Справа 22ц-7930
Категорія 57
Головуючий у 1 інстанції Бондаренко В.М.
Доповідач Басуєва Т.А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року липня 16 дня апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Басуєвої Т.А.
суддів Волошина М.П., Демченко Е.Л.
при секретарі Лещинській О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Управління пенсійного фонду України у м. Павлограді Дніпропетровської області на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у м. Павлограді Дніпропетровської області про стягнення щомісячної державної допомоги дітям війни, –
В С Т А Н О В И В:
Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2010 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1, визнано неправомірною бездіяльність відповідача в частині ненархування підвищення до пенсії. Зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити підвищення до пенсії за період з 21 жовтня 2008 року по 31 грудня 2008 року та 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.
В апеляційній скарзі Управління ПФУ в М. Павлограді Дніпропетровської області просить скасувати постанову суду та винести нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, обґрунтовуючи свої заперечення проти постанови тим, що судом при винесенні постанови порушено норми матеріального права.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду про визнання бездіяльності відповідача неправомірною та зобов’язання зробити перерахунок підвищення до пенсії є правильним та таким, що ґрунтується на встановлених судом обставинах та доказах.
Постанова суду відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права, зокрема Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Судом першої інстанції встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та є особою на яку поширюється дія статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та має статус «дитина війни».
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції вірно виходив з того, що вона є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” і відповідно до статті 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Відповідно п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції: «Дітям війни (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із Законів».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Зазначені рішення Конституційного Суду є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених Законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти, або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.
Наведені положення законодавства були правильно враховані судом першої інстанції при прийнятті рішення про часткове задоволення позову.
Також судом правильно не були взяті до уваги доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок підвищення до його пенсії як “дитині війни” за 2009 рік включно. Відповідно до вимог ст. 54 ЗУ “Про Державний бюджет України на 2009 рік” від 26.12.2008 встановлено, що у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, визначається у розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Тобто, цей розмір складає 498 грн. Зміни до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у 2009 році не вносились, постанов Кабінетом Міністрів України, які б визначали інший порядок та розміри виплати відповідної допомоги у 2009 році - не приймалось.
На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімуму застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів також звертає уваги на те, що відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на управління пенсійного фонду України зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язано з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань.
Також судом першої інстанції вірно визначено, що позивач без поважних причин пропустив строк на звернення до суду за захистом його прав, передбачений ст. 99 КАС України, і тому позовні вимоги підлягають задоволенню тільки в межах строку позовної давності, а саме за період 21 жовтня 2008 року по 31 грудня 2009 року.
Суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи та дав їм належну правову оцінку, ухвалив постанову, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, приведені в апеляційній скарзі доводи відповідача не спростовують правильність висновків суду, тому постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314 ЦПК України апеляційний суд, –
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді Дніпропетровської області – відхилити.
Постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2010 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду чинна з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.
Судді: