Справа №___ 2-29___

                                                                                                                                                                     2010р.

                                              Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

                                                ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

«_11_» травня 2010р.   Свердловський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді       Бабенко С.Ш.,

при секретарях          Радченко Л.О., Пархоменко Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Свердловська Луганської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання» про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та трьох процентів річних у зв’язку з простроченням строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рішенням суду, про поновлення процесуальних строків звернення з позовом до суду,

                             в с т а н о в и в :

          Позивач звернувся до Свердловського міського суду з позовною заявою до відповідача по справі про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 грн, завданої незаконним його звільненням 27.06.2003р. на підставі наказу №640 за п.4 ст.40 КЗпП України з Краснодонської філії ТОВ „Луганське енергетичне об'єднання", де він працював в якості електрослюсаря з експлуатації засобів обліку електричної енергії з 01.04.2003р. до 27.06.2003р. В обґрунтування вимог позивач навів, що рішенням Апеляційного суду Луганської області від 25.02.2008р. його поновлено на посаді електромонтера з експлуатації електричних лічильників Свердловського РЕМ Краснодонської філії ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» та на його користь стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.06.2003р. по 25.02.2008р. у розмірі 50349,66 грн.

          Крім того, позивач упродовж слухання справи судом змінив свої позовні вимоги у сторону їх збільшення у зв’язку з чим, просить суд стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 3000 грн, компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рішенням суду у розмірі 14 500,70 грн, та трьох процентів річних у зв’язку з простроченням строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рішенням суду у розмірі 2769,14 грн із суми 50349,66 грн, надав відповідні розрахунки та обґрунтування цих сум.  

          Крім того, позивач в обґрунтування своїх вимог щодо заподіяння йому моральної шкоді відповідачем зазначив, що його звільнення відбулося на підставі підроблених посадовими особами відповідача документів, за наказом посадових осіб відповідача, свідки, які є працівниками відповідача, надавали у суді завідомо неправдиві свідчення. Внаслідок незаконних дій посадових осіб відповідача він весь час з 27.06.2003р. по 25.02.2008р. був позбавлений конституційного права на вільно обрану працю, що призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, позбавило його реалізації своїх звичок і бажань, призвело до погіршення відносин з оточуючими людьми та інших негативних наслідків. Навіть після винесення рішення суду про поновлення його на роботі, посадові особи відповідача робили все, щоб перешкодити його праву на працю. За наказом директора відповідача Моісєєва М.В., з метою завадити йому поновленню на роботі, начальник відділу охорони відповідача не пропускав його на територію адміністративної будівлі відповідача. Також посадові особи відповідача вже під час розгляду справи у суді дізнавшись, що він працевлаштувався на іншому підприємстві робили спроби шляхом наведення наклепу перешкодити йому працювати та заробляти собі на життя. У березні 2004р. спочатку заступник начальника Свердловського РЕМ Краснодонської філії відповідача ОСОБА_3 особисто приїжджав до керівництва ВАТ «Свердловський завод гірничошахтного обладнання» та наводив на нього наклеп, який виражався у розповсюджені про нього неправдивих відомостей, які шкодили його репутації, та у подальшому, після невдалих спроб ОСОБА_3, директор Краснодонської філії відповідача Гайдук О.І. також директору ВАТ «Свердловський завод гірничошахтного обладнання» ОСОБА_5 наводив на нього наклеп з метою перешкодити йому заробляти собі на життя власною працею.

          У судовому засіданні позивач ОСОБА_1  змінені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, підтвердив обставини, викладені у позові, наполягає на їх задоволенні.

          Представник відповідача Коломоєць Д.М.  заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що звільнення ОСОБА_1 з підприємства не заподіяло йому моральної шкоди, так як після звільнення останній працевлаштувався на інше підприємство та у подальшому зареєстрований приватним підприємцем, основним його напрямом діяльності є надання правової допомоги фізичним та юридичним особам, тому відповідач жодним чином не перешкоджав йому заробляти собі на життя власною працею. Вимоги позивача щодо стягнення компенсації та відсотків вважає необґрунтованими та незаконними. Також вважає, що позивачем при поданні позову пропущений передбачений законом строк позовної давності та просить з цього приводу застосувати строки позовної давності.  

          Суд вислухавши пояснення сторін, свідка ОСОБА_7 , який у судовому засіданні підтвердив факт настання у позивача з приводу його незаконного звільнення з ТОВ «ЛЕО» моральних страждань, дослідивши пояснення свідка ОСОБА_5 , який підтвердив факт звернення до нього директора Краснодонської філії ТОВ «ЛЕО» Гайдука О.І., який повідомив його про прийняття на роботу ОСОБА_1, який веде у судових органах багато позовів як юридичних так і фізичних осіб, серед яких справи проти ТОВ «ЛЕО», що впевнило його про можливість позивача рішати принципові питання щодо керованого ним підприємства, та це звернення жодним чином не потягло упередженого та необ’єктивного відношення до ОСОБА_1 як з боку керівництва підприємства, де він працював, так із боку колективу, дослідивши матеріали справи, які є достатніми для розгляду справи по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Судом встановлено, що наказом Краснодонської філії ТОВ «Луганське енергетичне об’єднання» від 26.03.2003р. позивача прийнято на роботу на посаду контролера енергонадзору, потім переведено електромонтером по експлуатації лічильників. Наказом від 27.06.2003р. позивача було звільнено з останнього місця роботи за п.4 ст.40 КЗпП України. Звільнення проведено за згодою профспілкового комітету. З даним наказом позивач був не згодний і 28.08.2003р. звернувся до суду з позовом про поновлення його на роботі. Даний позов неодноразово розглядався Свердловським міським судом Луганської області, рішення якого оскаржувались  позивачем до апеляційного суду Луганської області та касаційної інстанції.

          25.02.2008р. колегією суддів судової палати з цивільних прав апеляційного суду Луганської області ухвалено рішення за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Луганське енергетичне об’єднання» в особі Краснодонської філії про визнання відсутності в діях складу порушення трудової дисципліни, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, яким позовні вимоги задоволено, а саме:

в діях ОСОБА_1 28.05.2003р. щодо особистого звернення до керівництва ТОВ «ЛЕО» визнано відсутність складу прогулу;

наказ по Краснодонській філії ТОВ «ЛЕО» №640 від 27.06.2003р. про звільнення ОСОБА_1 за п.4 ст.40 КЗпП України визнано незаконним і скасовано;

ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді електромонтера по експлуатації електричних лічильників Свердловського району електричних мереж Краснодонської філії ТОВ «ЛЕО»;

стягнуто з ТОВ «ЛЕО» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.06.2003р. по 25.02.2008р. у сумі 50349,66 грн. Дане рішення суду набрало законної сили.

          Також по справі Апеляційним судом Луганської області 07.04.2008р. постановлена ухвала про роз’яснення рішення суду щодо вирішення питання про обов’язкові платежі, які підлягають відрахуванню у вигляді податків і зборів із нарахованої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у відповідні державні та цільові фонди.

          Суд враховує, те, що справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ЛЕО» майже п’ять років, з 08.07.2003р. по 07.04.2008р. включно розглядалася судами різних інстанцій, та йому, як позивачу необхідно було приймати участь у судових засіданнях у Свердловському міському суді та у суді апеляційної інстанції, для чого треба було витрачати свій особистий час, у зв’язку з чим, був порушений його звичний життєвий ритм і йому необхідно було докладати додаткових зусиль для його поновлення, від чого він психологічно страждав.

          Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. №4 (з наступними змінами і доповненнями) оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими  актами,  введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин… та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

          Судом також достовірно встановлено, що виниклі між сторонами правовідносини регулюються нормами законодавства про працю. Відповідно до вимог ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування   моральної шкоди визначається законодавством.

          Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої  шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. З цього приводу судом встановлено, що позивач тривалий час не був поновлений на роботі при незаконному його звільненні відповідачем з посади електромонтера по експлуатації електролічильників Свердловського РЕМ ТОВ «ЛЕО» та тільки 26.02.2008р. був поновлений за рішенням суду на роботі, що підтверджує факт заподіяння позивачеві моральних страждань та наявність причинного зв’язку між заподіяною шкодою та протиправними діями відповідача при незаконному звільненні позивача.

          Відповідно до вимог до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Днем, коли позивач дізнався про порушення свого права, є день, коли він дізнався про його звільнення, а саме, 27.06.2003р., та перебіг строку позовної давності відповідно до загальних підстав перебігу строків позовної давності, передбачених ст.253 ЦК України, починається з 28.06.2003р.

          Також суд вважає необгрутованою позицію позивача що датою, коли він дізнався про порушене його право на труд, є дата ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі, тобто 25.02.2008р., та зазначає, що таким чином позивач намагається безпідставно переконати суд що весь час упродовж практично п’яти років слухання справи судом про поновлення його на роботі він не знав про  його порушене право на працю .

          Оскільки для правовідносин, пов’язаних із відшкодуванням моральної шкоди, спричиненої внаслідок виконання особою своїх трудових обов’язків, законодавством про працю встановлений тримісячний строк позовної давності, позивач у законодавчо встановлений законом строк не скористувався своїм правом на заявлення позовних вимог до відповідача щодо стягнення моральної шкоди у зв’язку з його незаконним звільненням. Такі позовні вимоги також не вирішувалися судом при розгляді справи щодо поновлення позивача на роботі. Між тим, посилення відповідача на те, що строк позовної давності ним не пропущений, оскільки він дізнався про порушення його права на працю саме з моменту постановлення рішення суду про поновлення його на роботі та додаткового рішення суду є необґрунтованими, позбавленими логічному змісті, оскільки саме при звернені позивача до суду 08.07.2003р. позивачем зазначено у позові та обґрунтовано вимоги його щодо порушення його права на працю у зв’язку з незаконним звільненням з роботи.  

          Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

          З цього приводу позивачу надано судом можливість вирішити питання про перебіг строків позовної давності, та з цього приводу позивачем 11.05.2010р. заявлені у суді додаткові позовні вимоги щодо поновлення строків звернення до суду з заявленими позовними вимогами, в тому числі, і щодо вимог про стягнення моральної шкоди.  

          Відповідно до вимог ст.234 КЗпП України передбачено поновлення судом строків, пропущених з поважних причин за рішенням суду.

         Одночасно позивач разом із заявленням клопотання про поновлення строку звернення з позовом до суду у період з серпня 2003р. по час звернення з зазначеним позовом 05.05.2008р. не навів поважних причин його пропуску, зазначивши лише, що причиною пропуску вказаного строку є відсутність у нього доказів порушення його трудових прав у зв’язку з його звільненням аж до ухвалення рішення суду від 25.02.2008р. про поновлення на роботі. Суд вважає,   що   необізнаність та відсутність, на думку позивача, доказів на підтвердження його законних вимог не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, так як, при вирішенні судом питання про поновлення позивача на роботі та інших позовних вимог, які випливають із факту незаконного звільнення особи, повно і всебічно з’ясовуються обставини, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, досліджуються докази на підтвердження вимог сторін. За таких обставин, з моменту звернення з позовом до суду про поновлення на роботі позивач мав законодавче право на звернення із позовними вимогами щодо стягнення на його користь заподіяної відповідачем моральної шкоди у зв’язку з його незаконним звільненням з роботи. Також позивачем суду не надано жодних даних щодо тяжкого стану його здоров’я, інших суттєвих причин, які б перешкоджали позивачу у встановлені законом строки звернутися до суду за захистом його порушеного права.

          Що стосується вимог позивача про стягнення на його користь компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та трьох процентів річних у зв’язку з простроченням строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рішенням суду, такі вимоги не підлягають задоволенню у зв’язку з їх необгрунтованістю.

          Судом встановлено, та це не заперечується сторонами, що відповідно до виконавчого листа, виданого 24.04.2008р. Свердловським міським судом Луганської області на виконання рішення Апеляційного суду Луганської області про стягнення на користь ОСОБА_1 з ТОВ «ЛЕО» середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27.06.2003р. по 25.02.2008р. у сумі 50349,66 грн, постановою державного виконавця Жовтневого відділу ДВС Луганського міського управління юстиції від 14.05.2008р. відкрите виконавче провадження щодо виконання зазначеного рішення суду.  Відповідно до рішення Апеляційного суду від 25.02.2008р. у межах платежу за один місяць позивачу у березні 2008р. сплачено 672,60 грн, що підтверджено платіжною відомістю відповідача.  Сторони також не заперечують, що на грудень 2009р. перед позивачем сплачено всю суму стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відрахуванням відповідних податків і зборів. Також відповідно до наданих суду відповідачем копій рішень судів встановлено, що дії державного виконавця у період після відкриття виконавчого провадження і до остаточного розрахунку були неодноразовим предметом оскарження у судовому порядку.  

          Таким чином, позивачу дійсно після набрання 07.04.2008р. рішенням суду законної сили середній заробіток за час вимушеного прогулу остаточно був сплачений у повному обсязі у грудні 2009р.

          Відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати» від 19.10.2000р. компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам… Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, і заробітна плата.  

          Відповідно до ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.

          Оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою відповідно до вимог ст.235 КЗпП України є одноразовою компенсаційною виплатою у зв’язку з вимушеним прогулом працівника у разі його незаконного звільнення, його стягнення визначено на підставі рішення суду, у суду не має правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

          Таким чином, положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», Порядку проведення громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001р. №150 у виниклих між сторонами правовідносинах застосовувати не можливо.

          Відповідно до вимог ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивач вимагає сплатити відповідачем на його користь три процента річних від простроченої до сплати суми.  

          Статтею 509 ЦК України визначене поняття «зобов’язання» а також підстави його виникнення, а саме, зобов'язанням визнається правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

          Згідно до ст.526 ЦК України загальними умовами виконання зобов’язання є те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Виходячи з зазначених норм, зобов’язання можуть виникнути тільки з цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених саме цивільним законодавством України.

          Відповідно до ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», правових позицій Верховного Суду України та Вищого господарського суду України,  під грошовим зобов'язанням слід розуміти зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

          Таким чином, положення ст.625 ЦК України можна застосовувати тільки до правовідносин, що виникають саме із зазначених вище підстав.

          Як вбачається з матеріалів даної справи, спірні правовідносини виникли із трудових відносин, у зв’язку з чим положення ст.625 ЦК України до них застосовувати не можливо.

         Згідно зі ст.88 ЦПК України судові витрати суд вважає необхідним віднести за рахунок держави, оскільки на момент подачі позову позивач відповідно до закону звільнений від сплати судових витрат.  

          На підставі ст.ст.233,235 237-1 КЗпП, ст.ст.509,526,625 ЦК України, керуючись ст.ст.10-15,60,212-215,218 ЦПК України, суд

                                в и р і ш и в :

         У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання» про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, відмовити за пропуском строків позовної давності.

          У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання» про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та трьох процентів річних у зв’язку з простроченням строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рішенням суду, про поновлення процесуальних строків звернення з позовом до суду відмовити за необґрунтованістю.

         Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені у нарадчий кімнаті та проголошені у судовому засіданні 11.05.2010р. Рішення суду у повному обсязі складено 13.05.2010р.

          Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції до Апеляційного суду Луганської області подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через суд першої інстанції.

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий