АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 17 червня 2010 року  Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого :Сташківа Б.І.

Суддів : Ходоровського М.В., Шевчук Г.М.

при секретарі :Жовняревич Т.М.

                за участю сторін :апелянта ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Монастириського районного суду від 31 грудня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя ,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя. Позивач зазначив, що в 1987 році йому на склад сім'ї  із 5-и осіб (він,дружина, троє дітей) була виділена трьох кімнатна квартира АДРЕСА_1, житловою площею 42.2 кв.м., а 30 січня 1992 року квартира була викуплена  і право власності оформлено на дружину ОСОБА_3 Відповідачка чинить йому перешкоди в користуванні квартирою, поміняла замок у вхідних дверях, в зв'язку з чим він вимушений проживати у своєї матері у селі Дубенка Монастириського району, якій їй належить на праві приватної власності.

Крім цього, позивач зазначив,що  в 1997 році він придбав автомашину, яку відповідачка продала без його відома, на що він має право на грошову компенсацію.

Позивач зазначив, що він також поніс моральні переживання, які він оцінює на 10 000 гривні.

Рішенням Монастириського районного суду від 31 гудня 2009 року позов задоволено частково .

Квартиру АДРЕСА_1  виділено у приватну власність ОСОБА_3.

Житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_2 та гараж, що знаходиться по АДРЕСА_3 виділено у приватну власність ОСОБА_1.

Зобов'язано ОСОБА_3 сплатити 79 310 гривні в користь позивача ОСОБА_1  різниці частки у праві спільної сумісної власності за квартиру АДРЕСА_1.

В частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 381 грн.75 коп.в користь ОСОБА_1 сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Монастириського районного суду від 31 грудня 2009 року, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що судом першої інстанції допущені порушення норм процесуального та матеріального права, безпідставно прийшов до висновку, що він погоджувався на грошову компенсацію  на частку в майні квартири, відповідачкою не було попередньо внесено на депозитний рахунок суду грошової компенсації і  нею не заявлявся зустрічний позов   щодо поділу іншого майна.

В апеляційній інстанції апелянт та його представник підтримали доводи апеляційної і скарги зіславшись на доводи викладені в ній.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта, перевіривши доводи апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи із слідуючих підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовільняючи частково позов  суд  виходив з того, що за час спільного  проживання сторони придбали трьохкімну квартиру АДРЕСА_1  та житловий будинок, що знаходиться в с.Дубенка Монастириського району і оскільки квартиру не можна поділити зобов'язав стягнути з відповідачки в користь позивача грошову компенсацію в його частці.

Однак з такими висновками суду не можна погодитися, оскільки вони не грунтуються на вимогах Закону, не відповідають здобутим доказам і порушують права та інтереси сторін, які не були залучені до справи.

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України та ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п. 23,24 постанови від 21 грудня 2007 року №11 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до п.п.4,5 ч.1 ст.311 ЦПУ України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі і суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від спільного проживання в них народилося троє дітей: син ОСОБА_4,1981 року народження, ОСОБА_6, 1982 року народження, ОСОБА_7, 1984 року народження і на цей склад сім'ї отримали трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, а 30 січня 1992 року Монастириське виробниче об'єднання тютюнової промисловості продало квартиру ОСОБА_3, якій 17 березня 1992 року було видане реєстраційне посвідчення (а.с.10.28).

Однак при вирішенні даного спору, суд не перевірив чи   мають частку у спільній власності у майні подружжя і діти сторін, не притягнувши їх до участі в справі, чим порушив їх права та інтереси, а також не  встановив, яка ідеальна доля належить кожній із сторін і чи можна технічно провести поділ квартири,  вияснивши попередньо думку органів місцевого самоврядування щодо можливого перепланування квартири.

Виділяючи позивачу ОСОБА_1 у приватну власність  житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_2, суд не звернув увагу на пояснення свідка ОСОБА_5( матері позивача), яка ствердила, що спірний  будинок куплений за її особисті гроші, які вона отримала за компенсацію перебування на примусових роботах у Німеччині, в якому вона  проживає і вважає себе власником квартири,  про те суд першої інстанції не перевірив ці доводи , не дав їм належної оцінки, не витребував правоустановлюючих документів і в мотивувальній частині рішення не зазначив чому саме  виділяється позивачу цей житловий будинок,  чи не порушується його право проживати в іншому населеному пункті і чи було враховано технічний стан будинку, його вартість, характер роботи, стан здоров'я, умови проживання та відпочинку, тощо. При необхідності суду слід залучити ОСОБА_5 в якості третьої особи

Відповідно до положень статей 10,11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

 Вийти за межі заявлених вимог суд має право лише у випадках прямо передбачених законом.

Як вбачається із матеріалів справи позовних вимог щодо поділу житлового будинку, гаражу ніхто із сторін не заявляв.

Статею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно  до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року “Про судове рішення у цивільній справі”, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлення судом обставин, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив  при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обгрунтовувалися вимоги чи заперечення,визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може грунтуватися на припущеннях.

 Ці вимоги закону судом першої інстанції не враховано, встановивши обставини суд   взагалі їх не мотивував.  

Суд першої інстанції не вирішив позовні вимоги  в частині поділу автомобіля, на які посилався позивач, про те, що відповідачка продала  автомашину без його відома,  не уточнивши в нього  вимоги щодо спірного майна.

Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 21 грудня 1990 року “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції”, суди зобов'язані забезпечити суворе виконання вимог статей 198,199 ЦПК України про порядок складання та оформлення протоколів та їх зміст.

З матеріалів справи вбачається, що жодний протокол судового засідання в тому числі і від 31 грудня 2009 року в день ухвалення рішення суду  не підписаний головуючим по справі, що  є також підставою для скасування судового рішення (а.с.20,31,34,39,42,55,57,58,59.60,61,63,64,71,72,73,74).

Враховуючи, що суд допустив порушення норм матеріальних та процесуальних прав закону, яке спричинило неправильне вирішення справи, судові рішення відповідно до п.п. 4,5 ч.1 ст.311 ЦПК України, підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи слід врахувати наведене, зібраним доказам дати належну оцінку і в залежності від встановленого та у відповідності до вимог закону вирішити спір по суті.

Керуючись ст.ст.304,307,311, 313-317,319,324,325 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну  скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Монастириського районного суду від 31 грудня 2009 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому його складі.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

       Головуючий —  

       Судді —