ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"15" липня 2010 р. м. Київ К-3714/07
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)
суддів Амєліна С.Є.
Загороднього А.Ф.
Кобилянського М.Г.
Юрченка В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Житомирської області від 25 січня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Житомирського обласного військового комісаріату про перерахунок пенсії, –
В С Т А Н О В И В :
У червні 2006 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Житомирського обласного військового комісаріату про перерахунок пенсії з врахуванням надбавки за участь у бойових діях, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, за 2000-2006 роки в сумі 10 543,74 грн.
Постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 вересня 2006 року позов задоволено. Зобов’язано Житомирський обласний військовий комісаріат провести перерахунок пенсії ОСОБА_4, як учасника бойових дій, починаючи з вересня 1999 року по 30 червня 2006 року, з урахуванням 150% від мінімальної пенсії за віком та виплатити за вказаний час різницю у недоплаченій пенсії в розмірі 10 721, 58 грн.
Постановою апеляційного суду Житомирської області від 25 січня 2007 року скасовано постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 вересня 2006 року, в позові відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду Житомирської області від 25 січня 2007 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 вересня 2006 року залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 після звільнення з військової служби призначена пенсія за вислугу років.
Крім того, встановлено, що позивач брав участь в бойових діях і йому виплачувалася пенсія з врахуванням надбавки за участь у бойових діях в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2002 року «Про підвищення розміру пенсії та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету».
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування пенсії позивачу здійснено в порушення його Конституційних прав. При цьому, суд зобов’язав відповідача виплатити різницю у недоплаченій пенсії.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно здійснюється нарахування та виплата надбавки до пенсії, з урахуванням розміру мінімальної пенсії за віком, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2002 року.
Частиною четвертою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено що, учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб»пенсії учасникам бойових дій підвищуються у розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, вихідним критерієм розрахунку підвищення до пенсії за вислугу років виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Положення частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною першою цієї статті.
Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про те, що при визначенні розміру оскаржуваної надбавки, застосуванню підлягає зазначена постанова уряду, адже вона істотно звужує обсяг встановлених законом прав та суперечить положенням Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».
Відповідно до вимог ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним вимогам.
Так, зокрема, задовольняючи позов, судом першої інстанції не було враховано, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 5 жовтня 2005 року, частину четверту статті 12 викладено в такій редакції: “учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність” (дана норма набрала чинності з 01 липня 2006 року).
Отже, право на виплату підвищення до пенсії у розмірі 150% позивач мав до 01 липня 2006 року.
Разом з цим, судом неповно досліджено і не проаналізовано Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків для реалізації соціальних виплат ветеранам війни. Зазначені питання необхідно з’ясувати для визначення кола відповідачів по заявлених позовних вимогах.
Крім того, судами не з’ясовано строки звернення до суду відповідно до положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України та позицію відповідача щодо можливості їх застосування.
Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Оскільки суд касаційної інстанції за правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, то зазначені порушення матеріального та процесуального законодавства, допущені судами першої та апеляційної інстанції, не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, а тому ухвалені по справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 вересня 2006 року та постанову апеляційного суду Житомирської області від 25 січня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.І. Гурін
Судді С.Є. Амєлін
А.Ф. Загородній
М.Г. Кобилянський
В.В. Юрченко