Справа № 2-1832/10

2010р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

22 липня 2010р.                                        місто Одеса

    Суворовський районний суд міста Одеси, в складі:

Головуючого – судді Малиновського О.М.

при секретарі –  Стояновій І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, в місті Одеса, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, житлово-будівельного кооперативу «Ленінський-33», треті особи: Четверта одеська державна нотаріальна контора, Одеська міська рада – про визнання недійсним правовстановлюючого документу, свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування свідоцтва про право на спадкування за законом, встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання право спільної сумісної власності, встановлення факту прийняття спадщини, встановлення факту ухилення від виконання обов’язку утримання, усунення від спадщини, визнання права власності та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, за участю третьої особи без самостійних вимог: житлово-будівельний кооператив “Ленінський-33” – про визнання заповіту недійсним, визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ

    ОСОБА_2 звернулась до суду з позовними вимогами в яких просила встановити факт прийняття нею спадщини у вигляді квартири АДРЕСА_1 після смерті її батька ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, визнавши за нею право власності на зазначену квартиру в порядку спадкування за законом.

    Ухвалою суду від 10.12.2008р. провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_2 в частині визнання права власності було закрито в зв’язку з відмовою від цієї частини вимог. Ухвалою суду від 27.03.2009р. позовні вимоги ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини були залишені без розгляду за заявою представника ОСОБА_2  

    Під час розгляду справи, ухвалою суду від 20.11.2008р. до участі у справі в якості третьої особи з самостійними вимогами був залучений ОСОБА_1 В пред’явлених позовних вимогах, з урахуванням їх уточнень, ОСОБА_1 просив:

-   визнати недійсною довідку № 91 від 06.12.1993р. видану ЖБК «Ленінський-33» на ім’я ОСОБА_3;

-   встановити факт проживання однією сім’єю ОСОБА_3 з ОСОБА_4 з 1987р. по 1993р.;

-   визнати квартиру АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_3 спільною сумісною власністю із ОСОБА_1, як спадкоємцем ОСОБА_4 та визначити ? частику у такому майні за ОСОБА_1;

-   встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3;

-   встановити факт перебування ОСОБА_4 на утриманні у ОСОБА_3;

-   встановити факт ухилення ОСОБА_2 від виконання обов’язку щодо утримання ОСОБА_3;

-   усунути ОСОБА_2 від права на спадкування майна після смерті ОСОБА_3;

-   визнати право власності на ? частини квартири АДРЕСА_1;

-   визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 03.03.2009р. видане Четвертою одеською державною нотаріальною конторою на ім’я ОСОБА_2;

-   скасувати державну реєстрацію свідоцтва про права на спадщину за законом від 03.03.2009р. видане Четвертою одеською державною нотаріальною конторою на ім’я ОСОБА_2

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що на думку ОСОБА_1, його тітка ОСОБА_4 сумісно проживала однією сім’єю з 1987 року по 1993 рік з ОСОБА_3 та перебувала на його утриманні. Проживаючи сумісно вона допомогла ОСОБА_3 сплатити пай за спірну квартиру, грошовими коштами, які вона отримала від продажу свого будинку. В зв’язку з чим згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про власність» квартира належала їм на праві спільної сумісної власності, а видана довідка ЖБК «Ленінський-33» повинна бути визнана недійсною.  Після смерті ОСОБА_3, відкрилась спадщина, яка складається з ? частини спадкової квартири. Вона відповідно до ст.531 ЦК України (в ред..1963р.) як утриманець фактично прийняла спадщину, розмір якої дорівнює ? частину квартири. ОСОБА_1 також вважав, що ОСОБА_4 набула право власності на квартиру згідно ст.344 ЦК України (в ред.2003р.), так як постійно проживала в квартирі, сплачувала комунальні платежі, займалась її впорядкуванням.  Як зазначав ОСОБА_1, ОСОБА_2 слідує усунути від спадщини, оскільки остання ухилялась від утримання ОСОБА_3 Позовні вимоги в частині визнання недійсним свідоцтва про права на спадщину за законом, видане 03.03.2009р. на ім’я ОСОБА_2  та скасування державної реєстрації права власності мотивовані тим, що вказане свідоцтво було видано державним нотаріусом під час арешту спірної квартири.

    У судовому засіданні представник ОСОБА_1 пред’явлені та уточненні позовні вимоги  підтримав, просив задовольнити.

    ОСОБА_2 пред’явлені позовні вимоги не визнала та пред’явила зустрічні позовні вимоги в яких посилаючись на те, що ОСОБА_4 не мала права заповідати ОСОБА_1 належну її батькові  квартиру, просила визнати  недійсним заповіт від 10.11.1995р. посвідчений державним нотаріусом Першої кіровоградської державної нотаріальної контори.  Додатково, ОСОБА_2 посилаючись на те, що на спірну квартиру, яка на даний час належить їй на праві власності, накладені арешти судом, просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1.

    Представник ЖБК «Ленінський-33» в судому засіданні вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки спірна квартира знаходиться на балансі кооперативу та після смерті ОСОБА_3 належить ЖБК на праві власності. Просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

    Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні пред’явлені зустрічні позовні вимог не визнав в повному обсязі та посилаючись на їх безпідставність просив відмовити в повному обсязі.

