АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці «29» червня 2010 р. колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

    головуючого                            Підгорної С.П.    

    суддів                                  Семенюка К.М., Марчака В.Я.

            секретаря судового засідання   Яремович О.В.

    за участю прокурора                   Воловідника Р.І.

    адвокатів                       ОСОБА_1 та ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, цивільного позивача ОСОБА_6 та прокурора Чернівецької області Воловідника Р.І. на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20.04.2010 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком         ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Чагор Глибоцького району Чернівецької області, українець, громадянин України, з середньою освітою, одружений, приватний підприємець, проживає в с. Валя Кузьмін Глибоцького району Чернівецької області, раніше не судимий,

- засуджений за ст. 122 ч. 1 КК України до 2 (двох) років позбавлення волі;

- за ст. 125 ч. 2 КК України до 1 (одного) року обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_7 призначено покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженець м. Чернівці, українець, громадянин України, з вищою освітою, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працює юристом ПП «Джус і Ко», проживає в с. Валя Кузьмін Глибоцького району Чернівецької області, раніше не судимий,

- засуджений за ст. 122 ч. 1 КК України до 2 (двох) років позбавлення волі;

- за ст. 125 ч. 2 КК України до 1 (одного) року обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_8 призначено покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ст.ст. 75,76 КК України засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звільнено від призначеного кожному із них покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік, якщо кожен із них протягом іспитового строку не вчинить нового злочину, зобов'язавши кожного із них протягом іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання, роботи, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

За ст.357 ч.3 КК України ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виправдано.

Справа №11-200/2010 р.                                        Головуючий у І інстанції: Марчук В.Т.

Категорія ст. 122 ч. 1 КК України             Доповідач: Марчак В.Я.

Запобіжний захід до вступу вироку суду в законну силу засудженим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишено підписку про невиїзд з постійного місця проживання.

Стягнуто солідарно із засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_3 327 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, понесеної на лікування від злочину, та 1000 грн. витрат за надання юридичної допомоги, а всього 1327 грн.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_3 2000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_3 2000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В частині відшкодування матеріальної шкоди внаслідок пошкодження куртки на суму 350 грн., штанів на суму 120 грн. та светра на суму 140 грн. позовні вимоги ОСОБА_3 залишено без розгляду, роз'яснено його право звернення до суду з таким позовом в порядку цивільного судочинства.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_4 1820 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, понесеної на лікування від злочину, та 1000 грн. витрат за надання правової допомоги, а всього 2820 грн.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_4 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди залишено без розгляду, роз'яснено його право звернення до суду з таким позовом в порядку цивільного судочинства.

Стягнуто солідарно із засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_5 1049 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, понесеної на лікування від злочину, та 1000 грн. витрат за надання правової допомоги, а всього 2049 грн.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_5 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_5 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В частині відшкодування матеріальної шкоди внаслідок пошкодження шкіряної куртки на суму 2400 грн. позовні вимоги ОСОБА_5 залишено без розгляду, роз'яснено його право звернення до суду з таким позовом в порядку цивільного судочинства.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_6 1350 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 1000 грн. витрат за надання правової допомоги, а всього 2350 грн.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_6 500 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Стягнуто солідарно із засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь Обласної комунальної установи «Лікарня швидкої медичної допомоги» 1378 грн. 90 коп. в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_4

Стягнуто солідарно із засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь Обласної комунальної установи «Лікарня швидкої медичної допомоги» 1378 грн. 90 коп. в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_5

Стягнуто із засудженого ОСОБА_8 на користь НДЕКЦ УМВС України в Чернівецькій області судові витрати в розмірі 3519 грн. 85 коп.

Стягнуто солідарно із засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь НДЕКЦ УМВС України в Чернівецькій області судові витрати в розмірі 515 грн. 57 коп.

Вирішено питання про речові докази.

Згідно вироку суду, в листопаді 2007 року між ПП ОСОБА_7 та ОСОБА_3 неофіційно була укладена трудова угода на невизначений строк про надання послуг водія по здійсненню міжнародних перевезень вантажу.

На протязі 2008 року між ОСОБА_3 та сім'єю ОСОБА_7 неодноразово виникав спір з приводу понесення ним зайвих витрат при здійсненні міжнародних перевезень, у зв'язку з чим станом на вересень 2008 року між ними склались неприязні стосунки.

11.10.2008 року ОСОБА_3, після повернення з чергового рейсу в с. Валя Кузьмін Глибоцького району Чернівецької області на автомобільній стоянці біля кафе-бару «Аврора» під час здачі чергового звіту про виконану роботу та грошей, отриманих як плату за перевезення вантажу, ОСОБА_8 та ОСОБА_7, запідозривши ОСОБА_3 в непорядності та на підставі наявних неприязних стосунків, заподіяли ОСОБА_3 середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження, як такі, що спричинили довготривалий розлад здоров’я, та його сину ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров’я, який намагався захистити батька.

Крім того, продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_7 заподіяв легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров’я, зятю ОСОБА_3 – ОСОБА_5, який сидів в салоні за кермом автомобіля «СНЕКУ СЮ311» д.н.НОМЕР_1, що знаходився біля кафе-бару «Аврора».

На вказаний вирок потерпілі та прокурор подали апеляційні скарги в яких просять вирок суду скасувати у зв’язку з невірною кваліфікацією дій ОСОБА_7 та ОСОБА_8, м’якістю призначеного покарання, невірного застосування кримінального закону, та постановити новий вирок, яким визнати винними та засудити ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ст.ст. 187 ч. 2, 355 ч. 3, 357 ч. 3 КК України. Зазначають, що суд прийшов до невірного висновку про перекваліфікацію дій засуджених з ст. 355 ч. 3 та ст. 187 ч. 2 КК України на ст. 122 ч. 1 та ст. 125 ч. 2 КК України та виправдання останніх за ст. 357 ч. 3 КК України, оскільки органом досудового слідства та в судовому засіданні здобуто достатньо доказів для засудження підсудних за вказаними статтями.

Крім того, потерпілі просять задовольнити їх позовні вимоги про відшкодування матеріальних та моральних збитків від злочину в повному розмірі та стягнути на їх користь з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 кошти, зазначені в позовних заявах.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, їх представника адвоката ОСОБА_1 та прокурора, які підтримали свої апеляції в повному обсязі, адвоката ОСОБА_2 в інтересах засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8, який просив вирок суду залишити в силі, перевіривши матеріали справи в межах поданих апеляцій та обговоривши їх доводи, провівши часткове судове слідство, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають.

При визнанні умислу винного на вчинення того чи іншого злочину суд повинен виходити із конкретних його дій, враховуючи при цьому знаряддя злочину, кількість, місце куди нанесений удар, послідуючі дії винного, його відношення до наслідків своїх дій та ті обставини, що передували вчиненню злочину.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що в діях як ОСОБА_7, так і ОСОБА_8 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 355 КК України за кваліфікуючими ознаками: примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань , тобто вимога виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання з погрозою насильства над потерпілим або близькими його родичами, вчинене за попередньою змовою групою осіб, із погрозою вбивства, поєднане з пошкодженням чи знищенням майна, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я.

Виходячи із змісту диспозиції ст. 355 КК України, відповідальність за даною статтею передбачена за примушування до виконання чи невиконання лише цивільно-правових, а не будь-яких зобов'язань, обов'язок виконання яких покладається на особу іншими галузями права, зокрема трудовим. Предметом самого зобов'язання є певні матеріальні або духовні блага, у зв'язку з передачею яких встановлюються обов'язки.

Цивільно-правове зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Підставами виникнення цивільно-правових зобов’язань є договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти. Тобто, цивільно-правове зобов’язання має бути офіційним, дійсним.

Зміст самого примушування складають дві взаємопов'язані дії, зокрема вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання та погроза застосувати насильство, пошкодити чи знищити майно. Вимога виконати чи не виконати цивільно-правове зобов'язання повинна бути викладена в рішучій (категоричній) формі. Така вимога має бути конкретною, зрозумілою для потерпілого, оскільки неконкретизована вимога складу вказаного злочину не утворює.

Зібраними по справі доказами достовірно встановлено, що причиною конфлікту між ОСОБА_7, ОСОБА_8 з одного боку та ОСОБА_3 - з іншого були особисті неприязні стосунки, які склалися в процесі спільної роботи у зв'язку з раніше допущеними порушеннями трудової угоди ОСОБА_3, бажання останнього самому визначати умови праці, наміри не дотримуватися порядку здачі і оформлення документів для наступних поїздок.

Саме вищевказані обставини слугували мотивом дій ОСОБА_8, який намагався допомогти батькам у залишенні ОСОБА_3 відповідних документів, зокрема посвідчення водія і талону до нього, до передачі ним свого закордонного паспорта згідно зазвичай встановлено порядку, проти чого не заперечував і сам потерпілий ОСОБА_3 При цьому, будь-яких конкретних вимог з приводу наявності та виконання цивільно-правових обов'язків до ОСОБА_3 з боку підсудних взагалі не було заявлено, що підтверджено як показами потерпілих, так і показами свідків, а також письмовими доказами по справі.

Посилання прокурора та потерпілих на те, що нібито підсудні примушували потерпілих до виконання цивільно-правових зобов'язань, що виникли внаслідок збитків у зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою на території Румунії та пошкодження автомобіля «МАН Е 37» є лише припущенням, оскільки вони не знайшли свого підтвердження як в ході досудового, так і судового слідства, під час якого потерпілий ОСОБА_3 пояснював, що йому і досі не зрозуміло, з яких причин підсудні вчинили конфлікт.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції вірно встановив, що 11.10.2008 року в ході конфлікту між ОСОБА_7, ОСОБА_8 з одного боку та потерпілим ОСОБА_3 - з іншого обидва підсудні умисно нанесли останньому невизначену кількість тілесних ушкоджень. Згідно висновку судово-медичної експертизи в сукупності всі ці тілесні ушкодження відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, як такі, що спричинили довготривалий розлад здоров'я.

Тому, колегія суддів вважає, що районним судом вірно перекваліфіковано дії підсудних ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по епізоду спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3 з ч.3 ст.355 КК України на ч.1 ст.122 КК України за кваліфікуючими ознаками: умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є   небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.

Що стосується посилань в апеляційних скаргах на безпідставну перекваліфікацію дій ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України за кваліфікуючими ознаками: умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я, то вони також не знайшли свого підтвердження.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що розбоєм є напад з метою заволодіння майном потерпілого. З матеріалів даної кримінальної справи вбачається, що в ході вже наявного конфлікту з потерпілими, в тому числі і з потерпілим ОСОБА_5, який є зятем ОСОБА_3 і про що було відомо ОСОБА_8, умислом ОСОБА_7 на момент посадки до автомобіля ОСОБА_5 охоплювався пошук закордонного паспорта ОСОБА_3, що фактично ним і було зроблено.

Сам ОСОБА_5 з цього приводу пояснив, що коли ОСОБА_7 сів в автомобіль «СНЕКУ», барсетка знаходилась на видному місці між передніми сидіннями. Однак, ОСОБА_7 спочатку відкрив бардачок салону автомобіля в пошуках паспорта ОСОБА_3 і, не знайшовши його там, схопився за барсетку, що призвело до взаємосутички.

Свідок по справі ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що бачив в руці ОСОБА_7, коли той знаходився в автомобілі «СНЕКУ» барсетку, але куди вона в подальшому ділась він не бачив.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні категорично стверджував, що барсетка, після того як ОСОБА_7 вийшов із вказаного автомобіля, упала із салону автомобіля на землю і ОСОБА_7 її не підбирав.

Обидва підсудні заперечують заволодіння ними барсеткою з документами та грішми ОСОБА_5

В ході досудового слідства проведено ряд обшуків за місцем проживання ОСОБА_7, їх рідних та знайомих, огляд їх автомобілів, однак барсетки та інших речей і цінностей, що в ній знаходились не було виявлено.

Судом вірно критично оцінено покази потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в частині того, що нібито бачили як ОСОБА_7 передав барсетку ОСОБА_8, з якою останній в автомобілі поїхав з місця події, оскільки вони дійсно спростовуються зазначеними вище доказами. Крім того, сам потерпілий ОСОБА_5 підтвердив, що після того як ОСОБА_7 вирвав барсетку з його руки, ОСОБА_8 витягнув його на вулицю із салону автомобіля та став наносити удари руками і ногами по різних частинах його тіла.

Разом з тим, дослідженими судом зазначеними вище доказами встановлено, що знаходячись в салоні автомобіля «СНЕRY», ОСОБА_7 умисно наносив удари кулаками в область голови та тулуба ОСОБА_5 Згодом ОСОБА_8 витяг останнього із салону автомобіля та продовжував його побиття.

Згідно висновку судово-медичної експертизи ОСОБА_5 були спричинені легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров'я.

Що стосується отримання ОСОБА_8 посвідчення водія і талону попереджень ОСОБА_3, яке мало місце ще до початку конфлікту, то останній не заперечував залишити їх до моменту привезення свого закордонного паспорта, про що він стверджував ще в ході досудового слідства і підтвердив в судовому засіданні. Тому, суд першої інстанції вірно встановив, що дії ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в цій частині не можуть містити складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України.

З урахуванням цих обставин колегія суддів вважає, що судом вірною кваліфіковано дії ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 122 КК України та ч. 2 ст. 125 КК України та встановлено відсутність складу злочину, передбаченого ст. 357 ч. 3 КК України.

Що стосується покарання, то воно обране засудженим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у відповідності до вимог ст. 65 КК України, з урахуванням характеру та ступеню суспільної небезпеки вчинених кожним із них злочинів, зокрема те, що один із злочинів відносить до категорії злочинів середньої тяжкості, а інший до категорії злочинів невеликої тяжкості. Судом першої інстанції враховано особу кожного із засуджених, зокрема, що вони раніше не судимі, по місцю проживання характеризуються позитивно, засуджений ОСОБА_8 має на утриманні неповнолітніх дітей та вірно визнав наведені обставини такими, що пом’якшують покарання кожного із підсудних.

З урахуванням всіх обставин справи та особи засуджених, суд призначив ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів і підстав для призначення їм більш суворого покарання судова колегія не вбачає.

Що стосується посилань потерпілих на те, що суд безпідставно не задовольнив їх позовні вимоги та не стягнув із засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на їх користь кошти зазначені в їх позовних заявах, то вони є необґрунтованими.

Так, у вироку суду вірно зазначено, що заявлені по справі цивільні позови ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди підлягають частковому задоволенню в частині понесених ними витрат на лікування та витрат за надання правової допомоги.

Крім того, вірно зазначено про те, що у зв'язку із пошкодженням майна кожного із вказаних потерпілих цивільні позови не можуть бути розглянуті, оскільки в ході досудового слідства та в судовому засіданні потерпілими та їх представником не заявлялись клопотання про призначення товарознавчих експертиз пошкоджених особистих речей, що унеможливило суд прийняти правильне рішення щодо дійсної суми матеріальних збитків на день вчинення злочину, які наступили внаслідок пошкодження їх майна, та роз'яснено потерпілим право звернення до суду з такими позовами в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів вважає, що суд вірно вказав, задоволенню не підлягають вимоги потерпілих ОСОБА_3 на суму 440 грн. у зв'язку з отриманням дубліката посвідчення водія, оскільки підстав для отримання його дубліката у потерпілого не було, адже встановлено судом, що він як посвідчення водія, так і талон попереджень перед початком конфлікту передав ОСОБА_8 добровільно.

Що стосується позову потерпілого ОСОБА_5 в частині відшкодування вартості барсетки в сумі 500 грн., грошей в сумі 2500 грн., мобільного телефону з карткою вартістю 950 грн. та 451 грн. на поновлення нібито викрадених ОСОБА_7 документів, то в цій частині обвинувачення ОСОБА_7 не знайшло свого підтвердження.

Суд вірно вказав, що не підлягає задоволенню позов ОСОБА_6 в частині відшкодування витрат на ремонт бампера до її автомобіля на суму 1146 грн. та 1233 грн. витрат на ремонт капота автомобіля, оскільки згідно висновку автотоварознавчої експертизи №475-а (т. 1 а.с. 135) пошкоджений бампер автомобіля є наслідком попередньої аварії. В ході досудового слідства потерпілий ОСОБА_5 пояснював, що пошкодження бамперу відбулось раніше, однак він про це сестрі ОСОБА_6, яка є власником автомобіля, не говорив.

Що стосується пошкоджень капота автомобіля «СНЕКУ», які нібито відбулись з вини підсудного ОСОБА_8, слідчий ще в обвинувальному висновку цей факт спростував і зазначив, що не слід брати до уваги покази потерпілих в тій частині, що обвинувачений ОСОБА_8 вискакував на капот автомобіля під час того як кидав камінь у вітрове скло, оскільки в цій частині їх покази не знайшли свого підтвердження під час досудового слідства (т.4 а.с.43).

Колегія суддів вважає, що районним судом враховано характер і обсяг понесених потерпілими фізичних та душевних страждань, їх тривалість, тяжкість отриманих кожним із потерпілих тілесних ушкоджень, тривалість їх лікування, тяжкість вимушених змін в житті кожного із потерпілих, та стягнув у рахунок відшкодування моральної шкоди з підсудних в таких розмірах, які є розумними та достатніми для компенсації їх моральних страждань.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку суду першої інстанції та задоволення апеляційних вимог потерпілих та прокурора.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 365, 366, 375, 377, 382 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернівецької області, -

УХВАЛИЛА:

Вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 квітня 2010 року, яким засуджено ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ст.ст. 122 ч. 1, 125 ч. 2 КК України та виправдано за ст. 357 ч. 3 КК України, залишити без змін

Апеляції потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, цивільного позивача ОСОБА_6 та прокурора Чернівецької області Воловідника Р.І. залишити без задоволення.

Головуючий                                                                                           Підгорна С.П.

Судді                                                                                                       Семенюк К.М.

                                                                                                                  Марчак В.Я.