АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" червня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого – Кузьми Р.М.
Суддів — Гурзеля І.В., Дикун С.І.
при секретарі – Стопник О.С.
з участю- представника позивачки ОСОБА_3
ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” про визнання неправомірними дій публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” по зміні відсоткової ставки по кредитному договору від 31.07.2006 року за №ТЕК WGK00520004 та зобов'язання проводити нарахування відсотків у відповідності до п. 1.1 кредитного договору від 31.07.2006 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2009 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” (далі банк) про визнання дій банку по зміні в односторонньому порядку відсоткової ставки по кредитному договору неправомірними та зобов’язання відповідача нараховувати відсотки у відповідності до умов п.1.1 договору кредиту від 31.07.2006 року.
Заявлені вимоги мотивує тим, що 31 липня 2006 року між нею та банком укладено договір кредиту №ТЕКWGK00520004 на придбання житла та сплату страхових платежів на суму 86325 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць (12% на рік) .
Банк в односторонньому порядку з 01 лютого 2008 року підвищив процентну ставку за користування кредитом до 22,88 % річних, повідомивши позичальника про це листом за № 20.1.3.2/6-42733 від 25.12.2008 року. Жодних додаткових угод про внесення змін до договору кредиту позивачка не підписувала, оскільки не згідна із вимогами банку та вважає, що підвищення процентної ставки банком в односторонньому порядку суперечить чинному законодавству та змісту самого договору. Вважаючи, такі дії банку неправомірними, просила задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 31 березня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано дії банку по зміні в одностороньому порядку відсоткової ставки по кредитному договору № ТЕКWGK00520004 від 31.07.2006 року неправомірними. Зобов’язано банк нараховувати відсотки за користування кредитом у відповідності до вимог п. 1.1 Кредитного договору № ТЕКWGK00520004 від 31.07.2006 року. Стягнуто з банку на користь ОСОБА_3 17 грн. судового збору та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, сплачених при подачі заяви.
Не погодившись із рішенням суду, банк звернувся із апеляційною скаргою. Посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповному з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду та відмовити у позові.
Апелянт вказує на те, що вимогами п. 2.3.1 кредитного договору передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати процентну ставку за договором кредиту при наявності певних умов, зокрема, зміни облікової ставок Національним банком України. Банк збільшив процентну ставку, про що відповідно до вимог чинного законодавства повідомив споживача протягом семи календарних днів, а тому дії банку по зміні відсоткової ставки відповідають вимогам закону та умовам договору кредиту.
Апелянт також зазначив, що постановляючи рішення про визнання п.2.3.1 договору нікчемним судом порушено норми матеріального права, оскільки даний пункт у кредитний договір був включений 31 липня 2006 року до прийняття Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку” від 12.12.2008 року, який зворотньої дії у часі не має.
В судове засідання апеляційного суду представник апелянта не з’явився, причини неявки, зазначені у клопотанні про відкладення справи, визнані судом неповажними.
Представник позивачки ОСОБА_3 апеляційну скаргу заперечила, рішення суду вважає законним та обгрунтованим.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, заслухавши пояснення представника позивачки, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.
З матеріалів справи вбачається, що 31 липня 2006 року між ОСОБА_3 та банком був укладений кредитний договір № ТЕКWGK00520004, за яким банк надав позичальнику кошти на придбання житла та сплату страхових платежів на загальну суму 86325 грн. Процентна ставка за користування кредитом на місяць становила 1 відсоток.
Відповідно до вимог п.п. 2.3.1, п. 2.3 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме:
зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні встановленого НБУ на момент укладення договору;
зміні облікової ставки НБ України;
зміні розміру відрахувань у страховий фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті. При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом семи календарних днів з дати вступу у чинність зміненої процентної ставки.
25 грудня 2008 року відповідачем на адресу позивачки було надіслано лист за № 20.1.3.2/6-42733, відповідно до якого банк, враховуючи зміни кон’юнктури ринку грошових ресурсів, зокрема: зміни облікової ставки НБУ, зміни курсу долара США до гривні та інші умови повідомив про підвищення в односторонньому порядку розміру процентної ставки за договором кредиту до 22,88 % річних з 01 лютого 2008 року.
