С права № 22-ц-9112 /2010р. Головуючий в 1 інст. Ступін І.М.
Категорія 57 Доповідач Будулуца М.С.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого судді Курило В.П.
суддів: Санікової О.С., Будулуци М.С.
при секретарі Крівцові В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Мар`їнської районної державної адміністрації на постанову Мар`їнського районного суду Донецької області від 20 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області про перерахунок та виплату недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення,-
В С Т А Н О В И В :
Позивач 12 жовтня 2009 року звернувся до суду з позовною заявою до управління праці та соціального захисту населення Мар`їнської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними, стягнення з відповідача недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення .
Постановою Мар`їнського районного суду Донецької області від 20 жовтня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. С тягнуто з УПСЗН за рахунок Державного бюджету на користь ОСОБА_1 недоотриману суму на оздоровлення за 2006, 2007, 2008 роки у розмірі 5410 грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Сторони у судове засідання не з’явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Відповідач надіслав суду клопотання, в якому просить розглянути справу у відсутності їх представника. Представник позивача ОСОБА_2 просила рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу відхилити.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду зміні з наступних підстав.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року, в редакції Закону України № 2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин, визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, що підтверджено посвідченням (а.с.7). Згідно з висновком МСЕК № 232065 вона є інвалідом 3 групи. Причина інвалідності пов’язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.5).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач в 2006 – 2008 роках виплатив їй одноразову компенсацію на оздоровлення в сумі 270 грн., в розмірі, меншому ніж передбачено статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 6 червня 1996 року N 230/96-ВР передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації Чорнобильської катастрофи, які стали інвалідами 3 групи в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат . Згідно частині 3 статті 48 вказаного Закону виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати .
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.
За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
При розгляді справи судом встановлено, що відповідач виплачував позивачу ОСОБА_1 вказану щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року у розмірі, що передбачений цією постановою, тобто по 90 грн. на рік.
Визнаючи вказані дії відповідача неправомірними, суд виходив з того, що вказана постанова Кабінету Міністрів України на підставі якої відповідач проводив виплати одноразової компенсації позивачу у меншому розмірі, була прийнята всупереч вимог статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому не прийняв до уваги посилання апелянта на цю постанову.
Але з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можливо.
Відповідно до Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-1Y «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дія абзацу третього часини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 3 групи у розмірі чотирьох мінімальних зарплат, була зупинена. Зупинення дії Закону неконституційним визнано не було. Тому у позивача не виникло право на отримання за 2006 рік щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції в зазначеній частині позовних вимог не застосував Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», а мав його застосувати. Вказане порушення призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення.
Отже, рішення суду в наведеній частині підлягає зміні та в задоволені позовних вимог про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за 2006 рік необхідно відмовити.
В іншій частині рішення суду відповідає вимогам закону.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що за 2007 і 2008 роки виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення повинна була здійснюватися в порядку, встановленому частиною 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат станом на день виплати.
Законом України від 19 грудня 2006 року № 489 «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено дію ч.4 ст. 48 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2007 рік. Але Рішенням Конституційного Суду від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 зупинення дії Закону в наведеній частині визнано неконституційним.
Законом України від 28 грудня 2007 року № 107- V1 «Про Державний бюджет України на 2008 рік» стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладена в іншій редакції. Але рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені в ст. 48 Закону, визнані неконституційними. Отже, протягом 2007 – 2008 років діяла редакція ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», частина четверта якої передбачала право позивача на отримання щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 3 групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. У зв’язку з чим суд першої інстанції зробив правильний висновок про необхідність стягнення на користь позивача різниці між сумою, що виплачена відповідачем позивачу в 2007-2008 роках і тим, що передбачено Законом.
Суд не приймає посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату вказаної компенсації та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Враховуючи викладене апеляційний суд вважає, що оскаржувана постанова суду підлягає зміні і на користь позивача необхідно стягнути щорічну допомогу на оздоровлення за 2007-2008 роки в сумі:
2007 рік - 440 х 4 = 1760 грн. – 90 =1670 грн.
2008 рік - 605 х 4 = 2420 грн. – 90 = 2330 грн. А всього за два роки 4000 грн. Вказану суму апеляційний суд стягує з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 307, 309, 316 ЦПК України апеляційний суд, -
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Мар`їнської районної державної адміністрації задовольнити частково.
Постанову Мар`їнського районного суду Донецької області від 20 жовтня 2009 року змінити.
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Мар`їнської районної державної адміністрації в Донецької області про перерахунок та виплату недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення задовольнити частково.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Мар`їнської районної державної адміністрації в Донецької області на користь ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 – 2008 роки в сумі 4000 (чотири тисячі) грн.
В задоволені іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: