АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 березня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого : Сташківа Б.І.
Суддів : Бершадської Г.В., Гірського Б.О.
секретаря: Танцюри О.В.
з участю сторін: позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на рішення Теребовлянського районного суду від 02 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 Бориславіни до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Теребовлянської міської ради, третьої особи Теребовлянського бюро технічної інвентаризації про визнання ордера на жиле приміщення №66 від 30 липня 1996 року та свідоцтва про право власності на квартиру від 13 листопада 2001 року недійсними, виселення та вселення, -
ВСТАНОВИЛА:
В березні 2009 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Теребовлянської міської ради, третьої особи Теребовлянського бюро технічної інвентаризації про визнання ордера на жиле приміщення №66 від 30 липня 1996 року та свідоцтва про право власності на квартиру від 13 листопада 2001 року недійсними, виселення та вселення. Позивачка зазначила , що рішенням Теребовлянської міської ради №65 від 26 березня 1996 року їй на склад сім'ї 4 особи (вона, чоловік та двоє дітей) була надана двохкімнатна квартира АДРЕСА_2, на що їй було видано ордер №50 від 26 березня 1996 року.
Відповідачка по справі , її рідна сестра ОСОБА_3, на її прохання, по усній домовленості, тимчасово посилилася разом із членами сім’ї у надану їй квартиру, а пізніше підробивши заяви про дачу згоди на обмін квартири, супровідний лист від адміністрації ВАТ “Теребовлянська взуттєва фабрика” і профкому фабрики про їхню згоду на такий обмін, подала їх до міської ради, яка своїм рішенням № 214 від 30 липня 1996 року, без її участі, дозволила провести взаємний обмін квартирами ОСОБА_3, що проживала в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1”а” і іі — ОСОБА_1, що проживала в двохкімнатній квартирі АДРЕСА_2
Пізніше відповідачка без її згоди , спочатку прописалася та членів її сім'ї на спірну квартиру, а пізніше на підставі розпорядження №657 від 6 листопада 2001 року бюро технічної інвентаризації 13 листопада 2001 року видали на ім’я ОСОБА_4,ОСОБА_5 свідоцтво на право власності на квартиру АДРЕСА_2
Вважає, що відповідачка ОСОБА_3 шляхом обману та підробленням документів незаконно отримала ордер на спірну квартиру, а також свідоцтва про право власності на неї, а тому просила суд в порядку ст.117 ЖК України визнати їх недійсними, виселити відповідачів із займаної квартири та вселити її.
Рішенням Теребовлянського районного суду від 02 грудня 2009 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,ОСОБА_6, Теребовлянської міської ради, третьої особи Теребовлянського бюро технічної інвентаризації про визнання ордера на жиле приміщення №66 від 30 липня 1996 року та свідоцтва про право власності на квартиру від 13 листопада 2001 року недійсними, виселення та вселення, відмовлено у зв'язку із пропуском строку позовної давності для зверненням за захистом порушеного права.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 просять рішення Теребовлянського районного суду скасувати, посилаючись на те, що ухвалене рішення постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, судом дана невірна оцінка зібраним по справі доказам, не враховано, що відповідачка разом із своїми членами сім'ї проживала у спірній квартирі, як тимчасові жильці, по усній домовленості, письмової згоди на прописку відповідачів на житлову площу квартири АДРЕСА_2 вона не давала, а про факт приватизації квартири вона дізналася тільки в кінці 2008 року, а тому не вважає себе стороною, що пропустила строк позовної давності, як на це послався в рішенні районний суд.
В апеляційній інстанції апелянт ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги зіславшись на обставини викладені в ній.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із слідуючих обставин.
У відповідності до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними ордеру на жиле приміщення, свідоцтва на право власності, виселення та вселення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка втратила право на користування жилим приміщенням по АДРЕСА_2 м.Теребовля, в грудні 1996 року добровільно з неї вибула, право власності на квартиру ні з ким з членів сім’ї не було закріплено, з цього часу не ставила питання про порушене її право, пропустивши строк позовної давності на звернення до суду за захистом свого цивільного права та інтересу.
З такими висновками суду слід погодитися, так як вони відповідають зібраним по справі доказам і грунтуються на вимогах Закону.
Згідно статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду виконком районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення.
Ордер визнається недійсним з підстав, передбачених ст.59 ЖК України, тільки із застосуванням наслідків, передбачених статтею 117 ЖК України, тобто з вирішенням питання виселення осіб з наданням або без надання іншого жилого приміщення.
Користування жилим приміщенням у будинках державного або громадського житлового фонду, як зазначено у статті 61 ЖК України, здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.
Договір найму жилого приміщення укладається на підставі ордеру на жиле приміщення.
Відповідно п.п. 69, 73 “Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР”, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР 11 грудня 1984 року, ордер вважається дійсним протягом 30 днів, вимогу про визнання ордеру недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.
Як вбачається із матеріалів справи, що рішенням Теребовлянської міської ради №65 від 26 березня 1996 року позивачці ОСОБА_1 на склад сім'ї 4 особи (вона, чоловікові та двоє дітей) була надана державна двохкімнатна квартира АДРЕСА_2, житловою площею 29,8 кв.м.(а.с.97) і їм було видано ордер №50 від 26 березня 1996 року на вселення в надане приміщення(а.с.160).
Матеріалами справи також доведено, що позивачка та члени її сім'''ї не вселилися у спірну квартиру, а фактично спочатку продовжували проживати в однокімнатній квартирі АДРЕСА_3, яка належить їм на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності на житло виданого 30 березня 1994 року приватизаційним органом Теребовлянської міської ради (а.с.66), а пізніше зареєструвалася в с.Кобиловолоки Теребовлянського району, де вселилася в житловий будинок, що належить їй на праві власності згідно свідоцтва про право власності на спадщину за законом виданого Теребовлянською державною нотаріальною конторою 16 квітня 2002 року(а.с.75), в якому позивачка і надалі продовжує проживати. .
Ці обставини також підтверджуються письмовими повідомленнями СГІРФО Теребовлянського РВ УМВС в Тернопільській області та реєстрації місця проживання згідно паспорту громадянина України ОСОБА_1, з яких вбачається, що позивачка була спочатку зареєстрована з 15 червня по 10 грудня 1996 року по АДРЕСА_2, пізніше по АДРЕСА_3 м.Теребовля, а з 11 березня 2008 року значиться зареєстрованою в ІНФОРМАЦІЯ_1( а.с.95, 114,132). Це узгоджується і поясненнями в судовому засіданні самої ОСОБА_1
Згідно зі ст.71 ЦК України 1963 року і ст.256 ЦК України 2003 року передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.
Загальний строк позовної давності за ст.71 ЦК України 1963 року, чинного на час виникнення правовідносин, становив три роки.
Судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_1 ще у грудні 1996 року добровільно вибула із спірної квартири на постійне місце проживання спочатку на АДРЕСА_3, а пізніше зареєструвалася 11 березня 2008 року в с.Кобиловолоки Теребовлянського району. Під час її тимчасового проживання на квартирі АДРЕСА_2 право власності на квартиру ні з ким не було закріплено.
Виходячи з аналізу змісту ст.ст.1,6,9,61 ЖК України, ст.29 ЦК України місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст.64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності( у випадках, передбачених ст.71 ЖК України).
Місцем проживання дитини є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає (ст.29 ЦК України).
Виходячи з положень ст.71 ЖК України та роз'яснень, даних у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 “Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України”, право користування жилим приміщенням при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї зберігається протягом шести місяців або інших строків, передбачених цією статтею. В разі відсутності цих осіб понад встановлені строки з поважних причин(перебування у відрядженні, внаслідок неправомірної перевірки інших членів сім'ї, тощо) цей строк може бути продовжений судом.
Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення, тощо).
У зв’язку з наведеним суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.Позивачка ОСОБА_1Б.в установленому законом порядку не вселилася у спірну квартиру, договору найму жилиго приміщення не укладала, а тому підставно прийшов до висновку, що вона втратила право користуванням спірним жилим приміщенням в державному житловому фонді.
Суд першої інстанції також обгрунтовано прийшов до висновку , що позивачка пропустила строк позовної давності за захистом порушеного права , оскільки вона ще в грудні 1996 року добровільно виписалися із даноі квартири, і знала про порушення свого права, оскільки 10 грудня 1996 року вона зареєструвалася на кв.АДРЕСА_3, а 11 березня 2008 року - в с.Кобиловолоки Теребовлянського району. І з цього періоду часу не ставила питання про порушення її законних прав та інтересів, а тому пропустила строк позовнаї давності на оскарження..
Судова колегія вважає, що не є порушеними права і інших членів сім’ї позивачки — ОСОБА_8, ОСОБА_9, які на момент надання спірної квартири були неповнолітніми, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 213-215 ЦПК України суд першої інстанції встановив, що спірне житло не було їх постійним місцем проживання, і вони фактично проживали з батьками по АДРЕСА_3 та у с.Кобиловолоки Теребовлянського району.
Указаний висновок суду є законним, обгрунтованим і таким, що відповідає обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 307,308, 313-317, 319, 324, 325 ЦПК України , колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 — відхилити.
Рішення Теребовлянського районного суду від 02 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили .
Головуючий: підпис
Судді: два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області : Б.І. Сташків