АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2009 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого : Міщія О.Я.
Суддів: Ходоровського М.В., Сташківа Б.І.
при секретарі: Вийванко О.В.
за участю апелянтів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та її адвоката ОСОБА_3, преставника позивача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, приватного нотаріуса Гусятинського районного нотаріального округу ОСОБА_1 на рішення Гусятинського районного суду від 21 жовтня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, третьої особи приватного нотаріуса Гусятинського нотаріального округу ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним.
ВСТАНОВИЛА:
В липні 2009 року ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Гусятинського нотаріального округа про визнання недійсними договору дарування квартири та реєстрації права власності на нерухоме майно. Позивачка зазначила, що 17 вересня 2003 року між нею та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір дарування належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що вона є особою похилого віку, важко хворіє і скориставшись її безпомічним станом, відповідачка з метою переоформити квартири з титульного власника - помершого чоловіка на неї, шляхом обману, фактично уклала з нею договір дарування.
Рішенням Гусятинського районного суду від 21 жовтня 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування від 17 вересня 2003 року укладеного між ОСОБА_5 І ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Гусятинського районного нотаріального округу за реєстром №787.
В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у визнанні недійсним договору дарування від 17 вересня 2009 року, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, вважає що воливиявлення позивачки при укладенні договору було вільним і відповідало її внутрішній волі і позивачка звернулася в суд за захистом порушеного права з порушенням строку позовної давності.
В апеляційній скарзі представник третьої особи без самостійних вимог приватний нотаріус Гусятинського районного нотаріального округу ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові про визнання недійсним договору дарування квартири, посилаючись на те, що ОСОБА_5 пропустила строк позовної давності для захисту порушеного права, судом не взято до уваги та обставина, що приватним нотаріусом позивачці роз'яснювалися наслідки укладення такого договору, фізичні хвороби не можуть впливати на її психічний стан і в момент укладення договору ОСОБА_5 розуміла значення своїх дій і могла керувати ними.
У судовому засіданні ОСОБА_2, приватний нотаріус ОСОБА_1 підтримали доводи апеляційної скарги і просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові про визнання недійсним договір дарування квартири.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг за матеріалами справи, приходить до висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити.
Згідно ст.311 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.
Стаття 11 ЦПК України передбачає розгляд цивільних справ не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які не беруть участь у справі.
З матеріалів цивільної справи, вбачається, що позивачка ОСОБА_5, крім визнання недійсним договору дарування квартири, ставила і позовні вимоги про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно виданого Гусятинським районним комунальним бюро технічної інвентаризації від 03 листопада 2003 року на ім'я ОСОБА_2
Однак, суд першої інстанції ці позовні вимоги залишив поза увагою, не притягнув до участі в справі орган, який видав реєстраційне посвідчення, чим вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі.
Як вбачається з ухваленого судового рішення, що в решті позовних вимог позивачці було відмовлено. Якщо суд відмовив в частині визнання недійсним реєстраційного посвідчення, то він повинен був навести в рішенні суду мотиви такої відмови., а така відмова могла перечити змісту ухваленому рішенню суду, що є недопустимим.
Це процесуальне порушення позбавило суд першої інстанції належним чином з'ясувати зміст, предмет та підставу заявлених позивачкою позовних вимог, перевірити доказами зазначені обставинами та ухвалити рішення щодо цих вимог, що є підставою для скасування судового рішення.
Крім цього, відповідно до пунктів першого, четвертого Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2003 року) цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року і застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання чинності. Щодо цивільних правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Судом не звернуто уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Цивільним Кодексом України (2003 року), а тому при вирішенні цих правовідносин необхідно керуватися Цивільним Кодексом УРСР( 1963 року), а саме статтею 57 ЦК УРСР (1963 року), якою регулюються правові наслідки вчинення угоди, укладеної внаслідок обману або збігу тяжких обставин.
Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3 “Про практику в справах про визнання угод недійсними”, яка діяла на час виникнення правовідносин, визначено, що при вирішенні позовів про визнання недійсними угод вчинених під впливом обману, такі вимоги можуть бути задоволені судами при доведеності фактів обману.
Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в обману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.
Для визнання угоди недійсною, у разі укладення її під впливом обману, необхідно навмисне введення в оману однією стороною угоди іншої сторони з метою укладення угоди.
Для визнання угоди недійсною, у разі укладення її на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, необхідно наявність таких обставин, коли особа змушена укласти угоду на невигідних для себе умовах.
Саме з цих підстав позивачка в позовних вимогах просила визнати недійсним договір дарування квартири.
Визнаючи частково недійсним договір дарування суд першої інстанції одним із мотивів послався на те, що в час укладення договору дарування квартири позивачка хворіла, потребувала стороннього догляду, зловживала спиртними напитками.
Однак, суд у порушення вимог ст.ст.214,215 ЦПК України, належним чином не дослідив та не уточнив з яких же саме підстав позивачка ОСОБА_5 просить визнати недійсною угоду, не перевірив наданих доказів сторонами та наведених ними правових підстав для визнання недійсним договору дарування квартири, не встановив та не зазначив у рішенні чи мали місце наведені ними факти та обставинами, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню і не взяв до уваги або спростував пояснення приватного нотаріуса про те, що волевиявлення позивачки про дарування квартири було вільним та відповідало її внутрішній волі.
Встановлено, що договір дарування квартири між сторонами було укладено 17 вересня 2003 року, а позивачка ОСОБА_5 звернулася до суду із таким позовом 23 липня 2009 року.
Загальна позовна давність встановлюється згідно ст.71 ЦК України (1963 року) тривалістю три роки. Перебіг позивної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Суд першої інстанції встановив, що позивачці стало відомо про укладення такого договору в червні 2008 року, однак судом в рішенні суду не наведено доказів коли позивачка довідалася про порушення свого права, не з'ясовано і не обговорено можливі причини пропуску строку та його можливого поновлення на звернення до суду із такою заявою, а вияснення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Оскільки порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи слід врахувати наведене, зібраним доказам дати належну оцінку і в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону вирішити спір по суті.
Керуючись ст.ст.307, 311, 313-317, 319, 324,325 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Гусятинського районного нотаріального округу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Гусятинського районного суду від 21 жовтня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд у той же суд в іншому його складі.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: