КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2010 року 2а-1107/10/1070
Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.,
при секретарі судового засідання Гончаровій А.О.,
за участю:
представника позивача – Лішкевич Н.А.,
представника відповідача – Завірюхи М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомКиївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
доТовариства з обмеженою відповідальністю «АСА.ТЕК Україна»
простягнення адміністративно - господарських санкцій та пені,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСА.ТЕК Україна» про стягнення адміністративно - господарських санкцій в сумі 114164,62 грн. та пені в сумі 2511,85 грн., що разом становить 116676,47 грн.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і не виконав встановленого нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тому зобов’язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно господарські санкції та пеню. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач добровільно не сплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення сум вказаної заборгованості.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Відповідач позову не визнав, проти позову заперечував. В обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що позивач невірно визначив суму адміністративно-господарських санкцій, оскільки відповідач працевлаштував одного інваліда, тому сума адміністративно-господарських санкцій має бути меншою. Представник відповідача у судовому засіданні підтримав заперечення проти позову, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АСА.ТЕК Україна» є юридичною особою – працедавцем, який відповідно до статті 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зобов’язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.
У травні 2009 року посадовими особами Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів проведено перевірку відповідача з питань контролю за виконанням нормативу працевлаштування інвалідів, своєчасним та повним надходженням адміністративно-господарських санкцій до Державного бюджету (акт перевірки від 27.05.2009 № 40). Перевіркою встановлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 54 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 0 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 2 особи. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 57082,31 грн. Таким чином, в результаті перевірки посадові особи позивача дійшли висновку, що відповідач не забезпечив працевлаштування двох інвалідів.
Згідно з розрахунком, наданим позивачем, за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідач зобов’язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 114164,62 грн. та пеню в сумі 2511,85 грн., що разом становить 116676,47 грн.
За даними Ірпінського міського центру зайнятості Товариство з обмеженою відповідальністю «АСА.ТЕК Україна» у 2008 році заявок на працевлаштування інвалідів не надавало, до центру зайнятості відповідачем подано два звіти за формою 3-ПН станом на 17.06.2008 та 18.06.2008, в яких колонку «15», де відображаються відомості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, не заповнено.
Під час судового розгляду відповідач надав суду відомості про те, що впродовж 2008 року на його підприємстві працювала одна особа, якій встановлено інвалідність.
Так, згідно з наказом ТОВ «АСА. ТЕК Україна» від 01.09.2007 № 31 прийнято на роботу з 01.09.2007 ОСОБА_1 на посаду асистента заступника директора з виробництва.
З пенсійного посвідчення ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 убачається, що вона є інвалідом з дитинства ІІ групи.
На підставі наказу ТОВ «АСА. ТЕК Україна» від 01.04.2008 № 31 ОСОБА_1 звільнено з роботи з 01.04.2008.
У подальшому, з квітня 2008 по вересень 2008 ОСОБА_1 виконувала певні роботи для ТОВ «АСА.ТЕК Україна» на підставі договорів про виконання робіт, які укладалися щомісячно. Результати робіт наприкінці місяця оформлялися актами прийому-передачі виконаних робіт, які були підставою для виплати коштів на користь ОСОБА_1
Відповідач наполягав, що відносини, які виникли між ТОВ «АСА. ТЕК Україна» і ОСОБА_1 слід вважати трудовими. На підтвердження цього висновку надав суду копії звітів за формою «ІНДАНІ» до Пенсійного фонду України, що містять відомості про заробіток (доход), виплачений ОСОБА_1 за період з 01.01.2008 по 30.09.2008, а також суму сплачених страхових внесків. Крім того, відповідач надав копію податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за ІІ та ІІІ квартали 2008 року, що містять відомості про суми доходів, виплачених ОСОБА_1 та суми утриманого податку з доходів фізичних осіб.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Статтею 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено обов’язок для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зі змісту статей 17, 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» випливає, що під працевлаштуванням інвалідів слід розуміти прийняття цих осіб на роботу, тобто, укладення з ними трудового договору відповідно до Кодексу законів про працю України із застосуванням до цих відносин гарантій, передбачених трудовим законодавством.
Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Тобто, обчислення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відбувається в залежності від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.
Середньооблікова чисельність штатних працівників визначається на підставі Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом від 28.09.2005 № 286 Державного комітету статистики України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за № 1442/11722.
Так, згідно з підпунктом 3.2.5 вказаної Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.
Відповідно до підпункту 3.2.1 Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.
При цьому, округлення результатів обчислень здійснюється за правилом парної цифри. Округлюються цифри поступово справа наліво: якщо остання значуща цифра менше або дорівнює "4", вона відкидається; якщо - більше або дорівнює "6", найближча ліворуч від неї цифра збільшується на одиницю. Якщо остання значуща цифра "5", найближча ліворуч від неї цифра збільшується на одиницю, якщо вона непарна, а парна залишається без змін.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», і забезпечують працевлаштування інвалідів. При цьому, згідно зі статтею 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Частиною другою статті 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрі України від 31.01.2007 №70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення.
В силу приписів статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З акту перевірки від 27.05.2009 № 40 убачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників ТОВ «АСА. ТЕК Україна» за рік становить 54 особи. Таким чином, виходячи з встановленого нормативу для працевлаштування інвалідів, на підприємстві відповідача мають бути працевлаштованими 2 особи інваліда (2,16 за даними математичного розрахунку).
ОСОБА_1, якій встановлено ІІ групу інвалідності, у 2008 році працювала на підприємстві відповідача як штатний працівник з 01.01.2008 по 01.04.2008, тобто 3 місяці. В результаті математичного обчислення середньооблікової кількості інвалідів на підприємстві за рік становила 0,25 осіб, що з урахуванням округлення у розумінні Інструкції зі статистики кількості працівників означає, що впродовж року кількість таких осіб становила 0.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача відносно працевлаштування ОСОБА_1 з 01.01.2008 по 30.09.2008, оскільки відповідачем не доказано того, що з ОСОБА_1 укладалися строкові трудові договори. Так, свідченням укладення з особою трудового договору можуть бути заява особи про прийняття на роботу на визначений строк, накази про прийняття на роботу, оплата згідно із штатним розписом, виплата заробітку з фонду заробітної плати тощо. Жодних з цих документів відповідач на пропозицію суду не надав.
Той факт, що позивач виплачував на користь ОСОБА_1 доход на підставі договорів про виконання робіт та утримував при цьому податок з доходів фізичних осіб та страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ще не доводить факту існування трудових відносин з ОСОБА_1, адже ставки податку на доходи фізичних осіб та ставки збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування є однаковими як для оподаткування доходу у вигляді заробітної плати, так і для оподаткування доходів від виконання цивільно-правових договорів.
За таких обставин, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони – суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Позивач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в:
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСА.ТЕК Україна» на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції сумі 114164 (сто чотирнадцять тисяч сто шістдесят чотири) гривень 62 коп. та пеню в сумі 2511 (дві тисячі п’ятсот одинадцять) гривень 85 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подання через Київський окружний адміністративний суд заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Волков А.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови – 21 червня 2010 року.