АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого : Сташківа Б.І. .
Суддів:Бершадської Г.В., Ходоровського М.В.
при секретарі: Вийванко О.В.
за участю сторін:апелянта ОСОБА_3та її адвоката ОСОБА_4; відповідачки ОСОБА_5та її адвоката ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Чортківського районного суду від 12 січня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про розірвання договору дарування житлового будинку,-
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 про розірвання договору дарування житлового будинку зареєстрованого Горішньовигнанською сільською радою Чортківського району 01 жовтня 2003 року. Позивачка зазначила, що при вчинені даного правочину допустила помилку, підрозуміваючи, що укладає договір довічного утримання, а не договір дарування. Відповідачка скористалася тим, що вона є особою похилого віку, хворіє церебральним атеросклерозом і підробивши підпис уклала договір дарування житлового будинку, що знаходиться в с.Переходи Горішньовигнанськоїсільської ради Чортківського району, який належить їй на праві приватної власності і є для неї єдиним місцем для проживання.
Рішенням Чортківського районного суду від 12 січня 2010 року в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про розірвання договору дарування житлового будинку від 01 жовтня 2003 року відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги і розірвати договір дарування житлового будинку посилаючись на те, що суд при ухваленні рішення допустив порушення норм матеріального та цивільно-процесуального права, не врахував, що спірне жиле приміщення є єдиним місцем для проживання, вона допустила помилку при укладенні договору дарування вважаючи, що укладає договір довічного утримання, в час укладення договору знаходилася на лікуванні, відповідачка по справі забезпечена іншим житлом, суд не залучив до участі у справі представників нотаріальної контори, які посвідчували цей договір та органів прокуратури, яка проводила по цьому факту перевірку щодо правомірності укладення правочину.
У судовому засіданні ОСОБА_3 та її адвокат підтримали доводи апеляційної скарги і просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким розірвати договір дарування житлового будинку укладеного 01 жовтня 2003 року
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг за матеріалами справи, приходить до висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково.
Згідно ст.311 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.
Стаття 11 ЦПК України передбачає розгляд цивільних справ не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які не беруть участь у справі.
Відповідно до положень ч.4 ст.10 ЦПК Украіни суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
На підставі п.1 ч.6 ст.130 ЦПК України суд повинен уточнити позовні вимоги.
В тексті позовної заяви позивачка зазначала, що при вчиненні договору дарування житлового будинку, що належить їй на праві приватної власності допустила помилку, вважаючи що укладає договір довічного утримання ( ст. 56 ЦК України 1963 року).
ОСОБА_3 також посилалася на те, що відповідачка скористалася тим,що вона є похилого віку, хворіє церебральним атерозклерозом і підробила підпис при укладанні договору дарування житлового будинку, що знаходиться в с. Переходи Горішньовигнанської сільської ради Чорткіського району, який належить їй на праві власності і є для неї єдиним місцем для проживання, що може бути підставою для визнання недійсним договору дарування із підстав ст. 57 ЦУ України 1963 року.
Крім цього, позивачка вважала, що ОСОБА_5 вчинила щодо неї шахрайські дії та у зв’язку з цим зверталася до правоохоронних органів із заявою про притягнення відповідача до кримінальної відповідальності. З цих підстав ОСОБА_3 просила суд розірвати договір дарування на підставі ст.727 ЦК України.
За таких обставин суду слід було уточнити позовні вимоги та з’ясувати чи не зводяться вони до вимоги про визнання укладеного з відповідачкою договору дарування житлового будинку недійсним, який вчинений під впливом помилки , тяжкої для неї обставини чи обману
Однак,суд у порушення вимог ст.ст.214, 215 ЦПК України, належним чином не дослідив та не уточнив з яких саме підстав позивачка ОСОБА_3 просить визнати недійсним договір дарування житлового будинку, не перевірив наданих доказів сторонами та наведених ними правових підстав для визнання недійсним вказаного договору, не встановив та не зазначив в рішенні чи мали місце наведені факти та обставини, у достатньому обсязі на визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню і не взяв до уваги або спростував пояснення приватного нотаріуса про те, що волевиявлення позивачки про дарування квартири було вільним та відповідало її внутрішній волі.
Пунктом 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, передбачено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчили правочин, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, якщо позивач обгрунтовує недійсність правочину посиланням на правомірні дії нотаріуса.
В судовому засіданні та в апеляційнійній інстанції ОСОБА_3, одним із доводів визнання недійсним правочину посилалася на те, що в період укладення договору дарування вона знаходилася на стаціонарному лікуванні і договір дарування посвідчувався нотаріусом без її участі.
За таких обставин суду слід було залучити до участі у справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Чортківського районного нотаріального округу ОСОБА_7
Наведене має значення для правильного вирішення виниклого спору, а тому ухвалення судом рішення без з’ясування цих обставин є помилковим. Це процесуальне порушення позбавило суд першої інстанції належним чином з'ясувати зміст, предмет та підставу заявлених позивачкою позовних вимог, перевірити доказами зазначені обставинами та ухвалити рішення щодо цих вимог, що є підставою для скасування судового рішення.
Крім цього, відповідно до пунктів першого, четвертого Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2003 року) цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року і застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання чинності. Щодо цивільних правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Із матеріалів цивільної справи вбачається, що договір дарування житлового будинку було укладено 1 жовтня 2003 року, а позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом про визнання його недійсним 21 вересня 2009 року.
Судом не звернуто уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Цивільним Кодексом України (2003 року), а тому при вирішенні цих правовідносин необхідно керуватися Цивільним Кодексом УРСР( 1963 року), якою регулюються правові наслідки вчинення угоди, укладеної внаслідок помилки, обману або із інших обставин, які будуть вирішенні судом при уточненні позовних вимог.
Згідно зі ст.71ЦК Ураїни 1963 року і ст. 256 ЦК України 2004 року передбачено, що позовна давність-це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.
Загальний строк позовної давності за ст.71 ЦК України 1963 року, чинного на час виникнення правовідносин, становив три роки. Перебіг позивної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Суд першої інстанції не встановив, коли позивачка довідалася про порушення свого права, не з'ясував і не обговорив можливі причини пропуску строку та його можливого поновлення на звернення до суду із такою заявою, а вияснення цих обставин також має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Оскільки порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи слід врахувати наведене, зібраним доказам дати належну оцінку і в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону вирішити спір по суті.
Керуючись ст.ст.307, 311, 313-317, 319, 324,325 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Чортківського районного суду від 12 січня 2010 року скасувати, а справу направити на новий розгляд у той же суд в іншому його складі.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді:
З оригіналом згідно :
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області : Б.І. Сташків