КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 червня 2010 року 2-а-1341/10/1070
Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.,
при секретарі судового засідання Совичі О.І.,
за участю:
представника позивача – Бондар А.В.,
представник відповідача – не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомВишгородського районного центу зайнятості
доВідкритого акціонерного товариства «Козаровицьке»
простягнення штрафу,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся Вишгородський районний центр зайнятості – робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Козаровицьке» про стягнення штрафу до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в сумі 15230,54 грн. (з урахування заяви про збільшення позовних вимог).
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що, відповідач є роботодавцем і відповідно до закону зобов’язаний при вивільненні працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників повідомляти про це державну службу зайнятості не пізніше ніж за два місяці у письмовій формі, зазначаючи підстави і строки звільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розміру оплати праці, а в десятиденний строк після звільнення направляти списки фактично звільнених працівників. Відповідач не повідомив державну службу зайнятості про вивільнення працівника згідно із законом, тому до нього мають бути застосовані адміністративно-господарській санкції у вигляді штрафу. Позивач є органом державної служби зайнятості, до компетенції якого належить стягнення штрафів з підприємств, установ та організацій усіх форм власності у разі неподання або порушення строків подання державній службі зайнятості звітності.
Ухвалою від 08.09.2009 судом відкрито провадження в адміністративній справі, судовий розгляд справи призначено на 02.02.2010, 31.03.2010, 08.06.2010 у зв’язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.
Про дату, час та місце судового розгляду сторони були повідомлені належним чином. У призначений день і час до суду з’явився представник позивача, представник відповідача до суду не з’явився, про причини не прибуття суд не повідомив. За таких обставин суд ухвалив про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслав. За таких обставин справа розглядалась судом за наявними в ній матеріалами і доказами.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відкрите акціонерне товариство «Козаровицьке» є юридичною особою – роботодавцем, що зареєстрований у Вишгородському районному центрі зайнятості як платник внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття з 13.03.1999 за реєстраційним № 105900007.
У квітні 2009 року до позивача за отриманням статусу безробітного звернулась громадянка ОСОБА_1, яка працювала в ВАТ «Козаровицьке» та 08.04.2009 була звільнена з роботи з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (вказана норма застосовується для розірвання трудового договору у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників).
Крім того, у серпні 2009 року до позивача за отриманням статусу безробітного звернулась громадянка ОСОБА_2, яка також працювала в ВАТ «Козаровицьке» та 15.07.2009 була звільнена з роботи з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Позивач не повідомляв державну службу зайнятості ані про майбутнє звільнення громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (звітність за формою 4-ПН (план) «Звіт про заплановане вивільнення працівників», ані про факт звільнення (звітність за формою 4-ПН (факт) «Звіт про фактичне вивільнення працівників»).
Вказані обставини підтверджуються даними перевірок, проведених Вишгородським районним центром зайнятості (акти від 17.08.2009 № 1 та від 20.01.2009 № 3).
На підставі довідок про середню заробітну плату (дохід), виданою ВАТ «Козаровицьке» вказаним громадянам, встановлено, що розмір річної заробітної плати громадянки ОСОБА_1 становив 5948,13 грн., а громадянки ОСОБА_2 – 9282,41 грн.
Позивач заявляє, що наведені факти свідчать про порушення відповідачем вимог Закону України від 01.03.1991 № 803-XII «Про зайнятість населення», тому просить стягнути з відповідача штраф у розмірі річної заробітної плати кожного вивільненого працівника, що становить 15230,54 грн.
Позивач надіслав відповідачу претензії та запропонував перерахувати суму штрафу добровільно, але на день судового розгляду суми штрафу відповідачем не сплачено, що підтвердив представник позивача у судовому засіданні.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Законом України від 01.03.1991 № 803-XII «Про зайнятість населення» визначено правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.
Відповідно до частини п’ятої статті 20 Закону України від 01.03.1991 №803-XII «Про зайнятість населення» при вивільненні працівників (у тому числі працюючих пенсіонерів та інвалідів) у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, повідомляють про це не пізніш як за два місяці в письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після вивільнення - направляють списки фактично вивільнених працівників, зазначаючи в них інвалідів.
Згідно з абзацом другим частини п’ятої цієї статті у разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Ці кошти зараховуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та соціального захисту вивільнюваних працівників.
Частиною першою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Адміністративно-господарський штраф є одним із видів адміністративно-господарської санкції, передбаченої статтею 239 Господарського кодексу України.
Штраф, передбачений статтею 20 Закону України від 01.03.1991 №803-XII «Про зайнятість населення», за своєю правовою природою є адміністративно-господарською санкцією, оскільки він встановлений законом, застосовується уповноваженим державним органом до суб'єктів господарювання, за порушення ними правил здійснення господарської діяльності, встановленими законодавчими актами.
Статтею 18 вказаного Закону передбачено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, яка складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.
Положення про державну службу зайнятості затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24.06.1991 р. №47. Відповідно до підпункту «л» пункту 8 вказаного Положення державна служба зайнятості має право стягувати відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» штрафи з підприємств, установ та організацій усіх форм власності у разі неподання або порушення строків подання державній службі зайнятості письмового повідомлення про наступне вивільнення працівників, як це передбачено пунктом 5 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення».
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позивач, як суб’єкт владних повноважень діяв у межах повноважень і у спосіб, визначений законом, факт правопорушення, вчиненого відповідачем є доведеним, відповідач є суб’єктом передбаченої законом відповідальності, міру відповідальності позивачем визначено правильно, строки притягнення до відповідальності не порушено, таким чином, рішення суб’єкта владних повноважень є правомірним.
За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Позивач не надав суду доказів понесення ним яких-небудь судових витрат, тому такі витрати стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 – 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в:
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Козаровицьке» на користь Вишгородського районного центру зайнятості штраф у сумі 15230 (п’ятнадцять тисяч двісті тридцять) гривень 54 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подання через Київський окружний адміністративний суд заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Волков А.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови – 14 червня 2010 року.