Справа № 2-230/10

РІШЕННЯ

Іменем України

15.07.2010р. Ленінський районний суд м. Луганська у складі:

головуючого – судді Масенко Д.Є.

при секретарі – Філатовій Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Державного казначейства України, УСБУ України в Луганській області, Луганського прикордонного загону про відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

В червні 2007 року позивачі звернулись до суду з позовом до відповідачів, просили стягнути на їх користь моральну шкоду у розмірі по 40 000,00 грн. кожному та стягнути на їх користь грошові кошти, сплачені у зв’язку з наданням їм юридичної допомоги у розмірі 2 500 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначили, що 9 лютого 2006 року, упродовж трьох діб, вони незаконно, без повідомлення суду чи прокурора, були позбавлені вільного пересування і утримувались в службових кабінетах УСБУ в Луганській області без порушення кримінальної справи, без складання жодного процесуального документу про їх затримання. Тільки вранці, 10.02.2006 р. відносно ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 співробітником Луганського прикордонного загону Дикань С.М. були складені протоколи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 204 КУпАП. Згідно з ч. 4 ст. 29 Конституції України кожному заарештованому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість, з моменту затримання, захищати себе особисто та користуватись правовою допомогою захисника. Ця правова вимога була повністю ігнорована співробітниками СБУ. Така ситуація правового вакууму надавала їм відчуття безпорадності та незахищеності від свавілля працівників правоохоронних органів, яке посилювалося через застосування до них заходів психічного впливу з метою пригнічення їх волі, позбавлення можливості спокійно та логічно розмірковувати та відповідати за свої дії й слова.

12.02.2006 р., приблизно о 3 годині ночі, співробітники СБУ доставили позивачів у м. Троїцьк Луганської області, де суддею Ляшенко Н.А., на підставі складених Дикань С.М. матеріалів, позивачі були незаконно притягнуті до адміністративної відповідальності за ст. 204-1 КУпАП (справи № 3-183, 3-184, 3-181 відповідно) і до адміністративного арешту на 7 діб.

Пробувши незаконно затриманими три доби – з 09.02.2006 р. по 12.02.2006 р. позивачі були обмежені у свободі пересування та спілкування, оскільки тримались у службовому кабінеті співробітників УСБУ в Луганській області, а далі, будучи фактично незаконно притягнутими до адміністративної відповідальності та перебуваючи під адміністративним арештом в ІТЗ Троїцького РВ УМВС України в Луганській області, позивачі постійно перебували під значним психологічним тиском та зазнали моральної шкоди, яка відобразилась в наступному: співробітники УСБУ в Луганській області, в порушення вимог КПК України, проводили слідчі дії, в тому числі і в нічний час, що позбавило позивачів можливості мати повноцінний відпочинок та, тим самим, пригнічувало їх волю, здатність реально оцінювати ситуацію. Відсутність у затриманих елементарних санітарних умов, коли немає можливості привести себе до нормального вигляду, викликає у нормальної цивілізованої людини відчуття дискомфорту та пригніченого настрою, що разом із нервовою напругою та відсутністю нормального відпочинку повністю дестабілізує їх волю. В цей час, з метою вчинення максимального психологічного тиску позивачі були позбавлені елементарних умов побуту, а саме – вони були вимушені спати на стільцях у службовому кабінеті без належного опалювання, або в автомобілі на вулиці, хоча ці події мали місце у лютому місяці, що призводило до систематичного переохолодження затриманих та негативним чином вплинуло на їх подальший стан здоров’я. Позивачі не були судимі і ніколи не перебували під арештом, та це незаконне позбавлення свободи також відобразилось на їх здоров’ї, а саме: хронічні захворювання, які довгий час були забуті, знов загострились.    

