ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця, вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2010 р.           Справа № 2-а-2441/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Дончика В.В.,

при секретарі судового засідання: Ваталінській М.А.,

за участю: представника позивача - Комісарчук М.І., представника Вінницької обласної прокуратури  - Жовміра І.В., представника відповідача - Слободянюка С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом прокурора Немирівського району Вінницької області в інтересах держави в особі Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області (далі - ТУ ГДІ у Вінницькій області) до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Поділля" (далі - СВК "Поділля") про стягнення фінансових санкцій

в с т а н о в и в :

В червні 2010 року прокурор Немирівського району звернувся в суд, в інтересах держави в особі ТУ ГДІ у Вінницькій області, з позовом до СВК "Поділля" про стягнення фінансових санкцій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою начальника ТУ ГДІ у Вінницькій області № 088317 від 14.12.2009 року до СВК "Поділля", застосовані фінансові санкції в розмірі 1700 гривень, за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”.

Посилаючись на те, що СВК "Поділля" зазначену постанову не оскаржили, в строки встановлені законом, на добровільну сплату застосованих фінансових санкцій, борг не сплатили, що тягне за собою ненадходження коштів до бюджету Держави, прокурор вимушений звернутись до суду.

Представник позивача та прокуратури в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав та зазначав, що дійсно транспортний засіб, що перевіряли працівники ТУ ГДІ у Вінницькій області належить СВК "Поділля", проте 25.11.2009 року під час перевірки їх водій на зазначеному автомобілі здійснював перевезення вантажу (комбікорм), який не належить СВК "Поділля". Дана обставина сталась внаслідок того, що у сусідньому господарстві вантажна машина зламалась, і діючи по добросусідньому СВК "Поділля" надало вантажівку ТОВ "Паралакс Н" для особистого використання. А тому оскільки відповідач немає відношення до перевезень виявлених під час перевірки, до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції.

Заслухавши пояснення представників сторін, думку прокурора, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно довідки з ЄДРПОУ СВК "Поділля" зареєстровано як юридична особа 09.01.2009 року Немирівською районною державною адміністрацією Вінницької області, юридична адреса с. Зарудинці, Немирівський район, код ЄДРПОУ 01238152.

25.11.2009 року державними інспекторами ТУ ГДІ у Вінницькій області, здійснено перевірку транспортного засобу марки КАМАЗ 55102, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, з питань додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, за результатами якої складено акт № 143057 від 25.11.2009 року.

Проведеною перевіркою встановлено, що надавались послуги по перевезенню вантажу (комбікорм), згідно товарно-транспортної накладної № 488-489 від 25.11.2009 року, вантажовідправник ТОВ "Бонус У", вантажоотримувач ТОВ "Паралакс Н" за відсутності ліцензійної картки, необхідність наявності якої встановлено статтею 39 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Постановою начальника ТУ ГДІ у Вінницькій області № 088317 від 14.12.2009 року, за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” до СВК "Поділля" застосовано фінансові санкції в сумі 1700 грн.

Визначаючись щодо позовних вимог суд виходив з наступного.

Згідно статті 6 Господарського кодексу України, загальним принципом господарювання в Україні серед інших є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Статтею 14 цього ж Кодексу визначено, що ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування  визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу.

Ліцензія це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.

Частиною 3 статті 5 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, державними органами управління автомобільним транспортом, органами місцевого самоврядування економічної, тарифної, науково-технічної та соціальної політики, ліцензування, стандартизації та сертифікації на автомобільному транспорті, задоволення потреб автомобільного транспорту в паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсах і транспортних засобах.

Відповідно до положень норм статті 9 Закону України "Про автомобільний транспорт" ліцензування на автомобільному транспорті спрямоване на визначення  початкових і поточних умов надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів.

Завданням ліцензування на автомобільному транспорті є:

- сприяння становленню сучасного ринку послуг, розвитку автомобільного транспорту та стимулювання впровадження нових видів послуг;

- підвищення ефективності використання транспортних засобів;

- створення конкурентного середовища;

- захист прав споживачів та ринку послуг від небезпечних перевезень;

- забезпечення соціальних стандартів транспортного обслуговування;

- забезпечення використання сертифікованих і дозволених для використання транспортних засобів;

- забезпечення доступності послуг та підвищення якості транспортного обслуговування;

- забезпечення допуску автомобільних перевізників до перевезення пасажирів транспортними засобами на комерційній основі шляхом їх попередньої перевірки на відповідність  вимогам ліцензійних умов.