    Представники Четвертої одеської державної нотаріальної контори та Одеської міської ради в судове засідання не явились без поважних на те причин. Про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.  

Суд заслухавши пояснення сторін та їх представників, вивчивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного.

ОСОБА_3 під час свого життя в січні 1992р. сплатив в повному обсязі пайовий внесок в розмірі 4877 карбованця за  квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою ЖБК «Ленінський – 33» № 91 від 06.12.1993р. (а.с.9том1).  На підставі вищевказаної довідки за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності в ОМБТІ та РОН про що було видано реєстраційне посвідчення (а.с.8 том1).

Зазначені обставини вказують на те що ОСОБА_3 у відповідність до ст.15 Закону України “Про власність” № 697-ХІІ від 07.02.1991р., який на той час був дійсним, набув право власності на квартиру АДРЕСА_1, саме з часу сплати пайового внеску.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується а/з про смерть № НОМЕР_1 від 19.07.1993р. по відділу ЗАГС  м. Одеси (а.с.15  том1).

Після його смерті відкрилась спадщина яка складається з квартири зазначеної вище.

Після відкриття спадщини спадкоємцем першої черги, відповідно до ст.529 ЦК УРСР (в ред.1963р.) є дочка померлого – ОСОБА_2, дошлюбне прізвище “Закутська”. Дана обставина підтверджується а/з про її народження № 2725  від 28.09.1962р. по міському відділу ЗАГС м. Одеси (а.с.13 том1).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 після смерті свого батька, 03.09.1993р. звернулась до Восьмої одеської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. В зв’язку з чим в держнотконторі було заведено спадкову справу № 394/93р.

Як було встановлено судом та було визнано сторонами по справі під час проведення попереднього судового засідання, до смерті ОСОБА_3, сумісно з ним в спірній квартирі проживала його племінниця ОСОБА_4, 1947 року народження, інвалід ІІІ-ої групи з дитинства.

Згідно ст. 548 ЦК УРСР (в ред. 1963р.), для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Відповідно до  п.2 ст.549 ЦК УРСР (в ред.1963р.), визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він подав заяву до державної нотаріальної контори по місцю відкриття спадщини про прийняття спадщини.  Звернувшись до державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини ОСОБА_2 у відповідність до зазначеної вище норми фактично прийняла спадщину після смерті свого батька у вигляді спадкової квартири. Проте оформити права на спадкове майно не змогла в зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів на квартиру. ОСОБА_4 в свою чергу до державної нотаріальної контори з заявою при прийняття спадщини  не зверталась, проте продовжила проживати в спірній квартирі після смерті ОСОБА_3 до своєї смерті.

ОСОБА_4 померла 03.02.2008р. Даний факт підтверджується а/з про смерть № НОМЕР_2 від 11.02.2008р. по першому відділу РАЦС Приморського районного управління юстиції м. Одеси (а.с.99 том.1).

Під час свого життя, ОСОБА_4 в Першій кіровоградській державній нотаріальній конторі, 10.11.1995р., зробила розпорядження, яким на випадок своєї смерті заповідала все належне їй майно ОСОБА_1 Заповіт було посвідчено державним нотаріусом, реєстровий номер 3-3806 (а.с.101 том1).

ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4, 30.05.2008р. звернувся до нотаріальної контори з заявою в якій просив видати на його ім’я свідоцтво про право на спадщину за заповітом.  Тобто, ОСОБА_1 звернувшись з відповідною заявою до нотаріальної контори, згідно ч.1 ст.1269 ЦК України, вважається таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4

Згідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частина 1 ст. 60 ЦПК України, визначає, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень.  

Отже, зазначені норми ЦПК України, визначають обов’язок кожної сторони по справі  доводити обставини якими обґрунтовуються пред’явлені вимоги чи заперечення. Доведеність того чи іншого факту, повинно ґрунтуватися на представлених суду  належних та допустимих доказах. Такі дані, відповідно до ч.1 ст. 57 ЦПК України, встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Стаття 531 ЦК України (в ред.. 1963р.) передбачає, що до числа спадкоємців за законом відносяться непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менш одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців  вони спадкують нарівні з спадкоємцями той черги, яка призивається до спадкування. Тобто, виходячи зі змісту даної норми, для встановлення права успадкувати майно утриманцем, необхідно встановлення двох фактів: непрацездатність особи на час смерті спадкодавця та перебування на утриманні у спадкодавця не менш одного року до його смерті.

    З боку ОСОБА_1 та його представників, суду не надано жодного належного доказу, який би вказував, що ОСОБА_4 проживаючи сумісно з ОСОБА_3 в одній квартирі  перебувала на його утриманні. Сам по собі факт проживання в одній квартирі не може бути безумовним підтвердженням згаданого вище факту. Зокрема, суду не було представлено доказів в підтвердження того факту, що ОСОБА_3 проживаючи з ОСОБА_4 з 1987р. по 1993р.  працював, отримував заробітну платню та міг утримувати ОСОБА_4, а для неї така допомога була постійною та основним джерелом засобів існування. Навпаки, представник ОСОБА_1 в позовній заяві зазначав, що ОСОБА_3 хворів, в зв’язку з чим ОСОБА_4 його доглядала, утримувала та поховала за власний кошт. Суд приймає до уваги також ту обставину, що ОСОБА_4 отримала в 1975 році безстроково пенсію за  віком, по  ІІІ групі інвалідності, згідно Закону «Про державні пенсії» за вислугу років (а.с.123 том.1). Отже на час проживання з ОСОБА_3 отримувала пенсію.  

    За недоведеністю та відсутністю доказів, суд відхиляє посилання представника ОСОБА_1 на набуття ОСОБА_4 права спільної сумісної власності на спірну квартиру в зв’язку зі сплатою нею сумісно з ОСОБА_3 пайового внеску відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про власність», а як наслідок і визнання недійсною довідку ЖБК «Ленінський-33». Такі посилання представника, поруч з його посиланнями про перебування ОСОБА_4 на утриманні у ОСОБА_3, є суперечливим та взаємовиключними.  Надані копії квитанцій про надання ОСОБА_4 допомоги її родичами, які нібито були спрямовані на виплату паю, судом не можуть бути прийняти до уваги, так як така допомога, виходячи наданих суду квитанції,  надавалась в 2007 році, тобто  після виплати ОСОБА_3 пайового внеску за квартиру.  Письмові пояснення ОСОБА_5, ОСОБА_6 є недопустимими доказами та не можуть бути прийняти судом (а.с.170,171 том1).

    Є безпідставні посилання ОСОБА_1 на набуття ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру на підставі ст.344 ЦК України (в ред..2003р.) за набувальною давністю, так як застосування даної норми, з урахуванням п.8 прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в ред..2003р.)  буде можливим лише з 01.01.2011 року.

Відповідно до ст.528 ЦК України (в ред. 1963р.) не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя. Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

З боку ОСОБА_1 не доведено та не підтверджено доказами та обставина, що  ОСОБА_2 вчинила будь-яку дію, зазначену в ст. 528 ЦК України, яка може бути підставою для усунення її від спадщини. Посилання на ухилення ОСОБА_2 від виконання обов’язку по утриманню її батька ОСОБА_3 є припущеннями з боку позивача та об’єктивно не доведена.

Відповідно до ст.1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

    Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.03.2009р., посвідченого державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори, реєстровий номер 3-593, за ОСОБА_2 було посвідчено право на спадкову квартиру АДРЕСА_1. З урахуванням встановлених та зазначених в цьому рішенні фактів свідоцтво про право на спадщину було видане належному спадкодавцю, в розмірі частки яка відповідає закону. Проте свідоцтво було видано в той час, коли ухвалою суду від 20.02.2008р. був накладений арешт на спірну квартиру, про що в єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна був внесений реєстровий запис. Тобто нотаріус, при наявності заборони на арешт спірної квартири не мала право проводити будь-які нотаріальні дії пов’язані з видачею свідоцтва про права на спадщину за законом на ім’я ОСОБА_2  На думку суду встановлення даного факту не може бути підставою для визнання такого свідоцтва недійсним. В даному випадку встановлення такого порушення під час розгляду справи є підставою для постановлення окремої ухвали згідно ст. 211 ЦПК України.

    Отже, аналіз доказів наданих з боку ОСОБА_1 та його представників в їх сукупності вказує на безпідставність пред’явлених позовних вимог, в задоволенні яких слідує відмовити в повному обсязі.

    Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 також не підлягають задоволенню з наступних підстав.

    Так, відповідно до ч.3 ст.56  Закону України „Про нотаріат” при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Отже, нотаріус при посвідченні заповітів не зобов’язаний вимагати від заповідача будь-яких документів підтверджуючих його право власності на заповідаємо майно. Не зобов’язаний і заповідач надавати будь-які правовстановлюючі документи на майно яке заповідає. Таким чином, посилання ОСОБА_2 в обґрунтування своїх позовних вимог не відповідають вимогам закону та судом відхиляються.    

    Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України (в ред..1963р.) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

    ОСОБА_2 набула право власності на спадкову квартиру отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом. Наявність арешту спадкового майна не може вважатися судом правовою підставою для набуття права власності за рішенням суду, оскільки арешт є тимчасовою забороною на розпорядження майном, який не змінює обсягу прав власності на майно. Отже позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам закону.

    керуючись ст.ст.10,11,57,64,209,212,214,215,218 ЦПК України,  -

ВИРІШИВ

    В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, житлово-будівельного кооперативу «Ленінський-33», треті особи: Четверта одеська державна нотаріальна контора, Одеська міська рада – про визнання недійсним правовстановлюючого документу, свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування свідоцтва про право на спадкування за законом, встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання право спільної сумісної власності, встановлення факту прийняття спадщини, встановлення факту ухилення від виконання обов’язку утримання, усунення від спадщини, визнання права власності – відмовити в повному обсязі.

    В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, за участю третьої особи без самостійних вимог: житлово-будівельний кооператив “Ленінський-33” – про визнання заповіту недійсним, визнання права власності – відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області, через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня оголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя –