УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2010 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого
суддів
при секретарі
Гайдук В.І.,
Петешенкової М.Ю., Варенко О.П.,
Сичевській А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу
за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2010 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді про стягнення страхових виплат за моральну шкоду, –
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся у квітні 2010 року до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді (далі відділення Фонд), посилаючись на отримання трудового каліцтва під час роботи на шахтах за трудовим договором з ВАТ «Павлоградвугілля», через що йому, згідно довідки МСЕК від 14 січня 2002 року при повторному огляді сукупно встановлено 60% втрати професійної працездатності, з яких первинно 35% через виробничу травму за актом від 29 травня 2001 року, та повторно 25% у зв’язку з професійним захворюванням і його визнано інвалідом ІІІ групи, а МСЕК від 26 червня 2003 року повторно сукупно встановлено 65% втрати працездатності, а він пережив душевних страждань через втрачене здоров'я, у зв'язку з чим просив виплатити йому страхову виплату за моральну шкоду в сумі 80 000 гривень.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2010 року позов задоволений частково, з відділення Фонду стягнуто на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в сумі 3500,00 грн. та вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі відділення Фонду вказує на неправильне застосування норм матеріального права, оскільки до п.3 розділу ХІ Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» внесені зміни щодо припинення з 01.01.2008 обов’язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду застрахованим особам, також з 21.03.2007 втратили чинність положення абзацу четвертого ст. 1, пп. «е» ст. 28, ч. З ст. 34 цього ж Закону, крім того довідка МСЕК про ступінь втрати працездатності є підставою для розрахунку відшкодування моральної шкоди, але не підтверджує факт завдання моральної шкоди, на підтвердження якого позивач доказів не надав, у зв'язку з чим відділення Фонду ставить питання про скасування рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні, виходячи з наступного.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що за час роботи позивач зазнав професійного захворювання та трудового каліцтва, через що 14 січня 2002 року настав страховий випадок у зв’язку з отриманням професійного захворювання, і відповідно до ст.ст. 8, 22 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 до спірних правовідносин застосовуються відповідні положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції Закону від 16.06.2005, а тому з урахуванням встановлених душевних страждань на засадах цивільного законодавства розмір страхової виплати за моральну шкоду має скласти в сумі1000,00 гривень.
Встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, що за час роботи позивач отримав виробничу травму, через що 35% втрати професійної працездатності у зв'язку з цим було встановлено позивачу вперше висновком МСЕК від 14 січня 2002 року та його визнано інвалідом ІІІ групи.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ще до набуття чинності Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.
Враховуючи правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України», колегія суддів бере до уваги те, що у випадках, коли з набуттям чинності певного закону, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.
Згідно зі ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Також відповідно до частин 1,2 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набуття ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Норми Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, тому покладення на відділення Фонду обов’язку зі сплати такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно кваліфікував встановлені події як страховий випадок за ст. 13 зазначеного Закону, що тягне виникнення у позивача права, а у відповідача обов'язку за п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21 цього Закону в редакції Закону від 16.06.2005 з виплати грошової суми за моральну шкоду в світлі тлумачення наданого рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2004 за № 1-рп/2004 у справі про відшкодування моральної шкоди Відділенням Фонду.
Присуджений розмір страхової виплати судом першої інстанції належним чином вмотивований з урахуванням усіх обставин, що визнані судом істотними, відповідно до засад цивільного законодавства та ч. З ст. 28 і ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції Закону від 16.06.2005.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи висновків місцевого суду не спростовують, а з матеріалів справи вбачається, що передбачені ст.311 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення відсутні, і оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального права та у відповідності з нормами матеріального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, –
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді відхилити.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двох місяців може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий
Судді