РІШЕННЯ                     2-3371/10

                                                      Іменем   України

                                                            ( заочне )

    21 липня 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва

В складі головуючого                      судді   Чередніченко Н.П.

При секретарі                                                Чигир Т.Ф.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Заступника Генерального прокурора України  в інтересах держави в особі Міністерства Фінансів України  до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу                                             нерухомого майна недійсним та повернення майна, -

                                                             Встановив:

    Позивачі звернулися з вказаним позовом в суд до відповідачів мотивуючи свої вимоги тим, що Генеральною прокуратурою України розслідується кримінальна справа    № 80-1110 порушена стосовно ОСОБА_4 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189 КК України.

          З метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої злочинними діями обвинуваченого ОСОБА_4, та конфіскації майна, передбаченої як обов’язкове покарання санкцією ч. 4 ст. 189 Кримінального кодексу України, відповідно до ст.ст. 125, 126 Кримінально-процесуального кодексу України постановою слідчого Грищенка В.А. від 03.11.2009 на все належне                  ОСОБА_4 майно накладено арешт.

          Водночас у ході досудового слідства встановлено обставини, що свідчать про незаконне відчуження арештованого нерухомого майна, яке перебувало у спільній сумісній власності ОСОБА_4 та його дружини ОСОБА_1 В зв»язку з чим позивачі і вимушені були звернутися до суду .

    В судовому засіданні позивач та представник  позивача підтримали заявлені позовні вимоги та просили суд постановити рішення , яким  визнати недійсним укладений 25.12.2009 ОСОБА_1та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу машиномісця НОМЕР_1 у вбудованому підземному паркінгу загальною площею 23,00 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.;зобов’язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 машиномісце НОМЕР_1 у вбудованому підземному паркінгу загальною площею 23,00 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;зобов’язати ОСОБА_1повернути ОСОБА_2 42 350  грн. 16 коп., отриманих за договором купівлі-продажу машиномісця від 25.12.2009.

    Відповідачі до суду не з»явилися . Судом про дату судового засіданні повідомлялися належним чином. Причина їх неявки суду невідома.

    Третя особа до суду не з»явилася . Судом про дату судового розгляду повідомлена належним чином та у встановлений законом порядок причина її неявки суду невідома.

    На підставі наявних в справі доказів суд ухвалив провести заочний розгляд справи .

    Вислухавши пояснення позивачів, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне .

          Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 відділом реєстрації актів громадянського стану Ватутінського району м. Києва 01.03.1996 зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1(а.с.19)

           Зазначений шлюб у встановленому законом порядку на цей час не розірвано та не визнано недійсним.

           У період перебування у шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 придбано об’єкт нерухомого майна – машиномісце НОМЕР_1 площею 23,00 кв.м, яке розташоване у вбудованому підземному паркінгу по АДРЕСА_1 на який 08.12.2009 оформлено право власності на ОСОБА_1(а.с.9)

           Відповідно до договору купівлі-продажу машиномісця від 25.12.2009 ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 продала вказане нерухоме майно ОСОБА_2.(а.с.6)

           При цьому в п.п. 5, 14 вказаного договору зазначено, що представник продавця ОСОБА_1 у своїй заяві заявляє, що машиномісце, яке є предметом цього договору є особистою власністю ОСОБА_1, оскільки придбане не в шлюбі та не перебуває під забороною (арештом) відчуження.

           Статтею 368 Цивільного кодексу України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

           Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

           Відтак в силу вказаних положень законодавства зазначене машиномісце є об’єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4, тобто на нього також накладено арешт постановою слідчого.  

           Статтею 63 цього Кодексу передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

           Водночас вимогами ч.ч. 3, 4 ст. 65 Сімейного кодексу України передбачено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

            При цьому відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

           Натомість ОСОБА_1 відчужила машиномісце НОМЕР_1 площею 23,00 кв.м, яке розташоване у вбудованому підземному паркінгу по АДРЕСА_1, придбане під час перебування у зареєстрованому шлюбі, без нотаріально засвідченої письмової згоди чоловіка ОСОБА_4 При цьому таке майно було відчужено у період дії арешту накладеного на все належне ОСОБА_4 майно.

           Окрім того, слід зазначити, що відповідно до ст.ст. 237, 238 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

           Ураховуючи, що ОСОБА_1 не мала права самостійного відчуження об’єкта нерухомого майна, що перебував у спільній сумісній власності з  ОСОБА_4, у її представника ОСОБА_3 були відсутні підстави для укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.

           При цьому ОСОБА_3 за відсутності права на вчинення дій по відчуженню машиномісця вніс неправдиві відомості до положень договору, за якими спірне майно придбане ОСОБА_1 не в шлюбі та зазначене майно не перебуває під забороною (арештом) відчуження.

            Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

            У той же час відчуження арештованого майна здійснено ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 з порушенням вищезазначених вимог цивільного та сімейного законодавства.  

            Статтею 215 вказаного Кодексу передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

            Згідно з ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

            Зважаючи на те, що договір купівлі-продажу машиномісця від 25.12.2009 укладено ОСОБА_1 з порушенням зазначених вимог цивільного та сімейного законодавства, такий договір підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, а отримане ОСОБА_2 машиномісце НОМЕР_1 площею 23,00 кв.м, яке розташоване у вбудованому підземному паркінгу по   АДРЕСА_1 поверненню ОСОБА_1

            Статтею 59 Кримінального кодексу України передбачено, що покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

            Положеннями ч. 1 ст. 49 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності.  

             Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним» від 25.08.1998 № 1340 кошти, одержані від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду, та іншого майна, що переходить у власність держави, крім вилученого митними органами майна, щодо якого винесено рішення суду про конфіскацію зараховуються до державного бюджету.

             З огляду на викладене, спірне нерухоме майно - машиномісце має бути повернуто у порядку двосторонньої реституції ОСОБА_1, оскільки таке майно поряд з іншим належним ОСОБА_4 підлягає конфіскації згідно вимог ст. 59, ч. 4 ст. 189 КК України в доход Державного бюджету України.  

             Незаконне, з грубими порушеннями вимог чинного законодавства відчуження майна, що має бути конфісковане у власність держави, призведе до ненадходження значної суми коштів до державного бюджету та суттєво порушить економічні інтереси держави тому позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі .

             На підставі викладеного та керуючись ст..ст.212-215 ЦПК України ,суд,-

                                                                   Вирішив :

Позов задовольнити .

Визнати недійсним ,укладений 25.12.2009 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу машиномісця НОМЕР_1 у вбудованому підземному паркінгу загальною площею 23,00 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов’язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 машиномісце НОМЕР_1 (п’ятдесят вісім) у вбудованому підземному паркінгу загальною площею 23,00 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов’язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 42 350 (сорок дві тисячі триста п’ятдесят) грн. 16 коп., отриманих за договором купівлі-продажу машиномісця від 25.12.2009.  

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

             Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

    Суддя :