Справа 22ц-5118
Категорія 57
Головуючий у 1 інстанції Похваліта С.М.
Доповідач Басуєва Т.А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року липня 16 дня апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Басуєвої Т.А.
суддів Волошина М.П., Демченко Е.Л.
при секретарі Лещинській О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська на постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 25 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська про визнання дій та бездіяльності незаконною, –
В С Т А Н О В И В:
Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 25 березня 2010 року задоволено частково позовні вимоги позивача, відновлено пропущений строк для звернення до суду, визнано неправомірною бездіяльність відповідача в частині нездійснення перерахунку та виплати підвищення до пенсії. Зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити підвищення до пенсії за період 2007, 2008 роки.
В апеляційній скарзі Управління ПФУ в Заводському районі м. Дніпродзержинська просить скасувати постанову суду та винести нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог позивачки, обґрунтовуючи свої заперечення проти постанови тим, що судом при винесенні постанови порушено норми матеріального права.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду про визнання бездіяльності відповідача неправомірною та зобов’язання зробити перерахунок підвищення до пенсії є правильним та таким, що ґрунтується на встановлених судом обставинах та доказах.
Постанова суду відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права, зокрема Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 та є особою на яку поширюється дія статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та має статус «дитина війни».
Поновлюючи позивачці строк на звернення до суду, суд першої інстанції правильно послався на те, що вказаний строк пропущений з поважних причин, оскільки позивачка є людиною похилого віку.
Задовольняючи позовні вимоги позивачки, суд першої інстанції вірно виходив з того, що вона є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” і відповідно до статті 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до вимог ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року (із змінами, внесеними 19 січня 2006 року) підвищення до пенсії дитині війни в 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році так і не визначив порядок виплати 30 % надбавки до пенсії дітям війни, то судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення проте, що вимоги позивачки, які стосуються 2006 року задоволенню не підлягають.
Згідно з пунктом 12 ч. 1 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» призупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії, або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % від розміру надбавки встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного суду України № 6-рп від 09 липня 2007 року положення ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” про зупинення дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” на 2007 рік визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Відповідно п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції: «Дітям війни (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із Законів».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Зазначені рішення Конституційного Суду є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених Законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти, або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.
Таким чином з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року спірні відносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2007 року, а відтак позовні вимоги, щодо зобов’язання відповідача щомісячно підвищувати пенсію у вказаний період є обґрунтованими.
Наведені положення законодавства були правильно враховані судом першої інстанції при прийнятті рішення про часткове задоволення позову.
Також судом правильно не були взяті до уваги доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімуму застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів також звертає уваги на те, що відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на управління пенсійного фонду України зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язано з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань.
Суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи та дав їм належну правову оцінку, ухвалив постанову, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, приведені в апеляційній скарзі доводи відповідача не спростовують правильність висновків суду, тому постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314 ЦПК України апеляційний суд, –
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська – відхилити.
Постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 25 березня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду чинна з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.
Судді: