ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"02" липня 2010 р. м. Київ К-5368/07
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)
суддів Гаманка О.І.
Заїки М.М.
Ліпського Д.В.
Юрченка В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Приморського районного суду міста Маріуполя від 15 січня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 13 лютого 2007 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Донецького прикордонного загону про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги, –
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2006 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Донецького прикордонного загону, в якому після уточнення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 1195,78 грн.
Постановою Приморського районного суду міста Маріуполя від 15 січня 2007 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 13 лютого 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Приморського районного суду міста Маріуполя від 15 січня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 13 лютого 2007 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 1993 року проходив службу в Донецькому прикордонному загоні, з якої був звільнений в запас 12 серпня 2006 року. Після звільнення з позивачем не одразу було проведено відповідний розрахунок.
Остаточний розрахунок при звільненні відповідачем було проведено 31 серпня 2006 року.
Спеціальним законодавством урегульовані питання, пов’язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням). До таких законодавчих актів належать, зокрема, Закон України “Про військовий обов’язок та військову службу” від 25 березня 1992 року, Закон України “Про Державну прикордонну службу України” від 03 квітня 2003 року, Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затверджене Указом Президента України від 07 листопада 2001 року № 1053/2001, Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцями Державної прикордонної служби України, затверджене наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 07 червня 2004 року №450.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що вищезазначеними нормативно-правовими актами не передбачено стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а норми Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач, на дані правовідносини не поширюються.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішень є порушення судами норм матеріального чи процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судами було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішень відсутні, а тому залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Приморського районного суду міста Маріуполя від 15 січня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 13 лютого 2007 року –без змін.
Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
ГоловуючийМ.І. Гурін
СуддіО.І. Гаманко
М.М. Заїка
Д.В. Ліпський
В.В. Юрченко