Підтвердження відповідності перевізника вимогам ліцензійних умов здійснюється органом ліцензування шляхом перевірки перевізника за місцем його розташування або надання перевізником органу ліцензування сертифіката відповідності послуг з перевезення пасажирів автобусами ліцензійним умовам.

Ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів зокрема на такі види робіт:

- надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.

Відповідно до частини 1 статті 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Частиною 3 статті 909 Цивільного кодексу України визначено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Аналізуючи положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини та визначаючись щодо позовних вимог суд виходив з наступного.

Перевезення вантажу (комбікорму) було здійснено вантажним автомобілем, що належить відповідачу від ТОВ "Бонус У" (вантажовідправник) до ТОВ "Паралакс Н" (вантажоотримувач). Також слід зазначити, що дані суб'єкти господарювання не є взаємопов'язаними, тобто перевезення здійснювалось не для власних потреб СВК "Поділля".

Перевезення здійснювалось на підставі товарно-транспортної накладної № 488-489 від 25.11.2009 року, яка відповідно до положень статті 909 Цивільного кодексу України є свідченням домовленості про перевезення.

З огляду на викладене, оскільки вантажний автомобіль, що належить відповідачу, здійснював перевезення вантажу, і дане перевезення було здійснено не для власних потреб, то у відповідності до положень Закону України "Про автомобільний транспорт", СВК "Поділля" виступало як автомобільний перевізник, що здійснював перевезення вантажів транспортними засобами.

Нормами статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Такими документами для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі є: для автомобільного перевізника - ліцензія, інші документи, передбачені законодавством України; для водія таксі - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ліцензійна картка, інші документи, передбачені законодавством України.

Під час проведення перевірки державним інспектором ТУ ГДІ у Вінницькій області було встановлено надання послуг з перевезення вантажу без ліцензійної картки, в зв'язку з чим постановою до відповідача застосовано фінансову санкцію.

Постанова про накладення фінансових санкцій направлена відповідачу, що підтверджується копією реєстру згрупованих внутрішніх відправлень від 16.12.2009 року.

Пунктом 28 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567 передбачено, що фінансова санкція повинна бути перерахована суб'єктом господарювання на зазначений у постанові рахунок не пізніше ніж протягом п'ятнадцяти днів після отримання ним копії постанови про застосування фінансових санкцій, про що повідомляється орган державного контролю, посадовою особою якого винесено відповідну постанову.

Постанова про накладення фінансових санкцій відповідачем не оскаржена в передбаченому законодавством порядку, хоча і жодних доказів її виконання в добровільному порядку матеріали справи не містять.

Чинним законодавством України не передбачено механізму примусового стягнення фінансових санкцій у випадку несплати їх перевізником у добровільному порядку. Так, зокрема, Закон України "Про автомобільний транспорт" не передбачає примусового виконання даних постанов органами держаної виконавчої служби.

Несплата фінансових санкцій в добровільному порядку тягне за собою ненадходження коштів до державного бюджету, що суттєво порушує інтереси держави.

Згідно положень частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

З приписів статей 71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, оцінивши надані докази, суд приходить до висновку що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню відповідно до чинного законодавства та в межах заявлених вимог.

Відповідно до частини 4 статті 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити.

Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Поділля" (с. Зарудинці, Немиріський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 01238152, р/р 26000197063 в ВАТ "Райфайзен Банк "Аваль", МФО 380805) в дохід Державного бюджету України (р/р 31112106700380, код ЄДРПОУ 34701114, Держбюджет Немирівського району, 21081100, ГУДК України у Вінницькій області, МФО 802015) фінансові санкції в розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень застосовані, відповідно до постанови Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області № 088317 від 25.11.2009 року.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється  з  дня  отримання  нею  копії  постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено: 16.07.2010 року.

Суддя                                                                      Дончик Віталій Володимирович