АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого : Сташківа Б.І.
Суддів :Ходоровського М.В.,Шевчук Г.М.
при секретарі : Жовняревич Т.М.
за участю сторін: апелянта ОСОБА_1, представника ВАТ “Тернопільське ШБУ-24” Пшика В.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 грудня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства “Тернопільське шляхове будівельне управління №24” про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,стягнення компенсації за не використані щорічні відпустки та вихідної матеріальної допомоги на оздоровлення,-
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відкритого акціонерного товариства “Тернопільське шляхове будівельне управління №224” про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення компенсації за не використані щорічні відпустки та вихідної матеріальної допомоги на оздоровлення. Позивач зазначив, що з квітня 1980 року перебував в трудових відносинах у відповідача по справі працюючи на посаді асфальтобетонника-варильника шостого розряду , а наказом№14 від 02 березня 2009 року звільнений з роботи в зв’язку із скороченням чисельності або штату працівників.Вважав його звільнення не законним з підстав того, що він мав переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, він був попереджений про зміни в організації виробництва і праці 14 січня 2009 року, а наказ про його звільнення виданий до спливу двомісячного строку, що не відповідає вимогам Закону, а строк за захистом порушеного права він пропустив з поважних причин, оскільки звертався за захистом порушеного права в інші інстанції.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 03 грудня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства “Тернопільське шляхове будівельне управління №24” про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22 квітня 2010 року змінено дату звільнення ОСОБА_1 З 02 березня на 16 березня 2009 року, зобов’язавши відповідача Відкрите акціонерне товариство “ Тернопільське Шляхове будівельне управління №24” внести відповідні зміни до наказу №14 від 02 березня 2009 року про скорочення деяких працюючих пенсіонерів та до трудової книжки ОСОБА_1
Стягнуто з відповідача Відкрите акціонерне товариство “ Тернопільське шляхове будівельне управління №24” на користь ОСОБА_1 462 грн.06 коп. середнього заробітку за період з02 березня 2009 року по 16 березня 2009 року з відрахуванням податку та обов’язкових платежів.
У задоволенні позову ОСОБА_1 Відкрите акціонерне товариство “ Тернопільське шляхове будівельне управління №24”про стягнення виплат щорічних пільгових відпусток та вихідної матеріальної допомоги на оздоровлення відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 грудня 2009 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд посилаючись на те, що суд при ухваленні судового рішення допустив порушення норм процесуального та матеріального права, розглянув не всі вимоги позовної заяви, не вирішив питання щодо виплати щорічних пільгових відпусток та вихідної матеріальної допомоги на оздоровлення, не врахував, що він мав переважне право на залишенні на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, а попередження про наступне вивільнення надійшло менше ніж за два місяці.
В апеляційній інстанції апелянт підтримав доводи апеляційної інстанції з підстав зазначених в ній.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, приходить до висновку, що скарга до задоволення не підлягає виходячи із слідуючих підстав.
Відмовляючи в позовних вимогах про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення виплати щорічних пільгових відпусток та вихідної матеріальної допомоги на оздоровлення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив місячний строк на вирішення трудового спору про звільнення з роботи без поважних причин і підставно був звільнений з роботи, в зв’язку із скороченням чисельності або штату працівників, на підприємстві мали місце зміни в організації виробництва і праці, позивач був попереджений про наступне вивільнення, відповідачем не було дотримано строк попередження не пізніше ніж за два місяці, а тому змінив дату його звільнення, а також прийшов до висновку, що позивачу нарахована виплата щорічних пільгових відпусток та вихідної матеріальної допомоги на оздоровлення, гроші є в наявності, позивач відмовляється від їх отримання , ним не оспорюється сума нарахування таких виплат, а тому в тій частині відмовив в позові.
З такими висновками суду слід погодитися так як вони грунтуються на вимогах Закону та відповідають зібраним по справі доказам.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.19 постанови від 06 листопада 1992 року №9 “Про практику розгляду трудових спорів”, розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація,скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1працював на посаді асфальтобетонник-варильник шостого розряду в Козівському асфальтобетонному заводі ВАТ “ Тернопільське шляхо-будівельне управління №24”.
Наказом голови правління ВАТ “ Тернопільське шляхово-будівельне управління №24” від 31 грудня 2008 року за №97, в зв’язку із скороченням обсягів виробництва в 2009 році, недофінансуванням поточних об’єктів, заборгованістю перед постачальниками, складним фінансовим становищем підприємства по Козівському асфальтобетонному зводі було скорочено штатну одиницю асфальтобетонника -варильника.
Рішенням профспілкового комітету ВАТ “Тернопільське шляхово-будівельне управління №24”задоволено подання адміністрації та дано згоду на звільнення по скороченню штату працівників заводу, в тому числі і позивача, а наказом №14 від 02 березня 2009 року ОСОБА_1, який працював на займаній посаді був звільнений з роботи, в зв’язку із скороченням чисельності або штату працівників на підставі ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с. 4, 21,24).
Адміністрація ВАТ “Тернопільське шляхово-будівельне управління №24” 02 січня 2009 року напрвила позивачу повідомлення про звільнення його з роботи, яке він отримав 14 січня 2009 року, що підтверджується почтовим повідомленням про вручення йому цього наказу (а.с.25,26).
Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.
Посилання позивача про те, що адміністрація заводу безпідставно провела скорочення його посади за критичні зауваження в організації роботи і він мав переважне право на залишення на роботі судом першої інстанції детально перевірялися і не знайшли свого підтвердження.
Такі висновку суду відповідають вимогам закону, так як цивільне та трудове законодавство не передбачає право суду перевіряти доцільності скорочення, оскільки власник підприємства або уповноважений ним орган самостійно вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників, а згідно штатного розпису Козівського відділення ВАТ “ Тернопільське шляхово-будівельне управління №24” числилася одна посада асфальтобетонника-варильника, яку займав тільки позивач, а інші посади на час звільнення були займані. (а.с.23).
Прокуратурою Тернопільської області проводилася перевірка заяв ОСОБА_1 щодо правомірності дій службових осіб Козівського відділення ВАТ “Тернопільське шляхово-будівельне управління №24”, розкрадання асфальту на підприємстві, неякісне його виготовлення і постановою прокуратури Козівського району від 24 липня 2009 року в порушенні кримінальної справи відмовлено на підставі п.2ч.1 ст.6 КПК України, у зв’язку з відсутністю складу злочину, яка на день розгляду справи є законною, ніким не скасована.
Згідно зі ст.49-2 КЗпП України, п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів”, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, при недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.
З матеріалів справи вбачається, що наказ про скорочення штатної одиниці прийнятий 31 грудня 2008 року, позивача про про наступне вивільнення із займаної посади було повідомлено 14 січня 2009 року, а наказ про його звільнення прийнято 02 березня 2009 року.
Оскільки при звільненні позивача було допущено порушення дати наказу про його звільнення з роботи, а закон надає право суду виправити таку помилку, то суд першої інстанції правомірно змінив дату звільнення ОСОБА_1 із 02 березня на 16 березня 2009 року, стягнувши з відповідача за ці дні середню заробітну плату.
Згідно із ст.ст.47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначеній у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Установивши, що з позивачем ОСОБА_1 не було проведено повного розрахунку щодо виплати щорічних пільгових відпусток та вихідної матеріальної допомоги на оздоровлення, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в позові в тій частині слід відмовити, оскільки відповідачем проведено таке нарахування, а позивач не бажає її отримувати.
Як пояснив в судовому засіданні апеляційної інстанції представник ВАТ “ТШБУ-24” вихідна допомога та компенсація за невикористану відпустку нарахована ОСОБА_1 на суму 2427 грн.42 коп., про що повідомили позивача, від отримання яких він відмовився, про що складено відповідний акт ( а.с. 68,70).
Сам позивач не заперечує цього факту, що він не заходив в бахгалтерію ВАТ “Тернопільське ШБУ -24” отримувати вказані виплати і ним в судовому порядку не подовалися вимоги щодо оспорявання нарахованої суми.
Крім цього, суд встановив і прийшов до правильного висновку, що позивач ОСОБА_1 пропустив місячний строк для вирішення трудового спору в судовому порядку у справі про звільнення з роботи.
За змістом положень ч.1ст 233 КзпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення -в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.
Згідно із п.; постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” встановлені ст.ст. 228,223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов’язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести в рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач підтвердив, що копію наказу про звільнення з роботи він особисто отримав в адміністрації заводу 16 березня 2009 року, а за захистом порушеного права звернувся в суд 01 вересня 2009 року.
Його посилання про те, що копія наказу про його звільнення не була завірена печаткою і строк він пропустив з поважних причин так, як звертався із такими заявами в органи прокуратури та інші державні органи, не заслуговують на увагу,оскільки позивач знав про день його звільнення з роботи, мав реальну можливість звернутися до суду за захистом порушеного права, а звернення в інші органи суд підставно визнав не поважними причинами.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку про те, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права чи порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.304,307,308,311-315,319,324,325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляцйного суду Тернопільської області,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 грудня 2009 року та додаткового рішення від від 22 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий —
Судді —