справа № 2-569/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21  червня 2010 року                                                                   м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запорожжя  у складі:

головуючого судді     Яцуна О.С.

при секретарі

представника позивача Єговітіної І.Ю.

ОСОБА_3

              розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа – приватний нотаріус Задачіна Наталія Володимирівна про визнання не дійсним договору дарування, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання не дійсним договору дарування. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що їй та її сину на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1. ОСОБА_5 запропонувала їй свої послуги по забезпечення її доглядом, харчуванням, погашенням боргу по квартплаті, при цьому умовила її відписати Ѕ частину спірної квартири. Вона погодилась на це, однак свої дії вона не усвідомлювала, оскільки є інвалідом 2 групи. 04.01.03 вона підписала  договір у приватного нотаріусу, текст якого не читала, оскільки вважала, що всі усні домовленості між нею та відповідачем в ньому викладені. Через деякий час ОСОБА_5 умовила тимчасово звільнити квартиру для ремонтних робіт. Весь цей період ніякої допомоги від відповідача не надходило. Після закінчення ремонту відповідач змінила вхідні двері і до квартири не впускає, тим самим не виконує угоду щодо надання допомоги, харчування, погашення заборгованості по квартплаті, порушує її права на користування жилим приміщенням. В подальшому дізналась, що підписала договір дарування, чого не бажала. Вважає, що договір дарування укладений з метою приховати дійсний правочин про довічне утримання, є удаваним правочином, який необхідно визнати не дійсним.

Позивачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, вважали за необхідне задовольнити позовні вимоги, щодо визнання договору дарування недійсним та усунення перешкод в користуванні позивачем спірною квартирою.

    Відповідач ОСОБА_5 заперечувала щодо заявлених позовних вимог, пояснюючи свою позицію тим, що договір дарування від 04.01.03 між нею та позивачем був укладено добровільно в присутності приватного нотаріуса Задачіної Н.В. Зі змістом договору позивач ознайомлювалась особисто. Після укладення договору позивач одразу добровільно переїхала на постійне місце проживання в кімнату 3 квартири АДРЕСА_2, яку в подальшому 26.01.07 придбав у свою власність син позивачки за договором міни. Договір міни був укладений з її чоловіком, який передав у власність сину позивачки зазначену кімнату, а придбав у власність Ѕ частини спірної квартири.  Позивач при переїзді забрала всі речі, які їй належали, жодних претензій не пред’являла. Жодних домовленостей між нею та позивачем щодо надання догляду, допомоги, харчування не існувало.  Крім того, просить до заявлених позовних вимог застосувати положення ч.2 ст. 258 ЦК України.

Третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Задачина Н.В. до суду не з’явилась, причину своєї неявки суду не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про день та час судового розгляду.

Допитана у якості свідка ОСОБА_8 нічого не змогла пояснити щодо існуючих позовних вимог і обставин укладення договору дарування між сторонами.

    Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши і дослідивши письмові матеріали справи, аналізуючи і оцінюючи надані докази у сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими, у зв’язку з чим не підлягають задоволенню з наступних підстав.

    Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 04.01.03, за р.№14 приватним нотаріусом Задачиною Н.В. було посвідчено договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, жилою площею 38,17 кв.м. Згідно укладеного договору ОСОБА_4 перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам’яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно подарувала, а ОСОБА_5 прийняла в дар  Ѕ частини  спірної квартири. Відповідно до п. 7 договору, сторони підтвердили, що договір цей не носить характеру мнимої та удаваної угоди, не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.

    Згідно інформації з ОП «ЗМБТІ», право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано:

-   1/2 частина – за ОСОБА_5, на підставі договору дарування, посвідченого Задачиною Н.В., приватним нотаріусом  Запорізького міського нотаріального округу, 04.01.03 № 14;

-   1/2 частина – за ОСОБА_9, на підставі договору міни, посвідченого Велигурою Г.К., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, 26.01.07 № 194.

Статтею 60 ЦПК України  передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

Позивачем в судовому засіданні не надано доказів того, що між нею та відповідачем існувала домовленість щодо укладення договору довічного утримання та що вона підписувала договір дарування не ознайомлюючись із змістом цієї угоди. Крім того, суд бере до уваги, що позивач добровільно переселилась із спірної адреси  до квартири АДРЕСА_2 забравши при цьому всі свої особисті речі.

Посилання позивача, що вона не усвідомлювала зміст своїх дій під час укладання договору дарування внаслідок свого фізичного стану є необґрунтованими, оскільки нічим не підтверджені. Долучена копія довідки до акту огляду МСЕК про те що позивач є інвалідом ІІ групи  (загальне захворювання), не підтверджує розумових відхилень у позивача при укладенні  спірного договору дарування.

Ані у позовній заяві, ані під час судового розгляду справи, позивач не зазначила, безпосередньо конкретні умови нібито укладеного договору з відповідачем про довічне утримання.

З моменту укладення договору дарування до пред’явлення існуючих позовних вимог сплинуло 7 років, під час яких жодних претензій позивач не висував відповідачеві, не звертався до компетентних органів щодо існуючих перешкод у користуванні спірним жилим приміщенням тощо.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 235, 717 ЦК України,  ст.ст. 60, 212-215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа – приватний нотаріус Задачіна Наталія Володимирівна про визнання не дійсним договору дарування – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Заводський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.        

                     Суддя                                                          О.С. Яцун