АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого :Сташківа Б.І.
Суддів :Бахметової В.Х., Ходоровького М.В.
при секретарі : Прус Л.С.
за участю сторін:апелянта ОСОБА_1 та його адвоката ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17 лютого 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, виконавчого комітетуТернопільської міської ради, третіх осіб без самостійних позовних вимог-приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу, Тернопільського міського управління земельних ресурсів, Тернопільської регіональної філії державного підприємства “Цент Державного земельного кадастру при Держкомземі України” про визнання недійсним шлюбного договору, визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та Державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання права власності на ? частину житлового будинку з надвірними спорудами, визнання права власності на ? частину земельної ділянки,-
ВСТАНОВИЛА:
В жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3, виконавчого комітету Тернопільської міської ради, третіх осіб без самостійних позовних вимог - приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу, Тернопільського міського управління земельних ресурсів, Тернопільської регіональної філії державного підприємства “Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України” про визнання недійсним шлюбного договору, визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та Державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання права власності на ? частину житлового будинку з надвірними спорудами, визнання права власності на ? частину земельної ділянки.
Позивач зазначив, що 14 травня 2009 року між ним та ОСОБА_3 укладено шлюбний договір, відповідно до якого вони добровільно визначили і розприділили нажите за час спільного подружнього життя майно, а саме погодилися виділити у приватну власність ОСОБА_1 легковий автомобіль марки SKODA FABIA, 2008 року випуску вартістю, земельну ділянку площею 0,15 га для обслуговування житлового будинку, а в приватну власність ОСОБА_3виділили житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0246 га придназначену для обслуговування вказаного житлового будинку.
Вважав, що ринкова вартість майна, яке визнавалося особистою власністю кожного із подружжя, згідно шлюбного договору, є неспівмірним, вартість особистого майна відповідачки значно перевищує вартості майна, яке виділено йому, що ставить його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, а тому вважає,що шлюбний договір укладено з порушенням вимог ст.ст. 93, 103 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 203,215 ЦК України, в зв'язку з чим просив визнати його недійсним. З цих же підстав позивач просив суд визнати частково недійсним рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради , свідоцтва про право власності на нерухоме майно та Державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання права власності на ? частину житлового будинку з надвірними спорудами, визнання права власності на ? частину земельної ділянки.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17 лютого 2010 рокуу зал доволені позовних вимогОСОБА_1 до ОСОБА_3, виконавчого комітетуТернопільської міської ради, третіх осіб без самостійних позовних вимог-приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу, Тернопільського міського управління земельних ресурсів, Тернопільської регіональної філії державного підприємства “Цент Державного земельного кадастру при Держкомземі України” про визнання недійсним шлюбного договору, визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та Державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання права власності на ? частину житлового будинку з надвірними спорудами, визнання права власності на ? частину земельної ділянки відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17 лютого 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення , яким повністю задоволити його позовні вимоги посилаючись на те, що суд першої інстанції при ухвалені рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, не врахував, що майно виділене відповідно до умов шлюбного договору є неспівмірним до їхніх часток чим поставив його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, спірне будинковолодіння вони придбали за спільні кошти, а також від батька відповідачки та його матері, які в цей час працювалти за кордоном, а також він використав грошові кошти, отримані ним внаслідок укладення договору кредиту, виділене йому майно на право власності передане в іпотеку та заставу АКБСР “Укрсоцбанку”.
В суді апеляційної інстанції апелянт підтримав доводи апеляційної скарги і просить рішення суду суду скасувати та ухвалити нове рішення зіславшись на доводи висловлені в апеляційній інстанції.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, приходить до висновку, що скарга до задоволення не підлягає виходячи із слідуючих обставин.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що сторони у справі уклали шлюбний договір відповідно до якого дійшли згоди про те, що майно, яке належало їм на праві спільної сумісної власності є власністю кожного з них, сторони погодилися на такі умови, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, шлюбний договір нотаріально посвідчений і укладений в інтересах сім'ї.
Відповідно до ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.22 постанови від 21 грудня 2007 року №11 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” передбачено, якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч.4 ст.93, ч1 ст.103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК.
Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 12 липня 2003 року, від спільного проживання в них народився син ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_1, а рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 серпня 2009 року шлюб між ними розірвано.
Після реєстрації шлюбу, 14 травня 2009 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 уклали шлюбний договір, згідно умовами якого погодилися, що майно, яке належало кожному з них до вступу в шлюб, а також одержане ними під час зареєстрованого шлюбу в порядку успадкування чи отримане в дар є власністю кожного з них.
За даним договором, легковий автомобіль марки SKODA FABIA, випуску 2008 року, земельна ділянка площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, належна ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, що знаходиться в смт.Великі Бірки Тернопільського району- стає особистою власністю ОСОБА_1, а житловий будинок з надвірними спорудами, належний ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 лютого 2008 року та земельна ділянка площею 0,0246 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд належна ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку виданого 18 лютого 2004 року стає особистою власністю ОСОБА_3
Як встановлено в судовому засіданні, після реєстрації шлюбу, через чотири місяці, відповідачка ОСОБА_3 купила житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року(а.с.14).
В судовому засіданні відповідачка пояснила, що житловий будинок був куплений за кошти батька, який з 2000 по 2009 роки працював за кордоном в Англії і постійно передав гроші, як на придбання будинку, так і на його добудову, в зв'язку і з чим позивач погодився на такі умови укладення шлюбного договору.
Ці обставини знайшли своє підтвердження в поясненнях свідків ОСОБА_5( батька відповідачки),ОСОБА_6(колишньої власниці будинку),ОСОБА_7(приватного нотаріуса Тернопільського нотаріального округу).
У своєму письмовому повідомленні Укрпромбанк вказав, що тільки в період з 01 січня 2004 року по 30 квітня 2009 року ОСОБА_5 відправив на ім'я ОСОБА_1 7(сім) грошових переказів, в яких зазначені такі суми:14 190,00 доларів США, 5 950,00 Євро, 5 950,00 Євро.( а.с.56, 88, 111).
Цих обставин не заперечив в судовому засіданні і сам ОСОБА_1, а сам факт про роботу його матері в Італії і представлення ним довідок про заробіток за період 2005-2008 роки не може свідчити про те, що ці кошти були затрачені на придбання будинку в 2003 році (а.с. 120-149).
Суд першої інстанції правомірно виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 погодився на виділення йому у приватну власність автомоміля марки SKODA FABIA, випуску 2008 року та земельної ділянки площею 0,15 га, оскільки дане майно оформлене на нього і перебуває в його користуванні.
Посилання апелянта на те, що для придбання вказаного майна ним було використано грошові кошти, отримані внаслідок кредиту, не можуть бути підставою, що вони були затрачені на придбання житлового будинку, оскільки з умов договору кредиту №770/42-73-06 від 14 вересня 2006 року вбачається, що АКБ соціального розвитку “Укрсоцбанк” надав кредит ОСОБА_1 в сумі 12 750 доларів США та 9 348 доларів США на придбання автомашини марки SKODA FABIA, випуску 2008 року, передавши його в заставу відповідно до договору застави від 07 лютого 2008 року( а.с. 15,19,31).
Колегія суддів вважає, що при таких здобутих доказах суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що такий розподіл майна був обумовлений сторонами в договорі і не вважає становище позивача за шлюбним договором надзвичайно невигідним і неспівмірними до їх часток у спільному майні, оскільки такий висновок відповідає вимогам ч.2 ст. 97 СК , так як сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу положень ст. 60 СК України, а звідси випливає, що закон не вимагає рівності при поділі майна у шлюбному договорі.
Укладення шлюбного договору не порушує і права дитини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 дав пояснення, що однією із підстав укладення такого шлюбного договору випливало саме із інтересів неповнолітнього сина ОСОБА_8, 2006 року народження, який залишився проживати разом з відповідачкою в спірному житловому будинку (а.с.152).
Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що шлюбний договір було укладено з порушення ст.ст. 203 , 215 ЦК України.
Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв’язку з недодержанням в момент його вчинення стороною(сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.
Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що шлюбний договір відповідає вимогам щодо форми, змісту, необхідного обсягу цивільної дієздатності сторін договору, їх вільного волевиявлення та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, про що сторони самі підтвердили в судовому засіданні. Допитана в якості свідка приватний нотаріус Тернопільського нотаріального округу ОСОБА_7 підтвердила, що позивач ОСОБА_3під час підписання шлюбного договору знайомився з його змістом, розумів значення своїх дій, чим скріпив даний договір своїм підписом.
Розглянувши спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, яки їх регулює, а доводи апеляційної скарги є необгрунтованими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.307, 308,313-315,319,324,325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий —
Судді-