Пробувши фактично під арештом 10 днів ОСОБА_1 не мав змоги спілкуватись зі своєю родиною. Дружина ОСОБА_1 не мала відомостей про його місцезнаходження у зв’язку з чим перевіряла міські лікарні Луганської області, впродовж десяти діб майже не спала, що призвело до розладу її здоров’я. Факт відсутності будь-яких відомостей про місцезнаходження ОСОБА_1 мав трагічний наслідок для його родини. ОСОБА_1 з дружиною очікували народження другої довгоочікуваної дитини. Але під час відсутності ОСОБА_1 його дружина пережила нервовий струс, що привело до переривання її вагітності та сильнішої психологічної травми. Син ОСОБА_1 також зазнав серйозну психічну травму й розлади здоров’я – проявились наслідки колишнього струсу мозку. Після цих подій родина ОСОБА_1 була на грані розлучення, що загострило його моральні страждання. Притягнення ОСОБА_1 до адміністративного арешту відобразилось на його сімейних стосунках. Він був позбавлений авторитету серед родичів та сина, дружина впродовж декілька місяців не розмовляла з ним. Тобто стосунки з оточуючими його людьми були порушені, його родина була майже на грані розлучення. Крім того, його репутація добропорядної людини та підприємця у рідному місті похитнулась, після притягнення його до адміністративної відповідальності його покинули постійні клієнти, також він втратив ділові зв’язки, які до теперішнього часу не налагоджені. Його бізнес-партнери з недовірою ставляться до нього, від цього страждає бізнес, який він налагоджував з 2001 року. Зараз йому важко поновити ділові контакти, які в значному ступені будувались на основі взаємної довіри. Це відображається на його родині, оскільки він не має можливості у повному обсязі матеріально забезпечувати її. Зараз ОСОБА_1 страждає на безсоння, це пов’язано з тим, що впродовж арешту та до теперішнього часу він знаходився у стресовому стані, який погіршується з кожним днем. У зв’язку з перебуванням в напруженому стані він відчуває недомагання та головний біль. Замість того, щоб проводити вільний час з родиною – він змушений витрачати час та гроші на відновлення здоров’я. Також після ІТЗ він хворів на педикульоз, від якого він лікувався декілька тижнів не звертаючись до лікаря через сором.

Пробувши фактично під арештом 10 днів ОСОБА_2   не мав змоги спілкуватись зі своєю родиною. Дружина ОСОБА_2 не мала відомостей про його місцезнаходження у зв’язку з чим перевіряла міські лікарні Луганської області, впродовж десяти діб майже не спала, що призвело до розладу її здоров’я. Притягнення ОСОБА_2 до адміністративного арешту відобразилось на його сімейних стосунках. Він був позбавлений авторитету серед родичів та дітей, дружина впродовж декілька місяців не розмовляла з ним, крім того після усіх переживань вона проходила лікування, та зараз раз у квартал проходить обстеження та лікування. Прихильного віку батьки ОСОБА_2 були на грані інфаркту. Тобто стосунки з оточуючими його людьми були порушені, його родина майже на грані розлучення. Крім того, його репутація добропорядної людини у рідному місті похитнулась, після притягнення його до адміністративної відповідальності йому дуже тяжко знайти роботу. Він втратив ділові зв’язки, які до теперішнього часу не налагоджені. У зв’язку з цим випадком до нього з недовірою ставляться люди, у нього погіршились стосунки з його співробітниками саме через наявність ситуації підозри та недовіри з їх боку, що примусило ОСОБА_2 розглядати варіанти вибору іншого місця роботи, від цього страждає його родина, яку він не має можливості у повному обсязі матеріально забезпечувати. Зараз ОСОБА_2 страждає на безсоння, це пов’язано з тим, що впродовж арешту та до теперішнього часу він знаходився у стресовому стані, який погіршується з кожним днем. У зв’язку з перебуванням в напруженому стані він відчуває недомагання, сердечний та головний біль. Замість того, щоб проводити вільний час з родиною – він змушений витрачати час та гроші на відновлення здоров’я.

 Пробувши фактично під арештом 10 днів ОСОБА_3   не мав змоги спілкуватись зі своєю родиною. Його мати не мала відомостей про місцезнаходження сина, впродовж десяти діб вона майже не спала, що призвело до розладу її здоров’я. Притягнення ОСОБА_6 до адміністративного арешту відобразилось на його сімейних стосунках. Він був позбавлений авторитету серед родичів та батьків, наречена покинула його після цього випадку. Тобто стосунки з оточуючими його людьми були порушені, це призвело до порушення нормальних життєвих зв’язків його родини. Після незаконного арешту ОСОБА_3 були необхідні додаткові зусилля для організації його нормального життя. Крім того, його репутація добропорядної людини у рідному місті похитнулась, після притягнення його до адміністративної відповідальності йому дуже тяжко знайти роботу. Він втратив ділові зв’язки, які до теперішнього часу не налагоджені. Від цього страждає його родина, оскільки він не може матеріально допомагати батькам. Зараз ОСОБА_3 страждає на безсоння, це пов’язано з тим, що впродовж арешту та до теперішнього часу він знаходився у стресовому стані, який погіршується з кожним днем. У зв’язку з перебуванням в напруженому стані він відчуває недомагання, сердечний та головний біль. Замість того, щоб проводити вільний час з родиною – він змушений витрачати час та гроші на відновлення здоров’я. Крім того, він завжди мріяв про роботу офіцера, для цього проходив службу в армії України, але зараз, у зв’язку з незаконним арештом та притягненням до адміністративної відповідальності, шлях до його мрії зачинено.

Всі ці незаконні дії відносно позивачів пригнічували їх людську гідність, справляли значний моральний тиск, тримали у стані крайньої психічної напруги та постійного нервового стресу, що призвело до суттєвих психологічних страждань, які проявились в невротичних розладах здоров’я.

Таким чином, моральні страждання позивачів, які викликані незаконним адміністративним затриманням та подальшим застосуванням адміністративного арешту викликали стан нервового стресу та напруги не тільки під час проведення цих незаконних дій, а й мають зараз тенденцію до поглиблення, оскільки ця ситуація негативним чином вплинула на здоров’я позивачів та їх родин, на всі сфери їх життя (як суспільного, так і особистого) та вимагає зараз від них значних зусиль щодо відновлення попереднього стану.  

Викладені факти свідчать, що позбавлення волі через безпідставні дії силових органів, суттєвим образом впливає на психіку людини, спричиняючи глибокі моральні страждання, як самим затриманим, так і їх близьким та рідним. Тому, на думку позивачів, держава в особі уповноважених органів повинна в повному обсязі використовувати наявні правові важелі для реабілітації репутації людини, компенсації її моральних страждань та матеріальних збитків.

18.04.2006 р. на підставі скарг ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 Апеляційним судом Луганської області постанова Троїцького районного суду Луганської області про притягнення їх до адміністративної відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України була скасована, як така, що не відповідає вимогам законодавства України, а адміністративна справа спрямована на новий судовий розгляд. Позивачі, на їх думку, здобули право на відшкодування моральної шкоди, оскільки незаконність притягнення їх до адміністративно відповідальності встановлено постановами Апеляційного суду Луганської області та постановами Троїцького районного суду Луганської області від 31.05.2006 року про закриття провадження в адміністративній справі. За результатами судового розгляду зазначеної адміністративної справи, 31.05.2006 року Троїцьким районним судом Луганської області винесено постанови про припинення справ відносно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 за відсутністю в їх діях складу і подій правопорушення. Незаконно винесені рішення призвели до того, що були порушені права позивачів, передбачені Конвенцією про захист прав людини та основних свобод.

Як було достовірно встановлено судом, свідками цього, начебто скоєного, правопорушення у протоколах зазначені співробітники УСБУ в Луганській області – Усенко О.П. та Романченко Д.І., які фактично і затримували позивачів, а інспектор прикордонної служби Дикань С.М. складав протоколи за вказівкою та під диктовку начальника прикордонного загону «Троїцьке» Печенюка В.В. пізніше, фактично не бачивши самої події правопорушення. Також згідно постанов Троїцького районного суду від 12.02.2006 р., судом були розглянуті матеріали стосовно позивачів, що надійшли із СБУ про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 204 КУпАП, які були розглянуті Троїцьким районним судом Луганської області з грубим порушенням вимог ст. 245 КУпАП в частині всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, що спричинило скасування цих судових рішень та закриття провадження.

Оскільки позивачі протягом 7 діб знаходились під незаконним адміністративним арештом за правопорушення, яких вони не скоювали, є фактично доказаним причинний зв'язок між незаконними діями співробітників УСБУ в Луганській області, Луганського прикордонного загону та судді Троїцького районного суду Луганської області та заподіяній позивачам моральній шкоді. На думку позивачів є очевидною незаконність та протиправність дій відповідачів, наявність їх вини та причинного зв’язку між їхньою протиправною поведінкою і одержанням шкоди.

В обґрунтування позову позивачами зазначено, що шкода полягала в застосуванні до них найбільш максимального покарання за правопорушення, якого вони не скоювали, та яке позивачі в повному обсязі відбули, тобто у негативних явищах, заподіяних їм незаконними діями відповідачів.        

Виходячи із обставин явно протиправного та безпідставного притягнення позивачів до адміністративної відповідальності, характеру та обсягу страждань, яких зазнали позивачі відбуваючи незаконний арешт, характеру немайнових втрат (їх тривалості), погіршення стану здоров’я, тяжкості вимушених змін у їх життєвих стосунках, ступеня зниження престижу, ділової репутації, часу та зусилля, необхідних для відновлення попереднього стану, з урахуванням засад розумності та справедливості, розмір заподіяної шкоди, яка підлягає стягненню з держави позивачі оцінюють у 40000 грн. на кожного, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, позивачі просять відшкодувати понесені ними витрати на оплату юридичної допомоги.

В судовому засіданні представник позивачів підтримав позовні вимоги, надав відповідні пояснення.

Представник відповідача УСБУ в Луганській області позов не визнав, надав пояснення в яких зазначив, що у позовних заявах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 зазначено, що з 9 лютого 2006 р. та до 12 лютого 2006 р. вони незаконно утримувались у службових кабінетах УСБУ в Луганській області, а 12 лютого 2006 р. приблизно о 3 годині були доставлені співробітниками СБУ в Троїцький районний суд Луганської області, де були незаконно притягнуті до адміністративної відповідальності за ст. 204-1 КУпАП і піддані адміністративному арешту на строк 7 діб.

Позивачі обґрунтовують свої позовні вимоги положеннями п. 2 ст. ст. 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» і ст. 1176 ЦК України. Але у зазначених нормах законодавства не міститься підстав для пред’явлення позовних вимог до УСБУ в Луганській області, а до застосування адміністративного арешту Управління взагалі не має відношення.

Крім того, слід прийняти до уваги, що вироком військового суду Харківського гарнізону від 24 січня 2008 р. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 визнанні винними у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 201 КК України. Зазначеним вироком повністю встановлено обставини вчинення злочину і обставини, що передували затриманню зазначених осіб і застосуванню стосовно їх Троїцьким районним судом Луганської області адміністративного арешту.

Ухвалою військового апеляційного суду військово-морських сил від 21 травня 2008 р. вирок військового місцевого суду Харківського гарнізону стосовно позивачів змінено лише в частині пом’якшення покарання за вчинення злочину ОСОБА_3 і ОСОБА_2

Представник відповідача Луганського прикордонного загону позов не визнав, надав пояснення в яких зазначив, що позовні вимоги не ґрунтуються на чинному законодавстві та не можуть бути задоволені з наступних підстав: прикордонники діяли в межах своїх повноважень та на виконання вимог керівних документів, тобто виконували свої службова обов’язки, визначені Законом України «Про Державну прикордонну службу України» стаття 6 якого передбачає, що Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, на який відповідно до п. 5 ст. 19 цього ж Закону покладено організацію запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням, протидію яким віднесено законодавством до компетенції Державної прикордонної служби України, їх виявлення, припинення, проведення дізнання, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно із законами.

 Співробітники Луганського прикордонного загону діяли відповідно до вимог Законів України та інших нормативно-правових актів і ніякого арешту відносно  позивачів не проводили.

Окрім цього, згідно ст. ст. 23, 1167 ЦК України, стягнення моральної шкоди здійснюється за наявності ряду умов: наявність моральної шкоди, вини, причинного зв’язку між протиправною поведінкою винної особи і одержанням шкоди.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у заяві про відшкодування моральної шкоди,  крім інших вимог, має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, з яких міркувань позивач виходив визнаючи її розмір та якими доказами це підтверджується.

Позивачами не надано доказів, які б доводили одержання ними моральних страждань, у зв’язку з чим неможливо встановити наявність моральної шкоди.

Недоведеність наявності шкоди та відсутність доказів її отримання унеможливлює стягнення грошових коштів у рахунок її відшкодування, оскільки, згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін.

Крім того, відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Аналогічні вимоги щодо доказування містяться у ст. 60 ЦПК України – кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.

Ст. 61 ЦПК України встановлює підстави звільнення від доказування моральної шкоди, яких у заявника немає.

Докази підтвердження наявності моральних страждань, одним з яких може бути висновок психологічної експертизи, в матеріалах справи відсутні. Самих пояснень позивачів не достатньо для того, щоб зробити висновок про моральні страждання позивачів. Дані пояснення не можуть бути доказом, оскільки не відповідає вимогам, встановленим щодо доказів у ст. 57 ЦПК України, згідно якої доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. З матеріалів справи не встановлюється зв'язок між діями посадових осіб Луганського прикордонного загону та одержанням позивачами моральної шкоди.

Окрім цього положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» не дає підстав пред’являти позов до Луганського прикордонного загону.

Таким чином, оскільки співробітники Луганського прикордонного загону діяли в межах правового поля, будь-якої шкоди з боку Луганського прикордонного загону позивачам завдано не було, то треба дійти до висновку, що співробітники Луганського прикордонного загону діяли відповідно до своєї компетенції.

Представник відповідача Державного казначейства України позов не визнав, надав пояснення в яких зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства відповідачем є фізична або юридична особа, яка нанесла шкоду тим чи іншим засобом позивачам. Як вбачається із змісту позовних заяв до органів казначейства, тобто до Державного казначейства України, не має жодних претензій. Отже органи казначейства не порушували законні права та інтереси позивачів.

Ст. 56 Конституції України, ст. 1176 ЦК України, 1-4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», на які посилаються позивачі, лише встановлюють порядок відшкодування шкоди та його джерела. Ні ці статті, ні будь-які інші норми матеріального права не встановлюють, що при нанесенні шкоди громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду відповідачем повинні бути органи казначейства. Більш того, данні статті взагалі не мають посилань на органи казначейства, вони лише встановлюють, що відшкодування здійснюється за рахунок Державного бюджету.

Так, відповідно до Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою КМУ від 21 грудня 2005 р. № 1232, Державне казначейство України та його територіальні органи лише організовують виконання Державного бюджету і фінансування його витрат й не наділені правом виступати у судових процесах від імені Держави або бути відповідачами у процесах, де шкода вчинена іншими   юридичними або фізичними особами.

У цивільному праві діє принцип презумпції винуватості, тобто обов'язок доведення відсутності вини законодавством покладається на особу, яка вчинила шкоду. Юридичною підставою для відшкодування завданої шкоди є наявність правової норми, яка передбачає умови та порядок її відшкодування. Однією з основних таких умов є протиправність поведінки певної особи, внаслідок чого іншій особі спричинено шкоду. Зокрема, ч. 2 ст. 1166 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Позивачі у позовних заявах не сформулювали і не представили фактів порушення законодавства зі сторони Державного казначейства України.

Більш того, Державне казначейство України ніякими діями або бездіяльністю законні права і інтереси позивачів не порушувало й тому не має потреби доводити, що шкода завдана не з його вини.

В зв'язку з тим, що ніяких до процесуальних відносин з позивачами не було, представник відповідача вважає, що Державне казначейство України не повинно було залучатися в якості відповідача.

Переконані, що оскільки оскаржуються дії органів прикордонної служби і служби безпеки України, та відповідні пояснення по суті справи можуть надати лише ці органи, то відповідачами повинні бути саме органи прикордонної служби і служби безпеки України, а Державне казначейство України може бути притягнуто за даною категорією справи у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Щодо відшкодування моральної шкоди представник відповідача зазначає: що відшкодування моральної шкоди, у разі її завдання, повинно здійснюватися згідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», згідно якої розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством України. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В порушенні вказаної статті Закону, ані позовні заяви, ані доповнення до позовних заяв не містять будь-якого розрахунку суми моральної шкоди.

Питання про відшкодування моральної шкоди були розглянуті у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», який чітко вказує, що обов'язковому з'ясуванню, при вирішенні спору відшкодування моральної (немайнової) шкоди, підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і противоправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України, передбачено, що суд визначає розмір моральної шкоди в залежності від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, зокрема стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Так, позивачі зазначають, що внаслідок незаконних дій їм завдано моральну шкоду. При цьому, у позовних заявах та заявах про доповнення позовної заяви про відшкодування моральної шкоди відсутні посилання на факти, що спричинили заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків, і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати і погіршення таких зв’язків, стану та стосунків.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, представник відповідача вважає, що позивачами не доведений факт спричинення діями відповідача  Державного казначейства України шкоди, яка спричинила моральні чи фізичні страждання або втрати немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв’язків, і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати і погіршення таких зв’язків.

Представник Державного казначейства України вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим та завеликим. Оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Щодо грошових коштів, сплачених у зв'язку з наданням юридичної допомоги, представник відповідача зазначив наступне. Ст. 3 п. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» встановлює можливість відшкодування громадянинові сум, що сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги. Тобто, позивачі повинні в безспірному порядку, у встановленому законом засобом, доказати факти грошових коштів адвокатові, що зроблено не було.

На підставі викладеного, Державне казначейство, як фінансовий орган стверджує, що у позивачів відсутні підстави для відшкодування заподіяної матеріальної шкоди за рахунок Державного бюджету, в зв'язку з тим, що позивачі не надали належних доказів до своїх позовних заяв.

Статтями 92 і 95 Конституції України зазначено встановлення будь-яких видатків держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування виключно законом про Державний бюджет України.

Згідно п. 8 ст. 7, п. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України.

Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» встановлено, що у держбюджеті передбачені видатки лише на відшкодування, відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», за вимогою органів державної виконавчої служби України та здійснюються органами Державного казначейства України в межах бюджетних призначень, затверджених у Державному бюджеті на цю мету.

Представник відповідача звертає увагу на те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» не передбачені видатки на відшкодування юридичної допомоги.

Відповідно до статей 84-88 і пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК, статей 90-95, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компетенції за рахунок держави».

Постановою № 590 встановлено, що судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу компенсуються за рахунок, держави Державною судовою адміністрацією   у їх фактичному розмірі, але не більше від граничних розмірів компенсації таких втрат, згідно з додатком до цієї постанови.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Як встановлено в судовому засіданні 12.02.2006 р. постановами Троїцького районного суду Луганської області позивачі були притягнуті до адміністративної відповідальності у вигляді адміністративного арешту на строк 7 діб та вони відбули призначене покарання. Зазначені постанови були скасовані апеляційним судом Луганської області та справи направлено на новий розгляд. Постановами Троїцького районного суду від 31.05.2006р. провадження в адміністративних справах стосовно позивачів було закрито за відсутності події та складу правопорушення передбаченого ст. 204/1 КУпАП. Зазначене підтверджується матеріалами справи та проти цього не заперечують сторони.

На підставі ст. 23 ЦК України

     1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

     2. Моральна шкода полягає:

     1) у  фізичному  болю  та  стражданнях,  яких  фізична  особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

     2) у  душевних  стражданнях,  яких  фізична  особа  зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
     3) у  душевних  стражданнях,  яких  фізична  особа  зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

     4)  у  приниженні  честі  та гідності фізичної особи, а також ділової  репутації фізичної або юридичної особи.

     3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
             Розмір грошового відшкодування моральної  шкоди  визначається судом  залежно  від характеру правопорушення,  глибини фізичних та душевних  страждань,   погіршення   здібностей   потерпілого   або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди,  якщо вина є підставою для відшкодування,
а також з урахуванням інших обставин,  які мають істотне значення. При  визначенні   розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
     4. Моральна  шкода  відшкодовується  незалежно  від  майнової шкоди,  яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
     5. Моральна  шкода  відшкодовується одноразово,  якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»  підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного  застосування  адміністративного  арешту.

Згідно ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право  на  відшкодування  шкоди  в  розмірах  і  в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття справи про адміністративне правопорушення.

Статтями 3,4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що моральна шкода громадянину відшкодовується за рахунок Державного бюджету України.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивачів в частині відшкодування заподіяної моральної шкоди, внаслідок незаконного  затримання та притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді адміністративного арешту, оскільки ці обставини доведені в судовому засіданні постановами про закриття провадження в адміністративних справах за відсутністю складу та події адміністративного правопорушення відносно позивачів ( т.1 а.с.4, 34,64).

Разом з цим, суд вважає, що сума моральної шкоди, яка заявлена позивачами, повинна бути зменшена, виходячи з наступного.

В судовому засіданні також встановлено (т.2 а.с.13), що вироком військового суду Харківського гарнізону 24.01.2008р. позивачів було засуджено за ст. 201 ч.2 КК України яка передбачає відповідальність за контрабанду, тобто переміщення товарів через митний кордон України  поза  митним  контролем, вчинені за попередньою змовою групою осіб.

Представник позивачів не заперечував та це вбачається з копії вироку, що позивачів було засуджено за контрабанду, а саме переміщення 09.02.2006р. товарів через митний кордон України  поза  митним  контролем на пункті пропуску «Деміно-Олександровка» -  у той же день коли було складено адміністративні протокол за ст. 204-1 КУпАП, яка передбачає відповідальність за незаконне перетинання державного кордону України і у тому ж пункті пропуску «Деміно-Олександровка».

Таким чином, суд вважає не доведеними ті обставини, що завдана позивачам моральна шкода, яка полягає у погіршені стосунків з оточуючими та родиною, погіршення стану здоров’я, зниження престижу та ділової репутації заподіяна саме у зв’язку незаконним притягнення до адміністративної відповідальності та незаконним застосування адміністративного арешту, а не у зв’язку з притягнення до кримінальної відповідальності за скоєння особливо тяжкого злочину.

Враховуючи характер і обсяг душевних та психічних страждань, які зазнали позивачі, характер немайнових втрат, їх тривалість, вимушеність змін в їх життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу і ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, виходячи із загальних засад розумності, виваженості та справедливості суд вважає, що сума у відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності та незаконне застосування адміністративного арешту повинна бути зменшена до 15000грн. кожному позивачу.

Посилання представника відповідача УСБУ в Луганській області на наявність вироку, що набрав законної сили, як на підставу для відмови у задоволенні позову судом до уваги не приймається, оскільки адміністративні справи відносно позивачів були закриті не у зв’язку з порушенням кримінальної справи, а у зв’язку з відсутність події та складу правопорушення.

Заперечення представника відповідача Луганського прикордонного загону взагалі не ґрунтуються на законі та суперечать набравши законної сили судовим рішенням. Так постановою військового суду Харківського  гарнізону від 19.06.2007р. було прийнято рішення щодо направлення прокурору Луганського гарнізону повідомлення про вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності співробітників прикордонної служби України, які проводили затримання позивачів та складали адміністративні матеріали відносно них. Крім того, приватною постановою від того числа суд звернув увагу на грубі порушення законодавства України у Луганському прикордонному загоні.

Посилання представника відповідача Державного казначейства України на ті обставини, що відповідачем по справі може бути фізична або юридична особа судом до уваги не прийнято, оскільки ст. 30 ЦПК України передбачено, що відповідачем може бути держава, а як було вже зазначено ст. 3,4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що моральна шкода громадянину відшкодовується за рахунок Державного бюджету України, організують виконання якого органи Державного казначейства України відповідно до положень постанову КМУ від 21.12.2005р. № 1232.

    Що стосується вимог позивачів про відшкодування витрат на правову допомогу, то вони не підлягають задоволенню, оскільки суду не надано посилання на буд-які докази її сплати позивачами.

    Керуючись ст. ст. 10, 11, 59, 60, 209, 212-215 ЦПК України, ст.23ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду», суд –

вирішив:

    Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди по 15000 гривень кожному.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити за необґрунтованістю.

    Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий: