УХВАЛА                                                                              

Іменем України                                                                                   

14    березня  2007  року                                                                                                       м.Одеса

Колегія   суддів   судової   палати   у   цивільних   справах      апеляційного   суду

Одеської  області  в  складі:

Головуючого:   Федорової  А.Є.,                                                                                                               

суддів:   Левенця  Б.Б.,   Драгомерецького  М.М.                                                                           

при  секретарі  Непомнящій  О.О. ,                                                                                                   

з   участю  адвоката  ОСОБА_8,

розглянувши у судовому засіданні справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2    на   рішення   Котовського   міськрайонного    суду Одеської   області   від   20   жовтня   2006   року   за   позовом  ОСОБА_1    до   ОСОБА_2,    ОСОБА_3,

ОСОБА_4  про  поділ  жилих  приміщень,                                                                                                

ВСТАНОВИЛА:

У   липні   2006   року   ОСОБА_1    звернувся   до   суду   з   позовом   до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про поділ квартир. Позивач зазначав, що з 1986 р. до 15 березня 2000 року він перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 Від шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_4ІНФОРМАЦІЯ_2     Під  час  шлюбу  вони  придбали  однокімнатну  квартиру АДРЕСА_2 в порядку приватизації, а також двокімнатну квартируАДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання з ОСОБА_5, який помер. Після розірвання шлюбу між ними була укладена усна угода про те, що однокімнатна квартира залишається йому, а двокімнатна квартира - ОСОБА_2 з дітьми. Однак у грудні 2005 року відповідачкаОСОБА_3 з чоловіком та дитиною вселилися в однокімнатну  квартиру,   а  його  залишили  без  житла.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив задовольнити позов, поділити квартири між ним та відповідачами, передати  йому  однокімнатну  квартиру,   а  відповідачам  -двокімнатну.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20 жовтня 2006 року позов задоволено частково. Постановлено визнати право власності ОСОБА_1 на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1, іншу частину квартири  залишити  у  власності ОСОБА_2

 В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та направити справу на новий розгляд, мотивуючи тим, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, вийшов за межі  позовних  вимог,   висновки  суду не  відповідають  дійсним  обставинам.

Головуючий  у   1   інст. :   Богач  М.Ф..                                               Справа   №  22ц-87б/07

Доповідач:   Федорова  А.Є.                                                                   Категорія:5

2

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню  з  таких  підстав.

Згідно зі ст.11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших  осіб,   які  беруть  участь  у  справі.

Як вбачається з позовної заяви та матеріалів справи позивач просив суд розділити в натурі дві квартири, які є спільною власністю сторін.

Свої вимоги щодо предмета спору він не змінював, позовних вимог про визнання права власності на квартируНОМЕР_1 у встановленому законом порядку (у письмовій формі) не заявляв, що він підтвердив в засіданні апеляційного  суду.

В порушення вимог ст.173 ЦПК суд не уточнив позовні вимоги та не пропонував позивачеві викласти зміни або уточнення вимог у письмовій формі, встановленої для позовної заяви. Процесуальне законодавство не передбачає зміну підстави чи предмета позову. на основі усних заяв позивача. Така зміна є нікчемною, тобто не породжує жодних правових наслідків. Однак суд не врахував вимоги процесуального закону та постановив рішення про визнання права власності позивача на 1\2 частину    квартири    НОМЕР_1.                                                                                                Разом    з    тим,     позовні    вимоги    про    поділ спільного  майна     в  натурі   суд  не  вирішив.

Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Суд зобов'язаний вирішити справу згідно із законом, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалити рішення на основі повно й всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими  доказами,   які  були  досліджені  в  судовому  засіданні.

Ці  вимоги  закону  суд  не  виконав.

Задовольняючи позов про визнання права власності на квартируНОМЕР_1, яка була одержана за договором довічного утримання, укладеного між відповідачкою ОСОБА_2 та ОСОБА_5, суд виходив з того, що за цим договором подружжя сумісно доглядали непрацездатного ОСОБА_5 до його смерті. Ці висновки суду ґрунтуються на припущенні, оскільки доказів про це позивач суду не надавав, а свідки ОСОБА_6таОСОБА_7, на яких посилався суд в обґрунтування своїх висновків, таких пояснень не надали. Як зазначено в протоколі судового засідання від 11 вересня 2006 р. ці свідки пояснили, що їм невідомо хто доглядав за дідом і чим сім'я ОСОБА_1 допомагала ОСОБА_5 (а.с.41,41зв.42). Тому  висновки  суду  не  відповідають  матеріалам  справи.

Чи є квартираНОМЕР_1 спільним майном подружжя і з яких правових

підстав  суд  не  встановив.                                                                        

Суд також не звернув увагу на те, що предметом спору є квартира НОМЕР_2, яка належить на праві спільної власності в рівних частках позивачу та відповідачам, у тому числі неповнолітній дитині ОСОБА_4 (а.с.32) Однак суд не залучив до участі у справі законного представника неповнолітньої особи, не з'ясувавши позицію обох батьків щодо інтересів дитини(оскільки їх позиції істотно відрізняються), та не обговорив питання про притягнення до участі у справі органу опіки та  піклування  для  захисту  інтересів  неповнолітньої  дитини.

3

Крім того, суд не встановив які правовідносини виникли між

сторонами і якими нормами матеріального права вони регулюються з

урахуванням  часу  їх  виникнення.                                                                                                

Таким чином, вирішуючи спір, усупереч вимог ст.213 ЦПК суд не створив   необхідні   умови  для   всебічного  й  повного   дослідження   обставин справи,    не   сприяв   здійсненню   прав   сторін,    передбачених   законом, не з'ясував   належним   чином      юридичну   сутність   правовідносин   сторін, їх права та обов'язки, обставини справи, наявність порушення прав, за захистом  яких  спрямоване  звернення  до  суду.

Суд  також  допустив  порушення  вимоги  ч.3  ст.7  ЦПК.

Оскільки суд не виконав норми процесуального права, є потреба в уточненні позову та у збиранні та перевірці доказів з участю сторін, рішення суду не можна вважати законним та обґрунтованим, воно підлягає скасуванню  з  направленням  справи  на  новий  розгляд.

З урахуванням зазначених недоліків підстави для ухвалення нового рішення  відсутні.

Керуючись ст.ст.303, 307 ч. 1 п,5, 311 ч.1 п.5, 313, 314 ч.1 п.2,   315,   317,   319  ЦПК  України,   колегія    суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну  скаргу  ОСОБА_2  задовольнити.

Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20 жовтня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої   інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох  місяців  із  дня  набрання  законної  сили.