Справа №2-301 /10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2010 року                                                                                                 Залізничний районний суд м.Львова

 в складі:

головуючого судді                 Іванюк І.Д.

при секретарі                          Кукундіній К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м.Львова про визнання дій неправомірними та зобов’язання проведення нарахування і виплату недоплаченої надбавки до пенсій "дітям війни" ,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м.Львова про визнання дій неправомірними та зобов’язання нарахування і виплату недоплаченої щомісячної надбавки до пенсій "дітям війни" в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 1 липня 2007 по 31 грудня 2007 року та з 01 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року. Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 1 січня 2006 р. "дітям війни" повинна виплачуватись щомісячна надбавка у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а відповідачем, всупереч вимогам вказаного Закону, така грошова надбавка йому не виплачувалася. Такі дії відповідача носять неправомірний характер і обмежують його законні права та інтереси гарантовані Конституцією України. Просить позов задовольнити.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав, покликаючись на мотиви такого, просив позов задоволити.

Представник Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м.Львова проти позову заперечила та зазначила, що на законодавчому рівні не прийнято жодного нормативного акту на виконання вимог ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, не визначено за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку і яким чином обчислювати вказаний розмір за відсутності поняття „мінімальна пенсія за віком” як розрахункової величини, немає бюджетного фінансування передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії , а тому вимоги позивачки є безпідставними. Просить в позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін та розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Законом України „Про соціальний захист дітей війни” встановлено правовий статус дітей війни, визначено основи їх соціального захисту та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Статтею 1  Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  визначено, що дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, відноситься до категорії „діти війни” та знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Залізничному районі м.Львова  та отримує пенсію за віком /а.с.5-6/.

Статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст.1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Частина 2 ст. 8 Конституції України встановлює вимогу щодо законів України – всі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Частиною 3 ст.  22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проте Законом України "Про державний бюджет України на 2007 рік" дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” було обмежено: пенсії або довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищувалась в меншому, ніж визначено Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, розмірі, і лише дітям війни-інвалідам: з 1-го січня 2007 року – на 19 грн.; з 1-го квітня 2007 року – на 20,30 грн.;  з 1-го жовтня 2007 року – на 20,55 грн.

Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” викладено в наступній редакції: „Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів”.  

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України, вичерпний перелік яких закріплений у ст. 64 Конституції України.

Рішенням Конституційного суду України від  09.07.2007р. №6-рп/2007 визнано неконституційними положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», за якими підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6  Закону України „Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного суду України від  22.05.2008 р. №10-рп/2008 визнано неконституційними положення пункту 41 розділу II  Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", згідно якого дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

З дня ухвалення Конституційним Судом України рішень №6-рп/2007 та №10-рп/2008 визнані неконституційними положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність та положення пункту 41 розділу II  Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", а отже, з цього часу відновлено дію ст. 6  Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей, що визнані неконституційними.

Судом встановлено, що, всупереч рішенням Конституційного Суду України, Управлінням Пенсійного фонду України у Залізничному районі м.Львова оспорювана позивачем надбавка з 09 липня по 31 грудня 2007 р. безпідставно не нараховувалася і не виплачувалася,  а з 22 травня 2008р. по 31 грудня 2008р. нараховувалася і виплачувалась не в повному обсязі, чому вимоги позивача в цій частині є підставними.  

На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-14, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Статтею 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року № 489-5, був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 387 гривень, з 1 жовтня - 395 гривень.

Зазначена стаття була змінена Законом України від 15 березня 2007 року № 749-5 та існує в новій редакції з 28 березня 2007 року, якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. При цьому, зазначена стаття доповнена абзацом, яким передбачено встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток, що складає відповідно 410 грн. 06 коп.; 415 грн. 11 коп.

Статтею 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів" затверджений на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривні, з 1 липня - 482 гривень, з 1 жовтня - 498 гривень.

Посилання представника відповідача на те, що величина мінімальної пенсії за віком не застосовується до правовідносин, встановлених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», суд не бере до уваги, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком є єдиною соціальною гарантією для усіх непрацездатних громадян, та відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000р. №2017 та до Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999р. №966 він не може бути меншим за прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, оскільки обмеження цих норм тягне за собою не тільки порушення права позивача, встановленого спеціальним законом, а ще й порушення його конституційних прав, передбачених ст. ст. 22, 46, 48 Конституції України.

Також, суд не бере до уваги посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії  як на причину невиконання покладених на нього зобов ' язань, оскільки реалізація особою права, що пов»язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Качко проти України).

Також, суд не приймає до уваги посилання відповідача, що спірна надбавка виплачується позивачу в розмірі встановленому Постановою КМУвід 28.05.2008р. №530, оскільки пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, а тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права наданого Законом України  „Про соціальний захист дітей війни”, є безпідставним.

Що ж до вимог позивача про зобов’язання нарахування і виплати оспорювану ним надбавку за період з 01 липня 2007 р. по 09 липня 2007р. та з 01 травня 2008 по 22 травня 2008р., то така до задоволення не підлягає, оскільки рішення Конституційного суду України від 09.07.2007р. №6-рп/2007 та від 22.05.2008р. № 10-рп/2008 зворотньої дії в часі не мають, і на період  до 09.07.2007р. та відповідно до 22.05.2008р. не поширюються.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про правомірність заявлених позовних вимог та їх  часткове задоволення.

Керуючись ст.ст.1, 3, 8, 22, 64, 95 Конституції України, Законом України  „Про соціальний захист дітей війни”, ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року по справі №6-рп/2007, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року по справі  №10-рп/2008, ст.ст. 8, 212-215 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в:

Позов задоволити частково.

Визнати неправомірними дії Пенсійного Фонду України у Залізничному районі м.Львова щодо   ненарахування і невиплати ОСОБА_1   надбавки до пенсії як „дитині війни” в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22.05.2008 по 31.12.2008р.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України у Залізничному районі м.Львова здійснити нарахування і виплату   ОСОБА_1   надбавки до пенсії як „дитині війни” в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22.05.2008 по 31.12.2008 р., виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 абз.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування» , з урахуванням фактично здійснених виплат.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Управління Пенсійного Фонду України у Залізничному районі м.Львова в користь позивача ОСОБА_1 8 грн. 50 коп. сплаченого державного мита.

Стягнути з Управління Пенсійного Фонду України у Залізничному районі м.Львова в користь держави 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:                                                                                                      Іванюк І.Д.