ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"08" липня 2010 р. м. Київ К-7074/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)
суддів Амєліна С.Є.
Кобилянського М.Г.
Ліпського Д.Д.
Юрченка В.В.
секретар судового засідання Міненко І.М.,
за участю позивача та його представника ОСОБА_4,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Президента України, Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання розпорядження про звільнення протиправним, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, –
В С Т А Н О В И В :
У червні 2008 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Президента України, Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання розпорядження про звільнення протиправним, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 жовтня 2008 року позов задоволено. Визнано розпорядження Президента України від 14 грудня 2007 року №229/07-рп про звільнення ОСОБА_5 з посади голови Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області протиправним та скасовано його. Поновлено ОСОБА_5 на посаді голови Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області з 14 грудня 2007 року. Стягнуто з Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області на користь ОСОБА_5 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 45413,28 грн без утримання прибуткового податку та інших обов’язкових платежів.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2009 року скасовано постанову Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 жовтня 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, представник позивача ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а постанову Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 жовтня 2008 року залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 розпорядженням Президента України від 23 березня 2005 року №840/2005-рп призначений на посаду голови Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області.
Відповідно до розпорядження Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області від 28 березня 2005 року №11-ро ОСОБА_5 приступив до виконання обов’язків голови райдержадміністрації з 28 березня 2005 року.
Розпорядженням Президента України від 14 грудня 2007 року №229/07-рп позивача звільнено з посади голови Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області за неналежне виконання службових обов’язків.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення відбулось з порушенням норм трудового законодавства, а саме: ч.3 ст.40, ст. 148, ч.1 ст. 149 Кодексу законів про працю України. Крім цього, суд дійшов висновку щодо поважності причин пропущення строку на звернення до суду.
Скасувавши постанову суду першої інстанції та відмовивши в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач при звільнення позивача діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однак, з такими висновками судів погодитись не можна.
Питання призначення на посади голів місцевих державних адміністрацій та припинення їх повноважень урегульовані статтею 118 Конституції України та статтями 8, 9 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” і відносяться до конституційних повноважень Президента України.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 118 Конституції України голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” повноваження голів місцевих державних адміністрацій можуть бути припинені Президентом України у разі подання Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених законодавством про державну службу.
Законом, що визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, є Закон України “Про державну службу”, а підстави припинення державної служби, крім загальних, передбачених Кодексом законів про працю України, визначені статтею 30 зазначеного закону.
У поданні Кабінету Міністрів України Президенту України з пропозицією звільнити позивача із займаної посади зазначено, що підставою для звільнення є неналежне виконання службових обов’язків.
Проте, вирішуючи спір, суди не встановили чи передбачено законом припинення державної служби на посаді голови місцевої державної адміністрації з підстав, що зазначені в розпорядженні Президента України про звільнення ОСОБА_5
Крім цього, суд апеляційної інстанції, прийшовши до висновку про незастосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України, та вважаючи, що позивача звільнено з підстави, передбаченої саме Законом України “Про місцеві державні адміністрації”, не дав жодної оцінки тій обставині, що такої підстави для звільнення голови місцевої державної адміністрації як неналежне виконання службових обов’язків норми зазначеного Закону не передбачають.
Як вбачається з матеріалів справи, представник Президента України посилався на ту обставину, що неналежне виконання державним службовцем службових обов’язків є порушенням присяги, проте і такої підстави для звільнення голови місцевої державної адміністрації Законом України “Про місцеві державні адміністрації” не передбачено, а тому висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування щодо спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України не можна визнати законними та обґрунтованими.
Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним вимогам.
За правилами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Згідно з частиною четвертою статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження” від 13 травня 2010 року № 2181-VI Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції. Згідно Прикінцевих та перехідних положень цього Закону після набрання чинності цим Законом адміністративні позови, апеляційні скарги, подані до дня набрання чинності цим Законом до відповідних адміністративних судів в адміністративних справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, провадження за якими не відкрито, передаються відповідними адміністративними судами до Вищого адміністративного суду України.
Враховуючи наведене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції.
Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 жовтня 2008 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції.
Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.І. Гурін
Судді С.Є. Амєлін
М.Г. Кобилянський
Д.В. Ліпський
В.В. Юрченко