної судової адміністрації України щодо виплати йому страхової суми. Вказана державна установа в особі заступника голови О.М. Лощихіна відмовила йому в задоволенні цього прохання, посилаючись на не визначення страховика, тобто компанії, уповноваженої на здійснення обов'язкового державного страхування життя і здоров'я суддів.
31.07.2007 позивач вдруге звернувся до Державної судової адміністрації з проханням вирішити питання про сплату йому належних коштів. Але листом від 03.08.2007 відповідач в особі заступника голови Лощихіна О.М. вдруге відмовив позивачу, з посиланням на те, що «питання, щодо визначення органу страховика за державним обов’язковим страхуванням життя і здоров’я суддів та порядку виплати страхових сум, Державною судовою адміністрацією України, на превеликий жаль, не вирішено».
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. У зв’язку з чим суд робить висновок, про протиправність поведінки Державної судової адміністрації України, щодо не вирішення на протягом тривалого часу питання про визначення страховика.
Проте не визначення страховика не є підставою скасування чи призупинення дії ст. 45 Закону України "Про статус суддів" про обов'язкове державне страхування життя і здоров'я суддів і не позбавляє його права на отримання страхової виплати. Згідно з вимогами п.п.9, 10 ст. Закону України "Про судоустрій", п.п. 9,10,13,14 Указу Президента України "Про Державну судову адміністрацію України" та п.2 Порядку та умов державного обов'язкового страхування життя і здоров'я суддів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 1994 р. № 89 саме Державна судова адміністрація України є розпорядником бюджетних коштів на вказані цілі і повинна визначати компанію - страховика. Тому в разі не визначення за її виною страховика, саме вона повинна безпосередньо здійснювати суддям страхові виплати в страхових випадках.
Належне матеріальне і соціального забезпечення судді та членів його сім'ї захищено Конституцією України, законами України "Про статус суддів", "Про судоустрій України" й Рішеннями Конституційного Суду України, зокрема, Рішеннями Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року та від 11 жовтня 2005 року.
При вирішенні справи за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзацу третього пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року, абзацу четвертого пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" від 25 березня 2005 року та офіційного тлумачення положень частини третьої статті 11, статей 42, 43, 44, 45 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року у рішенні від 11 жовтня 2005 року встановив, що статтею 126 Конституції України закріплено основоположні принципи здійснення правосуддя в Україні - незалежність і недоторканність суддів.
Аналіз норм Конституції України свідчить, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності.
Кожна держава, як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року, має "забезпечити те, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе".
Особливий статус судді, гарантії його незалежності визначаються Конституцією України і законами, зокрема Законом України "Про статус суддів", що виключає в процесі його конкретизації та розвитку обмеження законодавчо встановлених гарантій статусу судді або зниження їх рівня. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя і права громадян на захист прав і свобод незалежним судом.
Відповідно до ст. 126, 130 Конституції України, ст. 3 Закону України "Про статус суддів" на державу покладено обов'язок забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів, зокрема, шляхом окремого визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання суддів за рахунок коштів Державного бюджету України.
Враховуючи, що норми про матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно ст.ст. 44, 45 Закону України "Про статус суддів" не можуть бути скасовані чи зниженні без відповідної компенсації, позивач має право на компенсаційні виплати.
Згідно до ст.121 Закону України «Про судоустрій» суди загальної юрисдикції фінансуються на підставі кошторисів і помісячних розписів видатків, затверджених відповідно до вимог цього Закону, в межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до ст. 1 Бюджетного кодексу України, цим Кодексом - регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
На сьогодні в Україні визначено певні процедури казначейського обслуговування одержувачів бюджетних коштів, якими користуються усі без виключення установи, що отримують кошти державного та місцевого бюджетів.
Зокрема, Бюджетним кодексом України закріплено, що в Україні застосовується виключно казначейська форма обслуговування коштів Державного бюджету України.
Відповідно до Порядку обслуговування державного бюджету за видатками, затвердженого наказом Державного казначейства України від 25.05.2004 N 89, органи Державного казначейства здійснюють розрахунково-касове обслуговування розпорядників шляхом проведення платежів з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників та рахунків одержувачів бюджетних коштів, відкритих в органах Державного казначейства, відповідно до планових документів (пункт 12.1).
Органи Державного казначейства України за дорученнями розпорядників або одержувачів бюджетних коштів здійснюють платежі на підставі платіжних доручень та підтвердних документів у разі наявності в обліку відповідного зобов'язання та фінансового зобов'язання.
Розпорядження бюджетними коштами здійснюють Головні розпорядники бюджетних коштів, яки визначаються та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.
Згідно додатку 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» за 0501150 кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету, 0330 кодом функціональної класифікації видатків та кредитування державного бюджету передбачені видатки у сумі 9500,0 тис.грн. з виконання рішень судів на користь суддів.
Оскільки Державна судова адміністрація України згідно п. 9 ч. 1 ст.126 Закону України "Про судоустрій. України" є головним розпорядником бюджетних коштів на утримання судів, то вказані суми підлягають стягненню саме з ДСА України, шляхом списання з відкритого у Державному казначействі рахунку, який передбачений на виконання рішень судів на користь суддів.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
Пунктом 7 "в" Порядку визначено, що страховик виплачує страхові суми у разі заподіяння застрахованому у зв'язку з виконанням відповідно до закону службових обов'язків каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, що не призвело до стійкої втрати працездатності, - застрахованому у розмірі його річного заробітку.
Відповідно до ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно до ч.3 ст.45 Закону України «Про статус суддів» коли заподіяне каліцтво чи інше пошкодження здоров'я не призвело до стійкої втрати працездатності, виплачується одноразова страхова сума за рахунок страхових платежів по обов'язковому державному особистому страхуванню суддів в розмірі річного заробітку. За ст.9 Закону України «Про страхування» встановлено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. У той же час, страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Виплата страхових сум провадиться відповідно до річного заробітку застрахованого на день настання страхового випадку за вирахуванням раніше виплачених страхових сум за цей страховий випадок. Для отримання страхової суми застрахована особа надає копію довідки медико-соціальної експертної комісії про ступінь втрати працездатності та довідку судового органу про розмір річного грошового утримання (річного заробітку) застрахованого за останньою посадою, яку він займав на день настання страхового випадку.
Порядком встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, що затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 N212, зареєстрований у Мін’юсті України 22.03.1996 за N136/1161, встановлено, що рішення МСЕК про причинний зв'язок професійного захворювання з конкретною професією (посадою), яка сприяла розвитку захворювання та терміном його настання, приймається на підставі висновку спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу і це зазначається в довідці про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, яка видається потерпілому.
У зв’язку з чим суд робить висновок, що розмір страхової суми належить до розрахунку станом на день настання страхового випадку, тобто на день здійснення відповідної події, внаслідок чого позивач втратив працездатність, - 25 вересня 2006 року.
Крім того, суд визначає, що згідно довідки РМСЕК №1 розмір втрати працездатності позивача у розмірі 40% визначений з урахування 15% раніше визначеної втрати працездатності у 2003 році за іншим захворюванням.
Пунктом 14 Положення встановлено, що Страховик у разі необхідності може робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до підприємств, установ та організацій, що володіють інформацією про обставини його настання.
Тобто вказаною нормою підзаконного акту встановлено не зобов'язання, а право страховика у разі необхідності вчинити таки дії.
На застраховану особу, відповідно до приписів вищевказаного Положення, жодних зобов'язань щодо доказування факту настання страхового випадку не покладено.
Але ж після отримання звернень позивача щодо сплати йому належних сум, відповідач запити не спрямував та необхідність в отриманні цієї інформації для прийняття відповідного рішення не виказав. Тому суд вважає не обґрунтованими посилання представника відповідача, щодо не встановлення факту заподіяння шкоди саме під час виконання обов’язків судді, а не під час проходження військової служби. Разом з тим суд зазначає, що виконання обов’язків судді унеможливлює виконання особою будь-яких інших обов’язків, зокрема, військової служби. Отримання винагороди за військове звання цього факту не спростовує, а тому не заслуговує до уваги.
Відповідно до ст.45 Закону України «Про статус суддів» розмір одноразової страхової суми за рахунок страхових платежів по обов'язковому державному особистому страхуванню суддів встановлений в розмірі річного заробітку на момент здійснення відповідної події. Згідно довідки Військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону загальна сума місячного заробітку ОСОБА_2 у вересні 2006 року складала 14141,13 грн. Таким чином розмір страхової суми встановлений (14141,13 х 12) - 169693,56грн.
Тому суд задовольняє позовні вимоги в частині визначеної суми.
Щодо посилання відповідача на наявність у складі середньомісячного доходу позивача заробітної плати судді та грошового утримання військовослужбовця, то суд зазначає, що вказаною ст.45 Закону визначений конкретний розмір суми, що підлягає сплаті – річний заробіток без необхідності визначення з яких виплат він складається. У зв’язку з чим суд робить висновок, що поняття «заробіток» має більш широке тлумачення ніж поняття «заробітна плата», та включає в себе й заробітну плату, й інші виплати, отримані особою як винагорода за працю. Інструкцією зі статистики заробітної плати, що затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 N5 та зареєстрована в Мін’юсті України 27.01.2004 за N114/8713, надане визначення фонду оплати праці, а саме - нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Тому суд вважає правомірним застосування для розрахунку одноразової страхової суми розмір місячного фонду оплати праці, а тому заперечення відповідача у цієї частині є неспроможними та не можуть бути підставою для відмови у позову.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За принципом диспозитивністі, передбаченим ст.11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Виходячи з обовязковості положень ст.45 Закону України "Про статус суддів" щодо соціального захисту суддів, суд стягує вказану суму з Державної судової адміністрації України, оскільки нею, як страхувальником, договір зі страховиком не укладений, страхові платежі, відповідно, не перераховувались, в той час коли кошти на виплату страхових платежів передбачались в кошторисі страхувальника відповідно до бюджетної класифікації (п.4 Порядку).
Крім того суд визначає, що вимоги позивача про зобовязання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України є способом виконання судового рішення, а не правом позивача, яке потребує судового захисту.
У зв’язку з наведеним суд робить висновок про задоволення позовних вимог частково.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 23.07.2010.
У повному обсязі постанову складено та підписано 27.07.2010.
Керуючись ст.ст. 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути на користь ОСОБА_2 з Державної судової адміністрації України 169693,56 грн.
3.Стягнути на користь ОСОБА_2 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 гривні 40 копійок.
4. В задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Ольшанська Т.С.