ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"02" липня 2010 р. м. Київ К-6936/07
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)
суддів Гаманка О.І.
Заїки М.М.
Ліпського Д.В.
Юрченка В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Комінтернівського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2006 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 05 березня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Харківського університету повітряних сил про зобов’язання провести повний розрахунок при звільненні, виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, –
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2006 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Харківського університету повітряних сил про зобов’язання провести повний розрахунок при звільненні, виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив позовні вимоги та просив суд зобов’язати відповідача виплатити на його користь 7613, 52 грн, з яких: 3446,60 грн грошова компенсація за неотримане речове майно з березня 2000 року та 4165,92 грн компенсація за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Постановою Комінтернівського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2006 року позов задоволено частково. Стягнуто з Харківського університету повітряних сил на користь ОСОБА_4 3447,60 грн грошової компенсації за неотримане речове майно. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою апеляційного суду Харківської області від 05 березня 2007 року змінено постанову Комінтернівського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2006 року. В задоволенні позову про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 3447,60 грн відмовлено, в іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Комінтернівського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2006 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 05 березня 2007 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 проходив військову службу в Харківському університеті повітряних сил, з якої був звільнений у запас 27 вересня 2005 року.
Під час проходження служби мав право на отримання грошової компенсації за речове майно відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»та постанови Кабінету Міністрів України №316 від 12 березня 1996 року «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України і інших військових формувань». З 11 березня 2000 року виплата грошової компенсації за речове майно припинилась.
Задовольнивши позов в частині стягнення грошової компенсації за речове майно в сумі 3447,60 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач, відповідно до чинного законодавства, має на це право.
Відмовляючи ж в задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що статтею 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17 лютого 2000 року призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні (середнього заробітку за час затримки розрахунку), суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що посилання позивача на статтю 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними.
Так, спеціальним законодавством урегульовані питання, пов’язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням). До таких законодавчих актів належать, зокрема, Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ “Про міліцію”, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР та Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ Української РСР, затверджений Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 травня 1991 року.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 4165,92 грн, оскільки вищезазначеними нормативно-правовими актами не передбачено стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а норми Кодексу законів про працю України на дані правовідносини не поширюються.
Між тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з висновками судів щодо вимоги позивача про стягнення грошової компенсації за речове майно в сумі 3447,60 грн, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Статтею 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17 лютого 2000 року призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.
З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України», якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.
Зазначений Закон не передбачав отримання грошової компенсації за неотримане речове забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444 затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, відповідно до пункту 27 якого військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації. У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно.
Постанова набула чинності в день її прийняття.
Таким чином, грошова компенсація замість речового майна була передбачена законодавством України в період з 20 грудня 1991 року по 11 березня 2000 року та з 28 жовтня 2004 року.
Однак, вирішуючи спір, суди не звернули уваги на наведені вимоги законодавства та не дали належної правової оцінки всім обставинам справи.
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині розгляду позову про стягнення грошової компенсації за речове майно не ґрунтуються на положеннях зазначеної норми.
Неповне з’ясування судами попередніх інстанцій дійсних обставин справи і неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.
Відповідно до частини другої ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про те, що ухвалені рішення в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні необхідно залишити без змін, а в решті - підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Комінтернівського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2006 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 05 березня 2007 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні залишити без змін.
В решті постанову Комінтернівського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2006 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 05 березня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
ГоловуючийМ.І. Гурін
СуддіО.І. Гаманко
М.М. Заїка
Д.В. Ліпський
В.В. Юрченко