Підставою для зміни банком відсоткової ставки по кредитному договору до 22,88% річних є зміна облікової ставки до 12 % річних з 30 квітня 2008 року постановою НБУ № 107 від 21.04.08 року, що вбачається із листа банку від 21.01.2009 року за №30.1.0.0/2-090120/309.
20 січня 2009 року позивачка надіслала на адресу банку лист, відповідно до якого вона повідомила про свою незгоду з підвищенням відсоткової ставки.
Будь-якої додаткової угоди про зміну кредитного договору від 31.07.2006 року у частині збільшення процентної ставки позивачка не підписувала.
Відповідно до вимог ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Положеннями ст.ст. 525, 651 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами постанови правління Національного банку України (далі-НБУ) № 319 від 11 жовтня 2008 року «Про додаткові заходи щодо діяльності банків», внесення до кредитного договору змін щодо вартості кредиту, що не відповідає змінам облікової ставки НБУ, кваліфікуватиметься як порушення вимог ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно до роз'яснень НБУ в листі від 28 жовтня 2008 року “Про застосування постанови № 319”, зазначено, що дія п.п.2.2. постанови № 319 стосується кредитних договорів як в національній, так і в іноземній валюті і поширюється на правовідносини, що виникають після набуття чинності цією постановою, тобто, з 13 жовтня 2008 року. Зміни облікової ставки, які відбулися до ухвалення постанови № 319, з моменту набуття нею чинності, не можуть розглядатися як підстава для зміни вартості кредиту за діючими кредитними договорами. Зазначене стосується також тих випадків, коли ініціювання банками внесення змін до діючих кредитних договорів відбулося до набуття постановою № 319 чинності, але відповідні зміни за станом на 13.10.08 р. не були оформлені.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії банку по зміні відсоткової ставки по кредитному договору є неправомірними, порушують права позивачки, які підлягають захисту шляхом задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду як таким, що відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Посилання апелянта, що вимогами п. 2.3.1 кредитного договору передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати процентну ставку, про що було повідомлено споживача протягом семи календарних днів, а тому дії банку по зміні відсоткової ставки відповідають вимогам закону та умовам договору кредиту, колегія суддів до уваги не приймає. Порушивши питання про підвищення процентної ставки по кредиту, позивач посилався на облікову ставку НБУ, встановлену з 30 квітня 2008 року постановою НБУ № 107 від 21.04.08 року, що не відповідає положенням постанови № 319 правління НБУ та вимогам ст. 56 Закону України ?ро Національний банк України", оскільки зазначена постанова не пройшла обов'язкової державної реєстрації нормативно-правових актів в Міністерстві юстиції України. А також, згідно з вимогами постанови правління НБУ № 319 від 11 жовтня 2008 року «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» в п.п.2.2. якої було зазначено, що внесення до кредитного договору змін щодо вартості кредиту, що не відповідає змінам облікової ставки НБУ, кваліфікуватиметься як порушення вимог ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Безпідставними є доводи банку в апеляційній скарзі, що суд невірно визнав п.2.3.1 договору нікчемними, оскільки даний пункт у кредитний договір був включений 31 липня 2006 року до прийняття Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку” від 12.12.2008 року, який зворотньої дії у часі не має. Відповідно до роз'яснень НБУ в листі від 28 жовтня 2008 року “Про застосування постанови № 319”, зазначено, що дія п.п.2.2. постанови № 319 стосується кредитних договорів як в національній, так і в іноземній валюті і поширюється на правовідносини, що виникають після набуття чинності цією постановою, тобто, з 13 жовтня 2008 року. Відповідач, змінюючи в односторонньому порядку розмір відсоткової ставки кредитного договору діяв неправомірно, оскільки позивачка згоди на це не давала, додаткової угоди з цього приводу між сторонами укладено не було, а положення п.п. 2.3.1. п. 2.3 спірного договору є нікчемними, оскільки не відповідають ст.ст. 22, 24 Конституції України, ст. 11 ЗУ “Про захист прав споживачів”, ст.ст. 1048, 1049, 1054 ЦК України .
Підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313; 314, 315, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий - підпис
Судді — два підписи
З оригіналом згідно
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області С.І.Дикун